Курганський державний УНІВЕРСИТЕТ
Юридичний факультет
Друга вища освіта
Напрям підготовки - Юриспруденція
Курсова робота
з дисципліни: Цивільне право
Варіант - 9
Тема: Договір доручення
Студент Лабарешних А.В.
Група 4889 вв
Номер залікової книжки 398019
Викладач Меркулов В.А.
Курган 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Місце договору доручення в системі цивільно-правових договорів
1.1 Поняття, характеристика та правова природа договору доручення
1.2 Істотні умови договору
2. класифікація і зміст договору доручення
2.1 Сторони договору, права та обов'язки сторін
2.2 Припинення договору
2.3 Особливості комерційного представництва
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Посередницька діяльність в силу свого характеру властива насамперед підприємницьким відносинам. У сучасних умовах ефективна господарська діяльність суб'єкта підприємницьких відносин неможлива без забезпечення представлення його інтересів одночасно в різних місцях. Природна тенденція будь-якого бізнесу до розширення призводить до необхідності підприємця максимально широко забезпечити можливість вступу в договірні відносини як із споживачами його продукції, робіт, послуг, так і з іншими суб'єктами підприємницької діяльності і цивільного обороту в цілому. При цьому повсюдне створення власних філій та представництв економічно не виправдано. Розширюючи економічну територію своєї присутності на ринку, підприємці ведуть свою діяльність по реалізації вироблених ними товарів, робіт, послуг не тільки особисто, але і використовуючи можливості інших суб'єктів обороту. У таких випадках зазначені суб'єкти здійснюють на взаємовигідній основі посередницькі функції, заміщаючи основного підприємця у відносинах з його контрагентами.
Для регулювання відносин, що виникають при посередництві, цивільним правом передбачені спеціальні договірні конструкції, підставою яких служать такі види договорів, як доручення та комісія.
Посередник завжди діє в інтересах представленого ним особи. При дорученні посередник прямо представляє інтереси свого довірителя перед третіми особами. У випадку укладення договору комісії представлення інтересів є непрямим. Тому в загальному цивільно-правовому значенні дані договори прийнято іменувати договорами про представництво. Стосовно специфіки підприємницьких відносин ці договори можна розглядати як договори, що забезпечують посередницьку діяльність. Крім виконання посередницьких дій виключно в інтересах представляється цими договорами притаманні такі відмітні особливості.
Посередник завжди діє за рахунок тієї особи, інтереси якого він представляє. Про це прямо вказано в законодавчих визначеннях договорів доручення та комісії. З цієї вказівки випливає, що крім належного за договором винагороди посереднику повинні бути компенсовані фактичні витрати, понесені ним у зв'язку з діями, здійсненими в інтересах акредитуючої.
Посередник завжди діє в точній відповідності з вказівками представленого ним особи, за рідкісними винятками, зазначеними в законі. Все майно, одержане посередником у результаті представлення інтересів акредитуючої, є власністю останнього. Разом з тим і ризик несприятливих майнових наслідків, що виникли у акредитуючої в результаті виконання посередником цих вказівок, несе сам представляється.
Діяльність в чужих інтересах припускає особливу форму контролю з боку представляється за її здійсненням і отриманими результатами у вигляді звітності посередника. Зміст звітів, що подаються посередником, є підставою для проведення взаєморозрахунків між ним і акредитуючою ним особою.
Зовні фактичну діяльність посередника можна розцінювати як надання їм відплатних послуг акредитуючій підприємцю. Однак зазначена специфіка правовідносин за прямим чи непрямим поданням однією особою інтересів іншої особи не дозволяє застосовувати до цих відносин положення гл. 39 ГК, присвяченій договорами возмездного надання послуг, про що прямо зазначено в п. 2 ст. 779 ЦК.
Договір доручення, маючи досить складну правову природу, несе в собі подвійний характер відносин за дорученням. З одного боку це правовідношення між довірителем і повіреним, оформлене в рамках цивільно-правового договору, а з іншого - можливість виникнення юридичних зв'язків за допомогою довіреності, тобто односторонньої угоди.
За таких умов на практиці часто можуть виникати проблеми при оформленні відносин з представництву, які полягають у необхідності вибору між однією лише довіреністю (яка замінить собою договір доручення) і договором доручення, не закріпленим довіреністю. Сам по собі договір доручення вже містить у собі елементи довіреності, поряд з іншими положеннями, властивими самому договором доручення (ціна; відповідальність сторін і т.д.), що дозволяє припустити, що він може замінити собою довіреність для оформлення відносин по представництву.
Крім цього, законодавець надає можливість оформлювати стосунки за комерційним представництву допомогою цивільно-правового договору із зазначенням у ньому повноважень представника, що говорить про можливість не використовувати довіреність при дотриманні в самому договорі основних її положень.
Ще однією особливістю договору доручення є можливість породження не тільки представницьких відносин договором доручення, але і зобов'язальних, наприклад, зобов'язання з надання посередницьких послуг, які на відміну від представництва можуть наділятися виключно у формі возмездного договору.
Специфіка договору доручення, крім вищевказаних тез, полягає в особливостях предмету договору, його форми, оплатне, і порядку припинення.
Метою роботи є розгляд і аналіз правового регулювання правовідносин за дорученням, визначення його місця в системі цивільного права.
1. Місце договору доручення в системі цивільно-правових договорів
1.1 Поняття, характеристика та правова природа договору доручення
Поняття договору доручення визначено у ст. 971 ГК, згідно з якою за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Права і обов'язки по угоді, зробленої повіреним, виникають безпосередньо у довірителя. Таким чином, юридичні дії, виконані повіреним у відповідно до договору доручення, вважаються вчиненими самим довірителем.
За винятком випадків, коли повірений виконує функції комерційного представника, до договору доручення, укладеного підприємцями як між собою, так і з іншими суб'єктами цивільного обороту, застосовуються загальні правила гл. 49 ЦК, а також гл. 10 ГК, регулюючої відносини за поданням одним особою юридичної особи іншої особи. Це обумовлено метою договору доручення, що полягає в поданні повіреним інтересів довірителя перед третіми особами шляхом вчинення від її імені юридичних дій. Дана мета не може бути реалізована шляхом вчинення довірителем тільки однієї угоди - укладення ним договору доручення.
Реалізація мети договору доручення тягне для довірителя необхідність видати повіреному відповідну довіреність, яка у відповідності зі ст. 185 ГК є письмовим уповноваженням, видаваним однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. В силу вказаної норми закону саме довіреність є для третіх осіб належним документом, що засвідчує повноваження повіреного діяти від імені довірителя. Таким чином, повірений не може діяти від імені довірителя тільки в силу укладеного договору. Це підтверджується загальним правилом п. 1 ст. 182 ЦК, які не передбачають договір як підстава для повноважень, якими може бути наділений представник для здійснення угод від імені акредитуючої. Такими підставами є довіреність, пряма вказівка ​​закону і акти уповноваженого на т...
