Контрольна робота за темою:
Договір про спільної діяльності
Договір про спільну діяльність - це договір, за яким сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі поєднання вкладів учасників (Просте товариство) або без з'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільної діяльності, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Однією з різновидів договору про спільну діяльність є договір простого суспільства.
Договір простого товариства - це договір, за яким сторони (учасники) зобов'язуються з'єднати свої внески і спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Цей договір використовується як для забезпечення особистих потреб його учасників, так і для спільного вирішення суб'єктами підприємницької діяльності окремих завдань при її здійсненні.
Економічні інтереси учасників договору простого товариства (юридичних та фізичних осіб) складаються не в отриманні зустрічного задоволення, а в самому з'єднанні їх майна і трудових зусиль для вирішення певної задачі. Мета, досягненню якій підпорядкований договір, є загальної, єдиної для сторін.
Такий загальною метою може бути будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво доріг, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків і т.п. При вирішенні питання щодо предмету сумісної діяльності слід виходити з того, що в ст. 1132 Цивільного кодексу України конкретні цілі такої діяльності не вказані. Таким чином, сторони (учасники) не позбавлені права укладати договір для досягнення будь-якої загальної мети шляхом їх сумісної діяльності, яка не забороняється чинним законодавством.
Однак слід мати на увазі, що договором про спільну діяльність (в тому числі договором простого товариства) передбачаються права і обов'язки сторін за досягненню визначеної мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи. Отже, створення суб'єкта господарської діяльності - спільного підприємства, господарського товариства, тобто окремої юридичної особи не регулюється главою 77 ГК.
Характеристики договору - консенсуальної, відшкодувальний і взаємний. Він може бути двосторонньою або багатостороннім правочином.
Учасниками договору простого товариства можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Ними, зокрема, можуть бути іноземні інвестори у відповідності зі ст. 23 Закону України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» від 19.03.2024 р., передбачає право іноземних інвесторів укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, загальному виробництві і т.д.), не пов'язаної із створенням юридичної особи.
Оскільки глава 77 ЦК України не передбачає істотних умов договору простого суспільства, то, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, якщо між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, передбачених в ч.2 ст.1131 ЦК для договору про спільну діяльність.
В зміст договору, зокрема, включаються:
умови про розміри, порядок і строки внесення учасниками вкладів у зв'язку зі спільною діяльністю;
порядок ведення спільних справ учасників;
порядок спільного використання майна і покриття витрат на його утримання.
Внеском учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання і вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за угодою між сторонами.
Згідно ст. 1134 ЦК внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах, відмінним від права власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.
Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а при недосягненні згоди - в порядку, що встановлюється за рішенням суду.
Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого суспільства.
В відміну від інших учасників спільної власності сторони в договорі про спільну діяльності не вправі розпоряджатися своєю часткою в майні без згоди решти учасників.
Розглянемо приклад:
В арбітражний суд області звернулося управління дорожнього будівництва (далі - Позивач) із заявою про розірвання договору, укладеного Позивачем з кооперативом (Далі - Відповідач). Другий відповідач - виробничий вузол зв'язку (далі - Вузол зв'язку).
Рішенням арбітражного суду області Відповідач зобов'язався повернути позивачу приміщення майстерні, гаража та навіс для зберігання техніки, оскільки Відповідач експлуатував зазначені приміщення, не будучи їх власником. Позивач, керуючись ст. 260 ГК України, вправі в будь-який час відмовитися від договору. Підставою для його відмови послужив акт обстеження переданих Відповідачеві приміщень, яким засвідчено їх незадовільний стан. У частині розірвання договору у позові відмовлено, оскільки з моменту відмови власника майна від укладеного на невизначений строк договору останній втратив силу.
Голова арбітражного суду області, перевіривши в порядку нагляду законність і обгрунтованість рішення, залишив його в силі.
Відповідач, не погодившись з такими, що відбулися у справі рішеннями, звернувся в судову колегію Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов з заявою, в якій просив скасувати рішення і постанову арбітражного суду області та в позові відмовити, посилаючись при цьому на наступне:
Факт безкоштовної передачі позивачем Відповідачеві у 1990 році майна не підтверджений матеріалами справи, як не підтверджено документами та затвердження Позивача про те, що спірні споруди знаходилися на балансі Позивача до моменту їх передачі Відповідачу. На думку Відповідача, посилання Позивача на ст. 145 ЦК України для обгрунтування його права на повернення спірних будівель неправомірна.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила наступне:
За умовами договору про виробничі взаємини, укладеного сторонами в 1990 р., причому кооператив (Відповідач) був створений при Управлінні облавтодору (Позивач), останній зобов'язався передати Відповідачеві невживані будови і обладнання, в т.ч. асфал'тобетономешалку.
Зі свого боку Відповідач після отримання зазначеного майна зобов'язувався організувати випуск дорожньо-будівельних матеріалів на асфальтобетономешалке, розширити видобуток піску для дорожнього господарства, організувати обмінний пункт і майстерню по ремонту машин і агрегатів дорожніх машин.
На підставі акта від 03.11.89 р. Позивач безоплатно передав на баланс Вузла зв'язку всі будови, про що свідчать наявні у справі документи.
Зазначена передача не суперечила діючим у той час Постановами Ради Мін...
