Зміст
Введення
Глава 1. Загальні положення про договір купівлі-продажу нерухомого майна
1.1 Загальна характеристика договору купівлі-продажу нерухомості як різновиду договору купівлі-продажу
1.2 Загальна характеристика елементів договору купівлі-продажу нерухомості
Глава 2. Особливості договору купівлі-продажу нерухомого майна
2.1 Нерухомість як предмет договору купівлі-продажу нерухомого майна
2.2 Державна реєстрація переходу права власності на нерухоме майно
2.3 Підстави та правові наслідки визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсною угодою
Глава 3. Правовий статус сторін за договором купівлі-продажу нерухомого майна
3.1 Права, обов'язки, відповідальність продавця за договором купівлі-продажу нерухомого майна
3.2 Права, обов'язки, відповідальність покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Договір знаходить широке застосування у відносинах між громадянами і юридичними особами, тому розглянемо виділені в Цивільному Кодексі Російської Федерації положення про договорі. Договором визнається угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.420 Цивільного Кодексу Російської Федерації). Громадяни та юридичні особи вільні у укладення договорів і самостійно вирішують з ким і які договори їм укладати, а так само погоджувати їх умови. Зміна і розірвання договору можливі за згодою сторін, якщо інше не передбачено Цивільним Кодексом Російської Федерації.
Договір купівлі-продажу - основний вид цивільно-правових зобов'язань, застосовуваних у майновому обороті. Тому не випадково положення, що регулюють відносини, пов'язані з купівлею-продажем, відкривають частину другу Цивільного кодексу Російської Федерації.
Купівля-продаж - один з найважливіших інститутів цивільного права. Відома нам історія правового регулювання цього договору налічує майже чотири тисячі років. В процесі багатовікового розвитку правових систем відбувався своєрідний природний відбір норм про купівлю-продаж. Випадкові, невдалі положення з часом відсіваються, поступаючись місцем більш обгрунтованим і якісним, підвищуючи рівень юридичної техніки.
Правові норми, спочатку регулювали тільки купівлю-продаж, поступово набули характеру загальних, вихідних положень для інших цивільно-правових угод. Завдяки цьому інститут купівлі-продажу зробив величезний вплив на формування договірного права всіх правових систем: в історичному аспекті з нього виросла практично вся загальна частина зобов'язального права. У свою чергу, загальні положення договірного права майже цілком поширили свою дію на відносини з купівлі-продажу.
Останнім часом збільшується кількість угод з нерухомістю, зокрема, з будівлями, спорудами, нежитловими приміщеннями, які в більшості випадків використовуються юридичними особами в якості офісних центрів. З переходом до ринкової економіки основна ставка була зроблена на те, щоб потреба в житлі задовольнялася не тільки за рахунок громадських (державних, муніципальних) фондів споживання, але і за рахунок житла, яке б знаходилося у приватній власності громадян. Багато хто з громадян стали власниками житла. У цій сфері виникло багато гострих, дискусійних проблем, які необхідно вирішувати.
Актуальність обраної теми пояснюється, насамперед, тим, що договір купівлі-продажу нерухомості в останні кілька років в нашій країні у зв'язку зі зростанням кількості та якості підприємництва набуває все більшого значення. Це питання досліджується не тільки вченими - юристами, але й фахівцями в інших областях. Нерухоме майно відіграє особливу роль в економічній та соціально-культурного життя будь-якого суспільства, виступаючи в якості найважливішого економічного ресурсу та граючи роль тієї просторового середовища, в якій здійснюється будь-яка людська діяльність.
Особливе значення цього інституту в сучасному праві обумовлено великою гнучкістю, широтою сфери його застосування, адже по суті купівля-продаж - найбільш універсальна форма товарно-грошового обміну. ​​
Основу російського законодавства про купівлю-продаж становить глава 30 Цивільного кодексу Російської Федерації. Її відрізняє достатньо високий рівень юридичної техніки, вдале поєднання традиційних положень і нових норм. Правове регулювання договору стало більш повним і детальним, в результаті чого різко зменшилася необхідність у численних підзаконних актах.
Поряд з Цивільним кодексом Російської Федерації значну роль у регулюванні відносин купівлі-продажу грають спеціальні закони, а також підзаконні нормативні акти: укази Президента Російської Федерації, постанови Уряду Російської Федерації, акти окремих федеральних органів виконавчої влади. Деякі з них мають загальне значення для всіх або багатьох різновидів купівлі-продажу, інші поширюються лише на її окремі види.
Ця проблема досліджувалася в роботах таких вчених-правознавців як А.В. Пакутін, Е.А. Суханова, Л. Ю., Грудцине М.І., Брагінський, В.В. Витрянский та ін Крім наукової літератури, для розкриття теми роботи, аналізувалося чинне цивільне законодавство Росії, матеріали судової практики.
Метою роботи є докладне розгляд інституту купівлі-продажу нерухомості. Для досягнення зазначеної мети, були поставлені наступні завдання:
розгляд поняття договору купівлі-продажу;
розкриття поняття договору купівлі-продажу нерухомості;
опис елементів договору купівлі-продажу нерухомості;
розкриття предмета договору купівлі-продажу нерухомості
дослідження переходу права власності на нерухомість;
розгляд наслідків визнання договору-купівлі продажу нерухомості недійсною угодою.
розгляд змісту договору купівлі-продажу нерухомості
вивчення правозастосовчої практики
Глава 1. Загальні положення про договір купівлі-продажу нерухомого майна
1.1 Загальна характеристика договору купівлі-продажу нерухомості як різновиду договору купівлі-продажу
Вже в стародавньому римському праві поняття договору купівлі-продажу розділяло зобов'язальний момент (прийняття на себе продавцем зобов'язання надати покупцеві володіння продаваними речами) і момент отримання покупцем права на річ. Останній результат (одержання покупцем безпосереднього права на річ) грунтувався на особливому титулі, яким була фактична передача проданої речі покупцеві. Це і є речовий момент в понятті договору купівлі-продажу. Речовий момент в понятті договору купівлі-продажу має особливе значення в порівнянні з зобов'язальним, так як римляни докладали конструкцію перенесення права тільки до власності і ніколи до зобов'язань. Не всякий договір, розуміючи його як згідне вираження волі (угод) двох протиборчих сторін, спрямована на встановлення правового зв'язку, яке становить зміст зобов'язання, визнавався в римському праві в якості підстави для виникнення зобов'язання, що захищається позовом. [1]
Традиції римського права тривають в країнах з континентальною системою права, тобто договір купівлі-продажу як зобов'язальний договір не може бути зрозумілий без елементів речового права, за допомогою яких передається власність на річ і на гроші.
Однак на відміну від римського права в сучасному праві зобов'язальний елемент відіграє особливу роль замість речового. Зобов'язальний момент даного договору виражається правопрітязаніем сторін. Договір купівлі-продажу лише породжує відповідні правопрітязанія сторін про передачу, надання та оплату. Породжені договором купівлі-продажу зобов'язально-правові претензії потребують ще своєї реалізації, тобто фактично передаються куплена річ, право власності на неї і гроші.
У законодавстві використовується термін "одна сторона зо...
