Курсова робота
По кримінальній праву
На тему: В«Добровільна відмова від злочину при співучастіВ»
Зміст
Введення. 3
Глава 1. Поняття та ознаки добровільної відмови від вчинення злочину 5
Глава 2. Незакінчений злочин та добровільна відмова. 13
Глава 3. Особливості добровільного відмови співучасників злочину. 19
Висновок. 26
Список нормативно-правових актів, спеціальної літератури та матеріалів юридичної практики. 27
Введення
Наукові дослідження в галузі психології, соціології, кримінології, кримінального права показують, що в стимуляції правомірної поведінки більш значуще заохочення в порівнянні з покаранням, що заохочення в більшій мірі сприяє поліпшенню поведінки, ніж покарання.
Деякі автори в число заохочують позитивну діяльність особи, яка вчинила злочин, включають норми про відмову від подальшої злочинної поведінки (у тому числі при добровільну відмову від злочину), про сприяння в розкритті та розслідуванні злочинів. Інші, навпаки, вважають помилкою віднесення цих норм до заохочувальних, оскільки їх застосування переслідує цілі, що досягаються нормами, допускають компроміс. Заохочувальні ж норми, на їхню думку, стимулюють виправлення засуджених.
Думається, що заохочувальні норми кримінального права є різновидом норм допустимого компромісу і випливають із позитивного поведінки особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом діяння. Однією з таких норм, яка регулює позитивне поведінку винної особи, слід визнати кримінально-правову норму, закріплену в ст. 31 КК РФ і присвячену добровільної відмови від злочину. В«Особа не підлягає кримінальній відповідальності за злочин, якщо вона добровільно і остаточно відмовилася від доведення цього злочину до кінця В», - Йдеться в статті Кримінального кодексу РФ.
У ч. 4 ст. 31 КК РФ сформульовані особливості добровільної відмови співучасників злочину, яких не було в раніше діяв кримінальному законодавстві. Це питання висвітлювався лише в теорії кримінального права, причому не всіма вченими одноманітно. Особливості добровільної відмови співучасників, сформульовані в ч. 4 ст. 31 КК, вимагають теоретичного осмислення та вироблення рекомендацій щодо практичному застосуванню даної норми.
Проблемою вивчення добровільної відмови від злочину займалися: А.А.Піонтковскій, П.І. Гришаєв, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Ляссе, К.А. Панько, А.А.Тер-Акопов, В.Д.Іванов, А.А. Арутюнов, А.А. Клюєв та ін
Нормативною основою курсової роботи послужили нормативні акти кримінального законодавства: Кримінальний кодекс РФ, Кримінальний кодекс РРФСР, Коментар до Кримінального кодексу РФ.
В якості юридичної практики виступили: Постанова Пленуму Верховного Суду РФ № 4 від 22 квітня 1992 р., зразки судових справ по кримінальних справах з матеріалів спеціальних видань.
Методологічною основою курсової роботи є: метод системного аналізу, метод порівняльного правознавства й інші способи наукового пізнання.
Мета курсової роботи полягає в дослідженні добровільної відмови від злочину при співучасті. Перед нами стоять наступні завдання:
В· проаналізувати нормативно-правові акти, спеціальну літературу та матеріали юридичної практики з досліджуваної проблеми;
В· розкрити поняття та ознаки добровільної відмови від злочину;
В· порівняти особливості незакінченого злочину і добровільної відмови;
В· вивчити особливості добровільної відмови співучасників злочину;
Структура курсової роботи складається з вступу, 3 розділів, висновку, списку нормативних актів, матеріалів судової практики та спеціальної літератури.
Глава 1. Поняття та ознаки добровільної відмови від вчинення злочину
Добровільний і повний відмова від злочинної поведінки в якості підстави непритягнення особи до кримінальної відповідальності або усунення караності винної особи ми спостерігаємо в кримінальних кодексах Австрії (В§ 16), штату Нью-Йорк США (В§ 40.10), Іспанії (ч.2 ст. 16), Польщі (ст.ст. 15,17), Німеччини (В§ 24).
Російське кримінальне право спочатку визначало добровільна відмова як обставина звільнення від нака-занія. Статут про покарання, що накладаються світовими суддями (1864 р.) в ст. 17 передбачав звільнення від покарання, якщо В«замах на проступок зупинялося з власної волі підсудного В». Аналогічне звільнення передбачалося і статтею 51 Кримінального уложення (1903 р.) щодо особи, який відмовився від співучасті в злочинному діянні і своєчасно прийняв всі залежних від нього заходів для запобігання злочину [1].
У радянський період розвитку вітчизняного кримінального законодавства (ст. 16 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р.; ст. 16 КК РРФСР 1960 м.) норма про добровільну відмову від вчинення злочину не входила безпосередньо в інститути незакінченого злочину та звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) (хоча і розташовувалася вслід за ст. 15 «³дповідальність за готування до злочину і за замах на злочин В») [2].
Можливо, тому формувалася на основі даного законодавчого положення правозастосовна діяльність і точки зору вчених на правову природу інституту добровільного відмови від вчинення злочину придбали далеко не однозначний характер.
Постанова Пленуму Верховного Суду РФ № 4 від 22 квітня 1992 р. у п. 16 характеризує добровільний відмова від вчинення згвалтування як обставина, що виключає відповідальність за цей злочин. В«У відповідності зі ст.16 КК РРФСР добровільна відмова від вчинення згвалтування слід розглядати не як пом'якшує відповідальність обставина, а як обставина, що виключає відповідальність за даний злочин. У цьому випадку особа може відповідати лише за фактично вчинені ним дії за умови, що вони містять склад іншого злочину В»[3].
Позицію Верховного Суду не без підстав зайняло більшість правознавців. Разом з тим єдиної концепції даної інтерпретації правової природи добровільної відмови від злочину не вийшло, оскільки одні з авторів запропонували відносити добровільну відмову до числа обставин, що виключають злочинність діяння, інші - до унеможливлює наявність складу злочину, треті - до виключає наявність кримінальної відповідальності.
У літературі отримала відображення і така точка зору вчених-правознавців: добровільна відмова від скоєння злочину відображає звільнення від кримінальної відповідальності. Одні з авторів, як видається, не цілком усвідомлено назвали добровільний відмова обставиною звільнення від кримінальної відповідальності, по суті, бачачи в ньому обставина, що виключає кримінальну відповідальність. Інші ж - свідомо вивели добровільна відмова в розряд підстав звільнення від кримінальної відповідальності [4].
Законодавство пострадянського періоду визначило місце добровільної відмови від вчинення злочину в КК РФ 1996 р. серед стадій незакінченого злочину (ст. 31 в гл. 6 В«Незакінчена злочинВ»).
Добровільним вважається поведінку, що виходить з власної волі правопорушника, його внутрішніх спонукань-бажання і прагнення вчинити саме так. Дані бажання і прагнення повинні призвести до припинення особою готування до злочину або припинення діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину (див. ч. 1 ст. 31 КК) [5].
Чинне законодавство визначає, що особа, що добровільно відмовилася від вчинення злочину, не притягується до відповідальності за те діяння, яке воно мало намір скоїти (ч.2. ст. 31). Тому встановлення факту добровільного відмови має важливе значення.
Перш за все, відмова від завершення розпочатої діяльності має бути добровільним, так як саме воля людини є дієвою стороною його свідомості, таким його якістю, завдяки якому психічна діяльність впливає на діяльність практичну. Під впливом вольових процесів суб'єкт може активізувати свою діяльність і, подолавши труднощі, добитися її завершення, тобто здійсни...
