МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РФ
Пензенський державний університет
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
по дисципліни В«Історія держави і права зарубіжних країнВ»
Тема: В« Цивільне та сімейне право феодальної Англії В»
Виконав:
студент гр. 08КЗЮ1
Червяков Я.В.
Перевірив:
Професор
Карнішін В.Ю.
Кузнецьк - 2009
Зміст
Введення
1. Цивільне право
2. Сімейне право
Список літератури
Введення
Феодальне право Англії відрізнялося складністю, заплутаністю, казуістичності, що було пов'язано особливими шляхами його формування, зокрема з тим, що воно не зазнало дієвого впливу римського права, римської правової думки.
До нормандського завоювання в XI столітті основними джерелами права в Англії були звичаї і королівське законодавство. Проголошення законів дуже рано стало у англосаксонських королів одним із засобів підняття їх престижу та задоволення матеріальних домагань. Перші правові збірники стали з'являтися тут ще в 6 столітті. У 601 - 604 рр. в Кенті була проголошена Правда Етельберта. У 7 столітті була складена в Вессексі Правда Іне, в 9 столітті в першому щодо централізованому державі англосаксів - Правда Альфреда, у 11 столітті - закони Кнута. Всі ці збірники відбили поступові процеси соціального розшарування, феодалізації англосаксонського суспільства, становлення державності, вплив християнської релігії, прийнятої тут на початку 7 століття.
В основу Правди Етельберта були покладені норми старого звичайного права, але вона відбила і нові правові положення, що встановлюють, наприклад, підвищені штрафи за злочини проти короля і церкви, матеріальні стягнення короля по ряду позовів вільних (справи про крадіжці, вбивстві).
В 9 столітті король виступав як головний гарант В«королівського мируВ», як захисник і пан своїх підданих.
Так як на ранній стадії формування В«загального праваВ» королівські накази видавалися по кожному конкретного випадку, то вже до початку 13 століття їх накопичилося так багато, що в них важко було розібратися. У зв'язку з цим в 13 столітті стали видаватися своєрідні довідники по В«загальному правуВ» - реєстри наказів, в яких вони стали фіксуватися у вигляді зразків позовів, у суворій юридичній формі.
Сторони з цього часу не могли вільно обгрунтовувати свої права, а зобов'язані були спиратися на ці зразки, що неминуче мало призвести до окостеніння системи наказів, до скорочення припливу нових формул позовних вимог. Якщо лорд - канцлер як глава королівської канцелярії випускав небудь наказ за власною ініціативи, то судді часто відмовлялися його застосовувати.
Потік скарг, що надходили до короля і не знаходили судового захисту був настільки великий, що він змусив англійського короля Вестмістерскім статтями 1285 наказати лорду - канцлеру як зберігачу В«реєстру наказівВ» розширити дію В«загального праваВ» шляхом випуску нових наказів по аналогії, подібних тим самим. В«Загальне право В»продовжувало костеніти. З 15 століття канцлер вже не складав формулу наказу, вона писалася самостійно позивачем, який тільки звертався за печаткою короля.
У 14 столітті в Англії бурхливо розвиваються ринкові, приватновласницькі відносини, але вони не знаходять адекватного відображення в нормах В«загального праваВ», формалізм якого перешкоджає цього.
Нормандське завоювання наблизило Англію до інтелектуального життя континенту. Відразу ж після нього починає читати свої лекції з Дигест Юстиніана в Болоньї Ірнерій, а потім Граціан створює свої В«декретиВ», що стали основою канонічного права. Курси римського і канонічного права читаються в Оксфорді, школи канонічного права створюються при монастирях.
Перші англійські судді, ті ж клірики і чиновники, були відкриті для сприйняття високих досягнень римської правової культури. З кінця 13 століття при Едуарда 1 їх почали призначати з професіоналів. Монополізувавши в своїх руках охорону англійського правопорядку, вони виступали, захищаючи, перш за все, свої професійні інтереси.
Результатом формалізму, дорожнечі, повільність, нездатності В«загального праваВ» трансформуватися в зв'язку з мінливими історичними умовами стало виникнення в 14 столітті В«суду справедливості В»і подальшого формуванняВ« права справедливості В».
В«Право справедливостіВ» не володіло жорсткої детерминированностью, залишаючи рішення багатьох питань на відкуп суддів, що неминуче мало призвести до створення ряду принципів, обмежень, відповідного В«інструментаріюВ» справедливості.
Серед інших принципів можна відзначити наступні:
- В«право справедливості не може бути дано на шкоду правам осіб, заснованим на В«загальному правіВ», якщо тільки ці особи не вчинили неправомірних дій, внаслідок яких було б несправедливим з їхнього боку наполягати на своїх правах.
- там, де виникає колізія між нормами "права справедливості", діє норма В«загального праваВ»
- там, де виникає колізія прав за В«правом справедливості", слід захищати ті права, які виникли раніше за часом.
- рівність є справедливість. Той, хто шукає справедливості, повинен сам надходити справедливо.
- В«право справедливостіВ» визнає пріоритет закону, але не допускає посилання на закон в цілях досягнення безчесних намірів і пр.
В«Право справедливостіВ» створювалося не для того, щоб замінити В«загальне правоВ», а щоб надати йому більшу ефективність шляхом відходу від старих формальних правил, створити засоби захисту порушених прав та інтересів в тих сферах суспільних відносин, які не зачіпалися нормами В«загального праваВ»
Особливий характер розвитку прецедентного права зажадав звернення і до праць англійських правознавців, які дуже рано стали виконувати роль гідів у лабіринтах двох систем англійського права.
При домінуючому поширенні в середньовічному праві Англії прецедентних норм важливе значення на всіх на всіх етапах його розвитку, особливо в переломні епохи, мало королівське законодавство, статутне право.
Закони короля називалися Ассізі, хартіями, але найчастіше ордонансом, статутами. Законодавство Генріха 2 (12 століття) і Едуарда 1 (13 століття), прозваного за бурхливу правотворчу діяльність англійським Юстиніаном, визначило в значній мірі форму та зміст В«загального праваВ», виробило його основоположні правила і принципи.
Поступово назву статута закріпилася за актом, прийнятим парламентом і підписаним королем. Статути - парламентські акти стали відрізнятися від інших джерел права середньовічної Англії тим, що їх законність, на відміну від їх тлумачення, не могла обговорюватися в судовому порядку.
Всі парламентські обмеження королівського законодавства фактично були відкинуті в період абсолютизму, коли укази короля вторгалися у вирішення найважливіших державних питань, а парламент часто сам уповноважував короля видавати укази, які суттєво змінювали зміст парламентської статута.
Особливе місце серед джерел середньовічного права Англії зайняли також норми торговельного і канонічного права. Поява значного числа англійських торгових звичаїв було пов'язано і з діяльністю англійських торгових суден. Їх правова сила скріплювалася часто королівськими статутами. У портових містах Англії, стали з кінця 13 століття важливими центрами міжнародної торгівлі, разом з оптовими ярмарками по продажу вовни, сукна, ме...
