План
1. Державна влада і самоврядування в Україні. 3
2. Розірвання трудового договору. 21
Задача. 31
Список літератури .. 32
1. Державна влада і самоврядування в Україні.
Організаційно-структурна характеристика державного управління в Певною мірою відрізняється від місцевого самоврядування і має інструментальне значення для визначення їхнього співвідношення. Концептуально співвідношення державного управління та місцевого самоврядування має визначатися у загальної управлінської лексиці, теорії і практиці соціального управління, загальнодержавного (управлінського центру та його органів на місцях) і місцевого управління
У цьому зв'язку слід відмовитися від традиційних уявлень про самоврядування - демократії - народовладдя - народного суверенітету. Подібний підхід можливий при політологічному порівняльному аналізі проблеми, але в управлінському відношенні уявляється теоретичним спрощенням і веде до порочної орієнтації практики на пошук самоврядної максими як умови демократії, народовладдя, суверенітету народу. Цьому сприяє конституційна формула про те, що В«народ здійснює владу ... через органи державної влади та органи місцевого самоврядування В»(ст. 5 Конституції України), хоча відомо, що органи місцевого самоврядування виявляють інтереси лише територіальних громад або їх об'єднань.
В дійсності ж у державно-організованому суспільстві мають бути визначені не максимальні, а граничні можливості самоврядування з метою розвитку демократії і забезпечення суверенітету народу, і, отже, оптимальне співвідношення державного управління і самоврядування, їх співвідношення на місцевому рівні.
Цей оптимум спрямований на підвищення рівня управління державою, регіонами й окремими територіями та забезпечення легітимності управління як довіри населення до управлінських центрів і готовності населення брати спільна участь в управлінні. Таким
чином досягається демократичність управління на всіх рівнях: від держави у цілому, де виявляється народовладдя - належність влади народу, яка здійснюється ним безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України), до територіального колективу, демократичність управління яким (місцевого управління) досягається шляхом самоорганізації населення та здійснення місцевого самоврядування як права В«Територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення ... В»(ст. 140 Конституції України).
Залежно від уявлень про співвідношення державного та місцевого управління формуються теоретичні концепції самоврядування:
а) В«суспільна теоріяВ», відповідно до якої В«сутність самоврядування у наданні місцевому суспільству самому завідувати своїми суспільними інтересами та в збереженні за урядовими органами завідування самими лише тільки державними справами В»;
б) В«державна теоріяВ», яка бачить у самоврядуванні В«службу місцевого суспільства державним інтересам В».
Громадська теорія бачить у протилежності суспільних і державних інтересів основу для повної самостійності органів самоврядування. При цьому критичне відношення до місцевого самоврядування як природного права огорожі цікавими для нашої країни доводами англо-американської судової практики про муніципальні справи, державну природі місцевого самоврядування. На цьому грунті розвинулися паростки В«Общинно-господарськоїВ» доктрини В«цивільного, або господарського самоврядування В», при якому місцеве управління діє в корпоративно-територіальних інтересах, одержує В«власну суверенну компетенцію і права тільки у сфері неполітичних відносин, у місцевих господарських і громадських справах. У питаннях політичних, загальнодержавних ці органи діють як представники державну В».
При цьому, однак, потрібно враховувати, по-перше, те, що обрання теоретичної орієнтації співвідношення державного управління і місцевого самоврядування залежить від державного устрою (форми правління: президентської, парламентарної, змішаної, які визначають структуру центральної влади, але не можуть впливати на її відношення до місцевого управління, на співвідношення державного управління і місцевого самоврядування), і, особливо, від державного устрою (унітаризм, федералізм та ін.)
Україна визначається як унітарна конституційно-децентралізована держава з територіальною автономією - Республікою Крим, що відповідає змістом ст. 2, 132, 134 Конституції України.
Загальними принципами такого устрою можна вважати:
- непохитність, невідчуженість суверенітету Республіки у сфері державного ладу і можливість трансформації суверенних прав Республіки у самоврядні права самоврядних територій (деконцентрація управління);
- делегування прав центральної адміністрації місцевим її органам (Децентралізація управління);
- єдність, неподільність, непорушність і цілісність державної території;
- конституція і законність утворення (реорганізації) і скасування складових частин державного устрою;
- конституційне певна обмеженість децентралізації території держави, що обумовлена ​​загально-державними інтересами та потребами, керованістю країни як єдиного політичного, соціально-економічного, екологічного та правового простору;
- забезпеченість націй, національностей, корінних народів, етносів і історично складених територіальних колективів з перевагою багатонаціонального населення і монолінгвістіческім складом, усталеними загальними традиціями та менталітетом - правом на національну та територіально-культурну автономію;
- єдність регіональної політики - державний регіоналізм, орієнтований на громадянську узгодженість і внутрішню безпеку країни;
- забезпечення нормотворчої і виконавчо-розпорядчої діяльності на регіональному рівні - на принципі поділу влад, на місцевому рівні - поза поділу влади, але з гарантованою державою самоврядуванням та самостійної правосуб'єктністю територіальної громади; - територіальне представництво у вищому представницькому органі країни.
Дія цих принципів призведе у теоретичному відношенні до подолання трактування місцевого самоврядування як феномену, який протистоїть державності, на практиці - до мінімізації вертикальних зв'язків, виділенню в якості самостійної підсистеми публічної влади місцевих самоврядних органів, які вирішують всі питання, які відносяться до місцевим інтересам і потребам населення, дії підсистеми органів місцевої державної адміністрації на території через місцеві державні органи (синтез В«суспільноїВ» і В«державноїВ» теорій місцевого самоврядування).
Подолання негативних наслідків природного розвитку місцевого самоврядування і утворення нової моделі управління, яка повинна об'єднати широкий місцевий демократизм зі стабільною, відповідальною і сильною політикою держави на місцях, припускає виділення у складі державного устрою (Умовно виключаючи Республіку Крим, яка має особливий статус);
а) територіальних одиниць, які централізовано керуються державою і мають своє населення (громадяни, що постійно або тимчасово живуть на території, іноземці, особи без громадянства);
б) самоврядних територій зі своїм територіальним колективом (Люди, що постійно живуть або праіооють на території).
У складі територіальних одиниць розмежовуються наступні.
1. Основні:
регіон (край) - основна складова частина територіальної організації державного ладу, який визначається єдиною політикою державного регіо-налізму та характеризується організаційною відокремленістю, цілісністю, економічною та демографічною самої достатністю, системою державних органів, які є елементами (підсистемою) державної структури країни;
територіальні округи - функціональні територіальні одиниці, які утворюються з метою виконання державних або освітньо-культуро...
