ЗМІСТ
Введення. 3
1. Державно-політична криза в СРСР. 5
1.1. Передумови нового курсу. 5
1.2. Політика перебудови. 7
1.3. КПРС в умовах перебудови. 13
1.4. Неформальні громадські організації. Зародження багатопартійності 16
2. Соціально-економічна криза в СРСР. 20
2.1. Наростання кризових явищ до середини 89-х рр.. 20
2.2. Курс на прискорення соціально-економічного розвитку. 21
2.3. Економічні реформи 1987-1990 рр.. 24
3. Проблеми міжнаціональних відносин в умовах кризи союзної держави 28
Висновок. 32
Список використаної літератури .. 34
Введення
В курсовій роботі буде розглядатися тема В«Горбачов і його перебудоваВ».
В березні 1985 року, після смерті К.У. Черненко, генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М.С. Горбачов, а Головою Ради Міністрів став М.І. Рижков. Розпочався новий і останній етап в історії СРСР, який отримав незабаром назва В«перебудоваВ».
Нове керівництво країни стало перед необхідністю зупинити розпад системи В«Державного соціалізмуВ» і захистити інтереси правлячої номенклатури. Для цього стали проводитися обережні реформи всіх громадських структур, у тому числі і в економіці, оскільки глибока криза уже встиг охопити основні ланки системи.
До середині 1980-х років ВВП в розрахунку на душу населення становив близько 37% від рівня США, що дозволяло СРСР претендувати на статус лише розвивається країни. Приріст продуктивності праці впритул наблизився до нульової позначці. На одиницю національного доходу в радянській економіці витрачалось в 1,5 - 2 рази більше електроенергії, палива, металу і інших ресурсів, ніж у промислово розвинених країнах. По суті, тільки у військово-стратегічній галузі величезними зусиллями підтримувався паритет з США.
Актуальність перебудови була очевидна, але вона була вироблена з великими втратами.
В якості одного з перших кроків по виходу країни з кризового стану був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Цей курс був спрямований на досягнення щорічного приросту національного прибутку не менше, ніж на 4%, що було вкрай складно в умовах зниження світових цін на нафту і триваючої гонки озброєнь.
В це Водночас зазвучав заклик активізувати В«людський факторВ», як найважливіша умова прискорення. Знову згадалися ударники і стахановці, знову стали лунати голоси не зводити все до рубля, не чекати нової техніки, а мобілізовувати В«приховані резервиВ» та енергію молоді, домагатися максимальної завантаження наявного обладнання в три-чотири зміни. Таким чином, Горбачов і його сподвижники знову зверталися до суб'єктивних чинників, намагаючись не зачіпати фундаментальні основи системи, зберігаючи прихильність В«соціалістичному вибору В».
Але чергова ставка на ентузіазм, не підкріплений передовою технікою та відповідною кваліфікацією робітників, призвела не до В«прискореннюВ», а до зростання кількості аварій на виробництві, в тому числі на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року, яка стала найбільшою аварією в використанні В«мирного атомаВ».
Антиалкогольна програма призвела до того, що в країні збільшилася підпільне самогоноваріння, що, в свою чергу, скоротило доходи державного бюджету. І вже через кілька років стало ясно, що ця кампанія була безглуздою і помилковою.
Іншим прикладом безглуздостей може служити спроба, з одного боку, активізації підприємництва через кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, а з іншого, посилення боротьби з нетрудовими доходами.
В економіці не передбачалося появи реального власника на мікрорівні, а також формування механізму встановлення рівноваги між попитом і пропозицією.
Мета курсової роботи розглянути процес перебудови, очолюваної Михайлом Сергійовичем Горбачовим і визначити всі її переваги і недоліки.
У роботі будуть використані сучасні монографічні видання з історії Росії і вітчизни, які допоможуть найбільш повно і адекватно відобразити тему курсової роботи.
1 Державно-політичний криза в СРСР
1.1 Передумови нового курсу
1985 р. став воістину переломним етапом в історії Радянського Союзу. Негативні фактори планової економіки держави, кризові явища в житті радянського суспільства виразно виявилися і стали стрімко наростати.
Як міжнародне, так і внутрішньополітичне становище СРСР до середини 80-х рр.. було подвійним: з одного боку, Радянський Союз, як і раніше зберігав статус великої держави, а з іншого - стрімко втрачав цей статус. Згідно перепису 1989 р., населення СРСР склало 286,7 млн. чоловік, в містах країни проживало приблизно 67% населення, в сільській місцевості - 33%. На Протягом усіх 80-х рр.., як і 60 - 70-х рр.., відбувався процес випереджального зростання неслов'янського населення, перш за все в республіках Середньої Азії і Азербайджані. Якщо кількість росіян, українців і білорусів збільшилася з 1979 р. в середньому на 6%, то узбеків, таджиків і туркменів від 34 до 45% [1].
До середині 80-х рр.. СССР володів розвиненою інфраструктурою промисловості та сільського господарства, що дозволяло йому мати певні успіхи в економіці, перш за все у військовій (космічна промисловість, військово-промисловий комплекс), і в основному забезпечувати себе на мінімально допустимому рівні продуктами харчування та товарами широкого вжитку. Соціальні та національні суперечності в країні відкрито не проявлялися. СССР володів величезними природними багатствами, непорівнянними з жодною з країн світу.
Незважаючи на певні досягнення в економічному і соціальному розвитку (зокрема, до середини 1970-х рр.. СРСР досяг воєнно-стратегічного паритету за рівнем озброєнь з США і всім блоком НАТО), Радянська держава виявилося в глибокому кризовому стані. Головною причиною його було падіння темпів зростання промисловості, що відбувалося на тлі швидкого індустріального розвитку передових держав світу: США, Японії, Канади, країн Західної Європи. Проведена радянським керівництвом з часів Леніна політика, спрямована на конфронтацію з капіталістичними країнами і мала кінцевою метою встановлення радянського варіанта соціалізму в усьому світі, зайшла в безвихідь, оскільки вже в найближчому майбутньому СРСР повинен був втратити статус великої держави.
Перед партійно-бюрократичної елітою країни реально постало завдання збереження своєї влади. Спроби В«закручування гайокВ», здійснювані під час короткого керівництва країною Ю. В. Андроповим, показали свою малу ефективність. Ідеї більш глибокої реформації суспільного життя в СРСР стали проявлятися все виразніше. Початок політики перебудови пов'язане з ім'ям блискучого партапаратника М. С. Горбачова. У березні 1985 р. після кончини 74-річного К. У. Черненко він був обраний за підтримки А. А. Громико Генеральним секретарем ЦК КПРС. У вересні 1985р. Головою Ради Міністрів був призначений Н.І. Рижков, на цій посаді замінив Н. А. Тихонова. Цілі і завдання керівників В«перебудовиВ», способи їх досягнення постійно змінювалися і коректувалися. На знаменитому квітневому (1985) Пленумі ЦК КПССМ. С. Горбачов проголосив новий політичний курс партії - прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу [2].
1.2 Політика перебудови
В перебудові можна виділити три великих етапи:
1) 1985-1986 рр..
2) 1987-1988 рр..
3) 1989-1991 рр..
У структурі і механізмі функціонування вищих та місцевих органів державної влади - Рад - в 1985-1988 рр.. змін практично не відбулося. Як і раніше формально вищим органом влади був двопалатний Верховна Рада СРСР, регулярно збирався на свої сесії, на яких він стверджував рішення парт...
