Державне освітня установа
вищого професійної освіти
РОСІЙСЬКА АКАДЕМІЯ ПРАВОСУДДЯ
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
ДЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ
(ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ)
КУРСОВА РОБОТА
по дисципліни В« Теорія держави і права В»
Англо-саксонська правова сім'я
Виконала:
Студентка 1 курсу
заочної форми навчання
Попова Е.П.
ЗМІСТ
Введення
1. Історія виникнення і поширення англо-саксонської системи права. Держави, що належать до англосаксонської правової сім'ї
2 Основні риси та особливості англо-саксонської правової системи, що стала основою правових систем держав англо-саксонської правової сім'ї
3 Основні риси правової системи Великобританії, як найстарішої представниці англо-саксонської правової сім'ї
4 Характерні особливості правової системи США, як представника англо-саксонської правової сім'ї
5.Основние риси правової системи Австралії, як держави що входить в англо-саксонську правову сім'ю
Висновок
Література
ВСТУП
Своєрідність кожного держави, виражене в особливостях звичаїв, традицій, що регулюють життя суспільства, законодавстві, структурі юрисдикційних органів, правовому менталітеті, склалося історично під впливом багатьох чинників. Це призвело до формуванню в кожній країні самобутньої правової системи. Під правовою системою розуміють цілісний комплекс правових явищ, зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворений людьми і їх організаціями (державою) і використовується ними для досягнення своїх цілей.
Необхідно відзначити, що в теорії держави і права існують два поняття правової системи - вузьке і широке.
Під вузьким поняттям правової системи розуміють національне право, а під широким - широка сукупність національних правових систем, які джерел права, основних правових об'єднує спільність походження понять, методів і способів розвитку.
Будь-яка правова система (в широкому сенсі) включає в себе ряд правових явищ, які можна умовно розділити на три групи:
1) юридичні норми, принципи і інститути (нормативна сторона);
2) сукупність установ права (Організаційна сторона);
3) сукупність правових уявлень, ідей, поглядів у суспільстві (правова культура).
Поряд з відмінностями і особливостями в різних правових системах можна виявити багато схожих елементів, що дозволяють об'єднувати їх в групи (правові сім'ї) по ряду ознак: історико-територіальному, національному, ідеологічному. В сучасному порівняльному правознавстві існує безліч підходів до класифікації правових систем, проте, можна виділити два основних напрямки: концепцію В«правових сімейВ» (яскраво представлена ​​в роботі В«Основні правові системи сучасності В»Р. Давида) і концепціюВ« правового стилю В»(Цвайгерт К. В«Введення в порівняльне правознавство в сфері приватного праваВ»).
В основі класифікації правових систем Рене Давида лежать два критерії: юридичної техніки і ідеологічний. За цими критеріями Р. Давид виділяє три основні В«правові сім'ї В»(тобто групи держав з схожими правовими системами), а саме: романо-германську, англо-саксонську, соціалістичну.
К. Цвейгерт використовує для класифікації 5 факторів: 1) спільність походження; 2) спільність джерел, форм закріплення і вираження форм права; 3) структурний подібність; 4) спільність принципів регулювання суспільних відносин; 5) єдність термінології, юридичних категорій і систематизації норм права. Вчений виділяє 8 правових кіл.
Класифікація правових систем Р. Давида є найбільш популярною через простоти і лаконічності (менше кількість і самих правових сімей і Факторів, за якими вони групуються), а також по причині найбільш точного і повного охоплення питання, що стоїть перед класифікацією.
У сучасній науці виділяють наступні правові системи: 1) англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін), 2) романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція); 3) релігійно-правову (Країни, що сповідують як державну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм); 4) соціалістичну (Китай, В'єтнам, КНДР, Куба); 5) систему звичаєвого права (екваторіальна Африка і Мадагаскар).
В даній роботі будуть розглянуті держави з англо-саксонської правової системою (правова система в даному випадку розуміється в широкому сенсі), що належать до англосаксонської правовій сім'ї (за класифікацією Р. Давида). Правові системи держав, відносяться до однієї правової сім'ї, крім спільності вищеперелічених явищ мають значну кількість відмінностей, що обумовлено особливостями історичного, що обумовлено особливостями історичного розвитку кожної конкретної держави.
Виходячи з вищесказаного, в рамках даної роботи буде розглянута не тільки загальна характеристика англо-саксонської правової системи, але і особливості національних правових систем деяких держав, що входять в англо-саксонську правову сім'ю і представляють інтерес з точки зору їхньої самобутності та впливу на сучасні тенденції розвитку світового права.
1. Історія виникнення та поширення англосаксонської системи права. Держави англосаксонської правової сім'ї
Неможливо розглядати правову систему, характерну для держав однієї правової сім'ї не згадавши про її історичне коріння. Саме спільність генезису (виростання з одного стародавньої держави, його правових норм і принципів) є одним з найважливіших чинників утворення В«правової сім'їВ».
Родоначальницею англосаксонської системи права стала Англія після нормандського завоювання (1066г). В період правління Генріха II сформувалася централізована судова система: королівські роз'їзні суди, що вирішували справи з виїздом на місце ім'ям Корони. Вироблювані суддями рішення, бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Так склалося правило прецендент, тобто: одного разу сформульоване рішення ставало в подальшому обов'язковим для інших суддів. Єдина система преціндентов, загальна для всієї Англії отримала назву В«common lawВ» або загальне право.
У вирішенні судових спорів брали участь присяжні - вільні громадяни з числа місцевих жителів, не знали найчастіше прецедентів і актів короля, але відмінно знали свої звичаї і традиції. Вплив на прийняті рішення цих норм і звичаїв було істотно, тому загальне право Англії називають звичайним або традиційним.
До кінця XIII століття зростає роль статутного права. Правотворчість суддів обмежується актами короля і парламенту (statutes). Статути регулювали спеціальні, часто дуже вузькі галузі права, де прецедентів було недостатньо. У той же час, судді отримують право інтерпретувати статути. Статути досить швидко застарівали і їх доводилося періодично оновлювати (видавати нові акти, включали в себе необхідні на даному етапі норми).
У XIV - XV століттях, у зв'язку з великими соціальними змінами в житті суспільства, з'явилася необхідність вийти за жорсткі рамки сформованої системи прецедентів. Нарождающиеся ринкові відносини не знаходили відображення в старих правових формах і поступово став складатися особливий порядок апеляції до монарху, прохання розглянути справу В«по справедливостіВ», а не по прецеденту. Ця апеляція здійснювалася звичайно через королівського канцлера, який вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром і сама процедура розгляду справи по суті переходить до лорд-канцлера, і він стає самостійним суддею. Так з рядом із загальним правом склалося В«право справедливостіВ» (Equity Law). Воно, як і загальне є прецедентним, але прецеденти створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини, чим загальне право. В Англії існувало дві самостійні системи судочинства: загаль...
