МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
МІНІСТЕРСТВО АГЕНСТВО ДО ОСВІТИ
ДЕРЖАВНЕ Освітніх установ
ВИЩОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
В«Саратовський ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ПРАВА В»
ІНСТИТУТ ЮСТИЦІЇ
Курсова робота
амністії та помилування В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
Кафедра кримінального та кримінально-виконавчого права
Саратов 2008
ЗМІСТ
Введення
В§ 1. Історія становлення і розвитку законодавства про амністію і помилування в Росії
В§ 2. Юридична природа амністії та помилування і їх місце в структурі права
В§ 3. Порядок видання актів про амністію та помилування
Висновок
Список літератури
Введення
Сучасна кримінальна політика російської держави, спрямована на попередження та протидія злочинності, передбачає диференційований підхід до особам, які вчинили злочинні діяння, використовуючи як заходи державного примусу (покарання), так і відмова від його застосування в передбачених законом випадках (звільнення від кримінальної відповідальності, пом'якшення покарання).
В системі існуючих в російському законодавстві різних видів звільнення від кримінальної відповідальності і пом'якшення становища осіб, які вчинили злочин, значаться амністія і помилування.
Амністія і помилування, будучи актами державного вибачення, реалізують в російському законодавстві принцип гуманізму і справедливості. Різноманітність способів впливу на осіб, які вчинили злочинні діяння, в залежності від ступеня їх виправлення, в тому числі застосування інститутів амністії та помилування, покликані служити досягненню цілей покарання, визначених у статті 43 Кримінального кодексу Російської Федерації. У той же час окремі акти про амністію носять відверто розвантажувальний характер і викликані одним прагненням скоротити кількість осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі через надмірну переповненість. Подібні акти про амністію суперечать її правової сутності та цілям покарання.
Амністії та помилування присвячено невелику кількість статей у нормативно-правових актах, які не здатні заповнити прогалини законодавства щодо застосування названих інститутів. Порядок видання актів амністії та здійснення права помилування законодавчо не врегульовано. Спеціального нормативного акта про амністію та помилування не існує.
В§ 1. Історія становлення і розвитку законодавства про амністію і помилування в Росії
У Київській Русі право милувати належить великим князям. З централізацією державної влади та зміцнення самодержавства право милувати зосереджується в руках самодержця, який відправляє милості по свій розсуд [1].
Стоглавий собор у 1551 р. запропонував ввести правило, згідно з яким до Великодня слід звільняти тих В«тюремних язнів В», які засуджені за нетяжкі злочини. До останнім не ставилися вбивство, розбій, підпал. З цього часу на Русі стають традиційними маніфести, видавані російськими царями з приводу самих різних подій: сходження на престол, хвороби царя або членів його сім'ї, з приводу закінчення воєн, річниці царювання і т.п.
Широко застосовувалося помилування в період царювання Івана Грозного. Історії відомо заповіт Івана IV від 10 березня 1584 року, в якому він наказав Федору звільнити після своєї смерті всіх в'язнів.
У 1649 році було створено Соборне Укладення, в. ст. 2 якого говорилося, що повернувся з-за кордону зрадник при помилування його государем (В«і государ завітає йогоВ») втрачав право на повернення конфіскованих земель. Тим самим Соборне Укладення законодавчо закріплювало за государем право помилування [2].
Істотне значення для розвитку інститутів амністії та помилування грає маніфест Петра I по нагоди укладення миру зі Швецією - В«Про прощення всім каторжних і колядників, крім смертоубійц і розбійників, внаслідок милості Всевишнього у війні В»від 4 Листопад 1721. Маніфест, фактично був амністією, передбачав як повне звільнення від покарання, так і його пом'якшення.
Широко застосовувалося право заохочення в період царювання Катерини II, видала кілька маніфестів про милості, помилування підлягали, головним чином, політичні злочинці.
Ухвала про покарання кримінальних та виправних 1845 р. передбачало інститут помилування і розглядало амністію як одну з форм помилування. Згідно ст.ст. 170, 171 Уложення помилування могло виходити від Верховної Самодержавної влади та Монаршого милосердя і виражалося в усуненні для винного каральних наслідків за вчинений ним злочин. Помилування було можливо у вигляді скасування покарання, визначеного вироком суду, застосування або заміни покарання більш м'яким та можливе відновлення винного в його правах, усунення або припинення кримінального переслідування.
Новий етап розвитку інститутів амністії та помилування пов'язаний з вийшли в 1903 році в царювання Миколи II Кримінальним Уложенням. Воно передбачало інститут помилування і майже дослівно відтворювало формулювання Уложення 1845 Помилування і прощення винного не залежало від розсуду суду, а безпосередньо виходило від Верховної Самодержавної влади і являло собою монаршого милосердя. Прерогатива монарха здійснювалася, як правило, у формі маніфесту. Так, 11 серпня 1904 р. був виданий Маніфест про помилування злочинців з нагоди народження спадкоємця престолу. В виняткових випадках помилування в дореволюційній Росії порушувалася судом. Клопотання суду про помилування згідно іменним Указом від 25 листопада 1865 підлягали доповіді Миколі II через Міністра юстиції. З клопотанням про помилування могли звертатися і самі порушники. Прохання засуджених про помилування належало приймати тільки тоді, коли В«знайдені будуть поважні причини для клопотання про полегшення їх участю В»[3].
З 1905 року помилування стає актом верховного управління, видаваного у формі Указу. Після революційних подій 1905 р. в Росії очікувалася амністія за політичні злочину. Однак цього не сталося, хоча 21 жовтня 1905 року був виданий Указ про помилування. Другий указ про помилування був виданий 21 лютого 1913 з нагоди 300-річчя династії Романових. Помилуванню не підлягали діячі революційного руху за злочинні дії, спрямовані на зміну в Росії образу правління або порядку успадкування престолу.
Аналізуючи ситуацію в дореволюційній Росії практику застосування помилування, Е.Я. Немирівський писав, що вона В«може виражатися у формі: 1) скасування, або зміни, або заміни покарання, винесеного вироком одному підсудному, причому зміна і заміна складаються в пом'якшення покарання; а крім відміни можливо і відновлення в правах; 2) усунення кримінального переслідування або припинення вже виниклого переслідування, так званої аболіціі; 3) у формі вибачення або пом'якшення покарання або аболіціі щодо всіх засуджених чи обвинувачених у певних злочинах, - амністії В»[4]. Таким чином, помилування в минулому розглядалося як видове поняття, в яке входили власне помилування і амністія. Їх об'єднувало часткове або повне В«прощенняВ» особи, яка вчинила злочин.
Надалі термін В«ПомилуванняВ» став застосовуватися тільки до випадків звільнення від відбування покарання, його пом'якшення або заміни іншим, більш м'яким покаранням у процесі його виконання та зняття судимості до конкретних осіб.
Першим актом, в якому вжито термін В«амністіяВ», з'явився Указ про амністію від 7 березня 1917 року, виданий Тимчасовим урядом після Жовтневої революції. У перших рядках Указу говорилося б оголошенні загальної політичної амністії [5].
Конституція РРФСР 1918 р. в п. В«еВ» ст. 49 проголосила, що ведення Всеросійського з'їзду Рад і Всеросійського Центрального виконавчого комітету Рад підлягає право амністії - загальної та часткової. І хоча ці поняття Констит...
