Зміст
Введення
1. Екосистеми заболочених територій
2. Біоценози ставків та озер
3. Річки та їх мешканці
Висновок
Список літератури
Введення
Екосистема - основне поняття екології. Це сукупність співіснуючих видів рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, взаємодіючих між собою і з навколишнім їх середовищем проживання таким чином, що таке співтовариство може зберігатися і функціонувати протягом тривалого періоду геологічного часу. Спільноти взаємодіючих живих організмів являють собою не випадковий набір видів, а цілком певну систему, досить стійку, пов'язану численними внутрішніми зв'язками, з відносно постійною структурою і взаємообумовленим набором видів. Такі системи прийнято називати біотичними спільнотами, або биоценозами (від лат. - "біологічне співтовариство"), а системи, що включають сукупність живих організмів і середовище їх перебування, - екосистемами. Термін "біогеоценоз", також позначає сукупність біологічного співтовариства і середовища її проживання, але в дещо іншому контексті. Біотичне співтовариство (біоценоз) складається з співтовариства рослин (фітоценози), співтовариства тварин (зооценоз), співтовариства мікроорганізмів (микробоценоз). Всі організми Землі та середовище їх проживання також являють собою екосистему вищого рангу - біосферу. Біосфера також має сталістю та іншими властивостями екосистеми.
Особливо важливо рівновагу і благополуччя водних екосистем на Планеті, так як водні ресурси вимагають постійної охорони і примноження.
1. Екосистеми заболочених територій
Загальним терміном В«заболочені територіїВ» називають велике різноманіття перезволожених або напівзатоплених ділянок суші - як усередині материків, так і на морських і океанічних узбережжях. Це можуть бути дельти й заплави річок, болотисті низини, мангрові ліси, торфовища й звичайні болота.
Заболочені території надзвичайно сприятливі для проживання й родючі. У їхніх теплих сонних водах повнісінько риби, на соковитому різнотрав'я пасеться худоба, а в густих очеретах - справжній рай для диких тварин. Своїм багатством і різноманітністю тваринний світ перш за все зобов'язаний достатку рослинності, яка є основою для всіх харчових ланцюжків. Дельти рік і зарослі водоростями морські обмілини в 15 із зайвим раз продуктивніше відкритого океану, а мангрові зарості - більш ніж у 20 разів. Болота займають близько 6% поверхні земної суші і зустрічаються всюди - від тундри до тропіків.
Солончакові болота утворюються в тихих мілководних затоках помірних широт, де з роками накопичуються наноси мулу і тини. Це розповсюджені ландшафти річкових дельт і морських заток, відгороджених піщаними й галечниковими косами. Повністю сформоване солончакове болото порізане мережею проток, по яких рухаються приливні хвилі, а його рослинний мир залежить від кліматичних умов. На добрих 6000 км простягнулися солончакові болота Атлантичного узбережжя Північної Америки, майже суцільно зарослі водоростями. Набагато багатше флора і фауна боліт, що облямовують на півночі Європи берега Північного моря, які влітку радують око строкатими острівцями рожевої смілки, лілового кермека і солончакової айстри. Солончакові рослини - Галофіти - відмінно переносять регулярні морські припливи.
Найпоширеніше на таких територіях рослина - толстолістий солерос, своїми соковитими листами, що нагадує рослинассуккулент. Він низько стелиться по землі й завдяки здатності змінювати осмотичний тиск в тканинах може усмоктувати морську воду. Солончакова ж айстра накопичує сіль у листах і скидає їх, коли концентрація досягає певного межі.
На цих територіях звичайно гніздиться безліч птахів, в Європі це: красноножки, кулики-сороки, жайворонки й звичайні чайки. Тут же часто зимують дикі гусаки. Казарки годуються солончаковим споришем і морською травою, сірі гуси і гуменники - кореневищами велетенського очерету. Великі поля канадського рису на східному узбережжі США щедро годують величезні зграї вівсянок, червонокрилих і рисових трупиалов. Крім того, солончаки активно використовуються для випасу домашньої худоби.
Мангрові ліси типові для прибережного мілководдя тропіків і субтропіків, де на всіх піднесених клаптиках землі влаштувалися пальми Nipa fruticans. Ці ліси по перевазі являють собою густі зарості мангрових дерев, коріння яких занурені в морську воду. Самі високорозвинені мангрові ліси, де налічується до 60 видів мангрових дерев, облямовують берега Південно-Східної Азії. Ці незвичайні М дерева демонструють разючі при-з заходи адаптації до зовнішніх умов. Так, величезне повітряне коріння червоного мангрового дерева ростуть прямо зі стовбура високо над кодою і, немов якоря, утримують дерево на хиткому грунті. Чорне мангрове дерево має густу систему підводних коренів, що знаходяться на глибині до 2 м. З них виростає нагору дихальне коріння - пневматофор. У інших відоd ті ж функції виконують численні колінчаті відростки. Дозрілі насіння червоного мангрових дерев падають у воду і негайно пускає коріння, щоб відлив не відніс їх у море.
Численне населення мангрових лісів добре пристосувалося до життя на кордоні між водою і сушею. У сплетенні корінь і гілок почувають себе як удома рибки мулисті стрибуни й вабливі краби. Стрибуни жваве плазують по рідкій твані, звиваючись усім тілом і допомагаючи собі сильними грудними плавниками. З настанням припливу вони міцно чіпляються за мангрові коріння, користуючись для цього присоском зі зрослих разом анальних плавців, а під час відливу подають один одному сигнали рухами спинних плавців. Мулисте мілководді-споконвічна вотчина вабливих крабів. На час відливу вони вибираються з нір на поверхню. У самців одна клешня невідповідно велика, і вони залучають нею полового партнера або відлякують суперників. У мангрових лісах Азії крабами та іншими безхребетними харчуються різні тварини і птахи, в тому числі збирають видобуток на мілководдя макаки-крабоед, а також лелека, жаби-крабоед і водяні змії.
Колись мангрові ліси займали величезні площі, простираючись далеко на північ. Викопні насіння мангрових дерев можна знайти навіть в Ессекського болотах неподалік від Лондона. Це означає, що 60 млн. років тому в цих краях росли густі мангрові ліси.
У глибині материків часто зустрічаються низинні та верхівкові прісноводні болота, трясовини і топи. Один від одного вони відрізняються рівнем води, кислотним або лужним субстратом і характером рослинності.
Якщо заболочені низини за літо підсихають, то рівень води у звичайнім болоті більш-менш постійний. Як правило, лужний субстрат перезволожених низин служить живильним середовищем для багатої флори, в тому числі для петрушки, болотної орхідеї й подмаренника. Типові рослини заболочених низин у помірних широтах - очерети й такі вологолюбні види, як калужница болотна, жовтий ірис і болотна орхідея. На звичайних болотах рослинність вище-очерет, рогіз, озерний очерет, африканський папірус і деякі види дерев.
Найбільша у світі болотна система Еверглейдс у штаті Флорида займає площу 28 тис. км . кв. У солонуватих водах її південного краю навіть ростуть мангрові ліси. На безкрайніх зарослих мечатравою болотах розкидані дрібні острівці, уподобані такими тропічними рослинами, як пальми, червоне дерево і золотава фікус. Узимку, коли рівень води падає, болотна живність перебирається ближче до сонних проток або глибоких гніздових ям, виритих алігаторами. Із дрібних ссавців тут водяться єнот, водяний кролик, норка, хохуля, видра і рись. Численне пташине населення представлене сірими й білими чаплями, лелеками й пеліканами. Більшість птахів годується рибою й земноводними. Змеешейка широко розорює крила для просушки й без промаху б'є рибу довгим і гострим як кинджал дзьобом. ШулікалСлизнеед, на відмі...
