Реферат
на тему В«Екологічний імператив в аспекті екологічного розвитку В»
План
Введення
1. Історія накопичення базових знань про екологічний імперативі
2. Екологічний імператив в ідеологічному просторі екології
3. Екологічний імператив у системі Людина - Природа - Товариство
Висновок
Використана література
Введення
Під екологічним розвитком розуміється спрямоване зміна змісту екосистеми, де суб'єктом екорозвитку є соціальні системи, а об'єктом - навколишнє середовище. Можна виділити два типи соціоекоразвітія на основі кількісних і якісних їх характеристик - екстенсивне і інтенсивне. Перше здійснюється за рахунок розширення поля діяльності, зростання використання природних ресурсів і збільшення кількісних параметрів. Друге припускає їх поступальний рух в основному за рахунок якісних чинників і мінімізації кількісних параметрів, що веде до екологізації діяльності. Сталий соціоприродної розвиток можливо лише як еволюційне соразвітіе не тільки суб'єкта екосистеми, але і екосреди, тобто коеволюції природи і суспільства як форми їх взаємного збереження і виживання людини і його розуму.
Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенційна міць створюваних ним засобів впливу па середовище проживання стає сумірною е могутніми силами природи. Сказане означає, що перед усіма, хто відповідальний за науково-технічний прогрес і, ще більше, за використання його досягнень з практичними цілями, встало об'єктивне вимога: враховувати уразливість природного середовища, не допускати перевищення її В«Меж міцностіВ», глибше вникати в суть властивих їй складних і взаємопов'язаних явищ, не вступати в протиріччя з природними закономірностями, щоб не викликати необоротних процесів.
Розвиток ідеї коеволюції соціоприродної цілісності проходить наступні етапи: докласичний, заснований на споглядальному типі філософствування; класичний, який базується на діяльнісному типі філософствування; постнекласичний, утворений науково-екологічним типом філософствування. При цьому всі етапи пронизані ідеєю гармонійного розвитку системи В«людина - суспільство - природаВ». Вершиною розвитку ідеї коеволюції виступає ідея ноосфери.
Підставою для будь-яких пріродообразующіх дій повинен служити науково обгрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов'язково незалежно від масштабу заходів - регіональних, континентальних або планетарних. Ця вимога Н. Н. Моїсеєв називає В«екологічним імперативомВ». З ним сьогодні зобов'язані рахуватися не тільки ті, чия діяльність носить господарський характер, але і політичні лідери, від дій яких залежать способи вирішення міжнародних проблем.
Екологічний імператив - форма заборон і обмежень, розповсюджуються на будь-яку людську діяльність. Має безумовним пріоритетом збереження живої природи, видової різноманітності планети, захист навколишнього середовища від надмірного забруднення, несумісного з життям.
Проблема екологічного імперативу вкрай багатопланова, забезпечення подальшого розвитку цивілізації і всієї популяції homo sapiens вимагає глибокого розуміння змісту екологічного імперативу як основи вибору стратегії людства.
1. Історія накопичення базових знань про екологічний імперативі
В даний час стало очевидним, що суперечності між наростаючими потребами людства і порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу подальше існування антропосферою. Тому питання екологічно безпечного розвитку цивілізації вийшли на передній план наукового пошуку і суспільної свідомості в цілому. Людство знаходиться на такому рівні взаємодії з природним середовищем, коли ще можна регулювати екологічні зміни шляхом консолідації зусиль різних країн, всебічних досліджень ситуації, що створилася, прийняття належних практичних заходів. Приходить розуміння, що лише свідомість, соразвітіе, співтворчість, іншими словами, коеволюція з біосферою дозволить людству розумно вписатися в біосферні цикли, піднятися до розуміння універсальних законів, що правлять світом. Людство підійшло до тієї межі, коли сучасна цивілізація, звана часто техногенно-споживацької, виявила свою тупиковість, коли необхідно найсерйознішим чином переглянути її заснування і свідомо обрати іншу, духовно-екологічну, стратегію розвитку, в іншому випадку людство може бути зметено з землі в результаті глобальних криз. Суспільство має навчитися управляти собою і співставляти свою діяльність з природним фактором, забезпечивши таке взаємовідношення з навколишнім середовищем, яке дозволить гармонійно розвиватися всій соціоприродної цілісності. З цією метою людству необхідно відмовитися від ряду стереотипів мислення і направити вектор цивілізаційного розвитку на формування сфери розуму (ноосфери, за В. І. Вернадського).
Складовою частиною нової орієнтації свідомості, що враховує екологічні реалії, є розробка узгодження концептуальних новацій стратегії цивілізаційного розвитку, прийнятої на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. На цій конференції вироблена концепція переходу сучасного суспільства до сталого розвитку, тобто до нової цивілізаційної епохи, на основі радикальної зміни цінностей і цілей сучасного суспільства, орієнтації стримування різних сфер людської діяльності. У 2002 р. на Всесвітньому форумі ООН в Йоганнесбурзі зазначалося, що темпи і масштаби формування індивідуальної і суспільної свідомості і, відповідно, трансформацій практичної діяльності безпосередньо залежать від вибору фундаментальних цінностей і ноосферно-загальнолюдських орієнтирів, здатних вивести людство з обостряющегося глобальної кризи.
Рішення даної задачі актуалізує необхідність глибокого філософського осмислення шляхів гармонізації соціоприродної цілісності в умовах глобальної екологічної кризи. Тому виникає необхідність формування у людей світогляду біосфероцентріческой спрямованості та переоцінки всієї системи традиційно сформованих духовних цінностей, які осмислені у відповідності з адекватним розумінням людьми свого місця у світі і себе як однієї з частин складної і унікальної природної системи. Коеволюційного розвиток немислимо без відповідної трансформації суспільної свідомості, розуміння кожною людиною змісту і значення майбутніх змін. Лейтмотивом всіх цивілізаційних перетворень є пошук нових форм і способів проникнення екологічних знань та імперативів в освітні структури різного рівня, їх тотальна екологізація.
Таким чином, формування ноосферно-екологічного імперативу пов'язано зі становленням такого суспільства, яке здатне забезпечити коеволюційного розвитку соціоприродної цілісності, що є особливо актуальним.
Ідея взаємозв'язку людини з природою піднімається в творах класиків філософії - Платона, Аристотеля, І. Канта, Г. Гегеля, Марка Аврелія, А. Бергсона, Ф. Бекона, К. Маркса, Л.А. Сенеки, Л. Фейєрбаха, Е. Фромма, А. Ейнштейна, Ф. Енгельса та ін
У вітчизняній філософії ідеї коеволюції розглядаються в працях російських космістів - Н.Ф. Федорова, С.Н. Булгакова, B.C. Соловйова, П.О. Флоренського, К.Е. Ціолковського, О.Л. Чижевського та ін, де формується думка про те, що людина і суспільство визначають самих себе через ставлення до природи, космосу.
Послідовниками цих ідей на Заході були представники Римського клубу (А. Печчеї, Д. Медоуз та ін.) Можна відзначити їх підвищений інтерес до світоглядних і етичним аспектам як причин екологічних проблем, і способів їх дозволу. Розробку даної проблеми продовжили Р. Ален, У. Лінн, Н.Ф. Реймерс, В. Хесле та ін Дискусії на екологічну тему, загострилися в кінці 60-х рр.. XX століття, не слабшають і нині.
Дослідження, проведені по ноосферної тематиці, можна хронологічно розділити на кілька етапів. Перший період припадає на 20 - 40-ті роки XX століття і пов'язаний з роботами основоположників теорії ноосфери - В.І. Вернадського, Е. Ле...
