Зміст
Введення. 2
Основна частина. 3
Висновок. 9
Література. 10
Введення
Гострота екологічних проблем і невідкладність їх вирішення вимагають розробки нових підходів до оптимізації соціоприродних взаємодії. Взаємодія людини з природою - Необхідна умова і передумова становлення, існування та розвитку суспільства. Ця взаємодія суперечливо в самій своїй суті: людина не може існувати поза біосфери, в той же час саме його існування є її безперервна зміна, в результаті якого відбуваються як позитивні, так і негативні явища. Досягнення рівноваги між розвитком цивілізації, соціуму і природи є мета, до якої прагне людство, але, на жаль, частіше всього не досягає її.
В даний час діяльність людини зачіпає всі геологічні оболонки планети і поширюється на навколоземний космічний простір. Виникає загроза таких незворотних змін навколишнього середовища, які можуть унеможливити існування людини як біологічного виду.
Одночасно екологічна ситуація чинить значний вплив на власне соціальну дійсність: економічну, політичну, духовну життя суспільства. Вона змушує людину переосмислити сутнісні підстави свого буття в світі, цінності та пріоритети суспільного розвитку
На сучасному етапі актуальна розробка освітньої програми введення учня в навколишній світ (природної і штучно створеної природи і соціальної культури), побудованої на ідеї соціально-екологічного розвитку та специфічно заломлюючої в собі всі зміст освіти.
Основна частина
Необхідність підготовки людей до вирішення екологічних проблем зажадала сьогодні екологізації всіх сфер життя і діяльності суспільства, змісту всіх щаблів освіти. Екологізація системи освіти виступає важливою характеристикою тенденції проникнення ідей, понять, принципів, підходів екології в інші дисципліни,
а також підготовку екологічно грамотних фахівців самого різного профілю: інженерів, лікарів, економістів та ін Серед шляхів екологізації він віддає перевагу точці зору, що відбиває екологізацію в системі безперервної освіти. При цьому екологізація освіти не повинна бути механічним додаванням до загальної освіти, вона повинна стати органічною частиною системи освіти в цілому.
До теперішнього часу склалися досить певні передумови, що сприяють вирішенню проблеми соціально-екологічної освіти: виявлена ​​сутність соціально-екологічної науки, яка проектує його; накопичений історико-педагогічний досвід освіти в галузі навколишнього середовища; зацікавленість держави і суспільства у вирішенні цієї проблеми; поступове усвідомлення кожною особистістю необхідності перебудови соціально-екологічних відносин.
Одним з напрямків екологізації сучасної освіти виступає соціально-екологічне освіту.
З позицій діяльнісного підходу соціально-екологічна освіта передбачає особливий вид освітньої діяльності, спонукає необхідністю вирішення соціально-екологічних проблем, виступаючої найважливішою умовою подальшого сталого розвитку суспільства, спрямованої на підготовку фахівців, здатних в рамках обраної професії встановлювати гармонійні стосунки з природним середовищем на основі історично і просторово обумовлених заходів, норм і правил природокористування. Соціально-екологічна освіта, як цілісний педагогічний процес, являє собою навчання і виховання, метою яких виступає засвоєння ними нових наукових знань про навколишнє середовище, сучасних видах і способах раціонального природокористування; нових нормах взаємодії із середовищем; освоєння студентами нових соціально-екологічних технологій, зберігаючих середовище життя для теперішніх та майбутніх поколінь; оволодіння досвідом творчої (творчої) діяльності в навколишньому середовищі, досвідом людського ставлення до навколишнього середовища: відносини любові, безкорисливості, самопожертви у взаємодії з нею.
Екологічна освіта виступає частиною загальної освіти, дозволяє поглибити міжпредметні зв'язки, послідовно розкривати основні аспекти взаємодії суспільства, з природою у різних навчальних предметах. Екологічна освіта спрямована на засвоєння учнями систематизованих знань про взаємодію суспільства і природи, формування інтелектуальних і практичних умінь раціонального використання та охорони природи. Воно включає в себе навчання і виховання учнів, які ведуть за собою розвиток універсального, різнобічного - наукового, морального, естетичного, економічного, юридичного, практичного відносин учнів до природи як до об'єкта праці і середовищі життя людини.
Всі раніше викладене дозволяє стверджувати, що об'єктом відображення загального екологічного освіти виступають всі області екологічних відносин, властивих різним формам руху матерії. При цьому, кожній формі властиві свої об'єктні відносини, є предметом дослідження відповідної науки з екологічним компонентом і предметом відповідної освіти. Вища форма руху - соціальна - необхідно взаємодіє з іншими формами, більш низького порядку, тому в соціально-екологічній освіті мають бути відображені і ці відносини, а також необхідність збереження потенціалу середовища для їх подальшого існування, функціонування і розвитку. Іншими словами, якщо в Свого часу взаємодія суспільства із середовищем виступають об'єктом дослідження наук і людської свідомості, а останнім часом ця взаємодія стала предметом соціально-екологічної науки, то і в екологічній освіті: якщо на етапі свого становлення воно відображало об'єкт науки і свідомості, тобто суспільство і природу, їх взаємодія, то в даний час предмети починають "Відбруньковуватися" від основного об'єкта і відображатися відповідної гілкою екологічної освіти, зокрема, соціально-екологічним. У зв'язку з цим виникає необхідність переосмислення сутності загального екологічного освіти, визначення філіатівних напрямків.
Одним з них, як уже зазначалося, є соціально-екологічна освіта. Воно покликане відображати власне систему "суспільство-природа", взаємодії між її елементами. Інакше кажучи, ця система відображає сутність змісту соціально-екологічного освіти школярів. З іншого боку соціально-екологічна освіта - це, перш за все, процес.
Соціально-екологічна освіта являє собою психолого-педагогічний процес впливу на людину з метою формування у нього знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, моральних принципів, певної орієнтації та активної соціальної позиції в області охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.
Всі раніше викладене дозволяє підійти до визначення сутності поняття "соціально-екологічне освіту "як однієї з підсистем загального і загального екологічного освіти. Очевидно, що воно відображає складні функціональні системи, якими є природа, суспільство і освіта. Останнє виступає в якості однієї з форм культури. Взаємодія двох перших елементів обумовлено об'єктивними зв'язками суспільства з природою. Третій елемент - освіта - також визначено життєво важливої вЂ‹вЂ‹для суспільства необхідністю збереження та відтворення навколишнього середовища, що реально за умови спеціальної підготовки людей, орієнтованої на вивчення, використання, збереження та відновлення середовища, причому, на всіх рівнях: глобальному, регіональному і локальному. Така підготовленість реалізується, якщо в зміст навчання і виховання включені знання про взаємодію суспільства із середовищем, його видах і способах, нормах і правилах природокористування; пов'язані з цими знаннями уміння і навички інтелектуальної і практичної діяльності в середовищі; особистісні якості, сприяючі оптимальному взаємодії з природою.
Іншими словами, соціально-екологічна освіта припускає цілеспрямований процес навчання та виховання особистості, підготовленої до встановлення оптимальних для даних умов взаємозв'язків з природним середовищем; до її входженню в соціально-екологічні процеси, свідомо спрямовані на гармонію в відносинах при дотриманні історично...
