Реферат Право земельного сервітуту

-->> Безумовно, до цього існували права, подібні за змістом (але не на правовій основі) з сервітутом право, проходу, проїзду по земельній ділянці користувача). Але право сервітуту щодо земель, які перебувають у приватній власності, інститут, невідомий земельному праву останніх десятиліть. Тому проблеми земельного сервітуту виділяються в окремі розділи дисципліни В«Земельне правоВ»., без вивчення яких важко зрозуміти деякі сучасні наукові положення.

Отже, у римському праві виділяють два види сервітутів: особисті і майнові.

Особисті сервітути перебували в користуванні майном індивідуально визначеним суб'єктом (Особливої). За римським правом 4 види особистих сервітутів:

1. Користування, надане виключно одній особі, - цей сервітут полягав у користуванні майном лише однією особою, і в особистих цілях.

2. Узуфрукт був набагато ширшим і включав в себе не тільки право користування, але й право привласнення вигоди від майна, то є право одержувати із майна, яка виникає чи добувається в внаслідок його природних властивостей.

3. Право користування житлом - даний сервітут був схожий за змістом з двома попередніми, але лише стосовно житла.

4. право користування чужими рабами чи тваринами - цей сервітут являв собою наймання рабів чи тварин.

Схожість особистого сервітуту можна знайти в сучасних законодавчих актах права користування майном. Але користування майном у сучасному розумінні з сервітутом не асоціюється і становить самостійний вид прав.

Майновий сервітут встановлюється на одну земельну ділянку з метою одержання вигоди (користі) для іншої (сусідської) земельної ділянки.

До майнових сервітутів відносяться два основних види:

1. різновидність сервітутів, що належать спорудам. Виконуючи вимоги даного сервітуту, одна споруда повинна давати вигоду іншій. Наприклад, встановити опору для стіни чи надати можливість зливання дощової води з даху: В«службовихВ» відносно будинків.

2. В«сільськийВ» земельний сервітут існував для земельних ділянок без будівель, або ці будівлі існували для обслуговування земельної ділянки.

Вигода цього виду сервітуту виходила або з поверхні землі, де установлено сервітут, або із продуктів, добутих із землі.

Сервітути, що проявлялися в одержанні вигоди із поверхні землі, були такими:

Гј право користування існуючою дорогою чи вулицею для проходу чи проїзду. Ширина дороги (вулиці) визначалась для кожного конкретного випадку;

Гј право ходити, переносити вантажі і їздити верхом по чужій землі. Даний сервітут міг бути обмежений в будь-якому з трьох видів користування;

Гј право проїзду і прогону худоби, але без визначення будь-якої конкретної дороги. Однак, установлюючи цей інститут, можна було визначити конкретний напрям, але не більше того

До сервітутів, що містять можливості одержувати продукти, відносяться:

а) водні сервітути. Їх змістом було забезпечення доставляння води на земельну ділянку за кошти земельної ділянки, обтяжених таким сервітутом. Розрізнялися декілька водних сервітутів:

Гј право користування водою земельної ділянки, обтяженої сервітутом, і пов'язане з цим право проходу і проїзду по ділянці до води;

Гј право влаштування водопою на чужій ділянці для своєї худоби.

б) сервітути, що надають їх власнику право вигону худоби для того, щоб вони паслися на чужій ділянці;

в) сервітути, що надають право вирубки лісу, видобування крейди, піску, вапна і каміння.

Існував також вид сервітуту, що давав право для проведення водопроводу через чужу ділянку. У такому разі сервітут дозволяв проводити воду лише для потреб ділянки власника сервітуту, а не для будь-якої іншої мети.

Незважаючи на всю різноманітність сервітутів, у римському праві всі вони володіли певними властивостями, що об'єднували їх в один інститут. Перш за все, вони являли собою право на чуже майно і тому володіли низкою майнових прав за римським правом, у Зокрема:

Гј право сервітуту не можна було перенести на іншу особу чи земельну ділянку. На користь якої сервітут установлювався, тобто сервітут був невідчужуваним;

Гј неможливо було перенести і просте здійснення права за сервітутом;

Гј сервітут був неподільним.

Як і всяке право, сервітут мав особливі підстави виникнення. Майнові сервітути могли одержувати лише власники чи добросовісні володарі земельної ділянки або будівлі, на користь яких установлювався сервітут. Якщо ж земельна ділянка, для якої встановлювався сервітут, належала декільком власникам, то право сервітуту відносилось до них обом. Сервітут не існував до тих пір, поки хоча б один із власників його не придбав.

Переважною підставою виникнення сервітутів у римському праві було установлення їх правомочною особою. Виникали вони також і внаслідок давності існування.

Особою, що мала право встановлювати сервітут, був власник майна, яким даний сервітут обтяжувався. Аналогічно з придбанням сервітуту, якщо майном на правах власності володіли декілька осіб, усі вони були зобов'язані встановити сервітут для його виникнення.

До способів виникнення сервітуту відносились договір, успадковане розпорядження власника майна - відмова, а також судове рішення.

Придбання сервітуту з урахуванням давності було установлено з метою захисту права сервітуту від можливості зникнення доказів даного права з часом. У цьому випадку вважалося, що довгочасне здійснення права замінює докази щодо правомірного виникнення даного права.

Серед підстав придбання сервітуту через давність було продовження здійснення сервітуту на протязі довгого часу. Для доказування права в даному випадку було необхідне посвідчення початку і кінця реалізації права сервітуту, а також посвідчення здійснення сервітуту. Наскільки дії власника сервітуту були достатніми для доказування його існування., визначав суддя в кожному конкретному випадку.

Наступні підстави, пов'язані з придбанням сервітуту, мали розповсюдження в основному на особисті сервітути.

Оскільки для сервітуту було встановлено, що він не може бути відчужений і заміна особи чи майна, на користь якої встановлено сервітут, неможливі, то ці обставини диктували і особливості припинення сервітуту. ...