Глобальне зміну клімату Землі
Останнім часом світове спільнота висловлює все більше занепокоєння з приводу прогнозованого на XXI в. зміни клімату Землі. Головне в цій зміні - вже почалося підвищення середньої температури як в атмосфері, так і в приземному шарі, яке може мати несприятливий вплив на природні екосистеми і на людину. Можна сказати без перебільшення, що проблема глобального потепління в наші дні набуває характеру однієї з важливих проблем виживання людства.
Не дивно, що ця проблема постійно обговорюється на різного роду міжнародних форумах, глибоко досліджують її та спеціалізовані міжнародні організації. Головна з них - функціонуюча з 1988 р. під егідою ЮНЕП та Всесвітньої організації охорони здоров'я авторитетна Міжнародна комісія зі зміни клімату (МКЗК), оцінююча всі дані з цієї проблематики, визначальна ймовірні наслідки кліматичних змін і намічає стратегію реагування на них. До її складу входять сотні відомих вчених. Можна пригадати, що на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. була прийнята спеціальна Конвенція по зміні клімату.
Велику увагу цій проблемі приділяється і на національному рівні. Дослідження з теорії клімату та з'ясуванню фізичного механізму глобального потепління давно вже ведуться в США, Японії, інших країнах Заходу. В СРСР систематичне вивчення цієї проблеми було організовано Державним комітетом по гідрометеорології ще на початку 1960-х рр..
В результаті проведених вченими багатьох країн досліджень склалося більш-менш єдину думку про те, що головною причиною вже почався і загрозливого планеті в майбутньому потепління слід вважати скупчення в атмосфері парникових газів, які викликають так званий парниковий (тепличний, оранжерейний) ефект.
Перш за все був вивчений сам механізм дії парникового ефекту. Було доведено, що він виникає в Внаслідок здатності містяться в атмосфері водяної пари і деяких газів пропускати короткохвильову сонячну радіацію і, навпаки, поглинати і перєїзлучать довгохвильову земну радіацію. Було доведено, що головну роль в освіті парникового ефекту відіграє водяна пара, з якою пов'язано формування хмарних систем: планетарне альбедо на 70% визначається хмарами. Але багато що залежить і від вмісту парникових газів - вуглекислого газу, метану, озону, закису азоту, хлорфторвуглеців.
Далі вчені-кліматологи і палеогеографи звернулися до вивчення минулих кліматів Землі. Вони встановили, що протягом геологічної історії нашої планети не раз відбувалося чергування періодів потепління та похолодання. У якості трьох головних теплих епох минулого звичайно виділяють кліматичні оптимуми пліоцену (3-4 млн років назад), останнього міжльодовикового періоду (125 тис. років тому) і голоцену (5-6 тис. років тому). Всі вони можуть служити підтвердженням того, що навіть порівняно невеликі амплітуди середньорічних температур могли надавати дуже велике вплив на біосферу Землі.
На відміну від настільки давніх епох клімат останнього тисячоліття вважається відносно стабільним, хоча й у ньому спостерігалися свої нюанси. Вчені визначили їх, використовуючи археологічні розкопки, історичні хроніки, вивчення деревних кілець, радіовуглецевий і пилковий аналіз, а в Японії, наприклад, і дати цвітіння сакури, точно фіксуються вже протягом більше тисячі років.
Всі ці матеріали дозволили встановити, що в X-XII ст. клімат Землі був тепліший, ніж у більш пізній час. У середніх широтах Північної півкулі температура повітря була принаймні на 1 В° C вище, а у високих широтах максимальне підвищення температури доходило до 5 В° C. До речі, мабуть, саме це потепління допомогло вікінгам колонізувати В«зелену країнуВ» - Гренландію-і досягти берегів Північної Америки. Але потім знову настало похолодання, яке здобуло найменування малого льодовикового періоду. Воно почалося в XIII-XIV ст., Досягло максимуму в XV-XVII ст., А далі з невеликими перервами тривало до XIX в. Це час відрізнялося поширенням льодовиків, збільшенням області дрейфуючих морських льодів, зниженням снігової лінії в горах, замерзанням річок і прибережних морських акваторій на півдні Європи. Середня глобальна температура в цей період по порівнянні з сучасною знижувалася на 1-2 В° C (рис. 1), але тим не менше це призвело до значного зсуву кордонів природних зон.
Рис. 1. Зміна температури в часі в приземному шарі повітря на земній кулі
Однак найбільший інтерес представляє розгляд кліматичних оптимумів і мінімумів, що мали місце на протягом приблизно півтора останніх століть - у період, коли велися вже систематичні спостереження за глобальною температурою повітря. За даними Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), ці зміни також виявилися досить значними. Аналіз малюнка 2 дозволяє зробити висновок про те, що вся друга половина XIX ст. і початок XX в. виявилися відносно більш холодними. Потім почалося поступове потепління, досягла свого максимуму в 1930-1940-ті рр.. Це потепління торкнулося всіх природних зон, викликавши підвищення середньої температури, збільшення хмарності та опадів, повсюдне відступ гірських льодовиків. Але особливо сильним це потепління було у високих (північних) широтах - В Арктичному басейні, в Канаді, на Алясці, в Гренландії, на російському Півночі. У російському секторі Арктики площа морських льодів скоротилася наполовину, що поліпшило умови навігації по Північному морському шляху. На північ змістилася зона вічної мерзлоти, змінилися ареали поширення флори і фауни.
Рис. 2. Підвищення температури повітря у міру збільшення концентрації парникових газів
Здавалося б, ніщо не передвіщало припинення цього процесу. Однак у 1945-1980 рр.. знову настало похолодання, яке також в найбільшій мірі проявилося в районах Арктики і Антарктики. Це похолодання знову призвело до збільшення площі льодового покриву, наростання льодовиків, скороченню тривалості вегетаційного періоду в деяких країнах. Але потім, у 1980-х рр.., І особливо в 1990-х рр.., почалося нове сильне потепління. Як відзначають багато дослідників, 1990-і рр.. і початок XXI ст. взагалі виявилися самими жаркими за весь період, коли метеорологи ведуть спостереження за температурою повітря.
Хоча з питання про причини виникнення цього нового тренда глобального потепління серед учених немає повного одностайності, все ж більшість з них вважають, що таке потепління безпосередньо пов'язано із збільшенням надходження в земну атмосферу парникових газів, в першу чергу СО 2 , яке відбувається в результаті збільшення обсягів спалюваного викопного палива. Підтвердженням того, що між цими двома процесами існує пряма кореляція, може служити малюнок 170.
Всі ці дослідження далекого і не настільки далекого минулого дали багатий матеріал для прогнозування майбутніх кліматичних змін. Як і загальні глобальні прогнози, ці прогнози також пройшли в своєму розвитку різні етапи, досить сильно різняться по характером оцінки самої кліматичної загрози.
Перші такі прогнози, відносяться до 60-м - початку 70-х рр.. XX в., Відрізнялися дуже сильним В«згущенням фарб В». Згадаймо, що це взагалі був час тривожних, алармістських прогнозів. Чи варто дивуватися, що вони торкнулися і авторів гіпотези глобального зміни клімату. В якості яскравого прикладу такого роду можна навести розрахунки, зроблені академіком М.І. Будико і наведені в його численних статтях і монографіях.http ://lib.rus.ec/b/173006/read - n_111
Але, на щастя, ці прогнози 1960-1970-х рр.. в цілому не виправдалися. Учені встановили, що за останнє сторіччя середня температура в земної поверхні підвищилася на 0,6 В° C. Рівень Світового океану за той же час піднявся на 15-17 см, що було обумовлено таненням льодовиків і тепловим розширенням океанічних вод. Тому і прогнози придбали більш спокійний і зважений характер, хоча різні оцінки на майбутнє, як і раніше розрізняються досить істотно....
