АСТРАХАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
Виконала: ст-ка гр. БС-12
Манджіева А.Л.
Перевірив: доц., к.т.н. Неваленний
Астрахань 2009
ЗМІСТ
Введення
I. Абіотичні чинники
II. Біотичні чинники
Введення
середу - це сукупність елементів, які здатні надавати прямий або непрямий вплив на організми. Елементи навколишнього середовища, що роблять вплив на живі організми В»називаються екологічними факторами. Вони поділяються на абіотичні, біотичні і антропогенні.
До числа абіотичних факторів відносяться елементи неживої природи: світло, температура, вологість, опади, вітер, атмосферний тиск, радіаційний фон, хімічний склад атмосфери, води, грунту і т. п. біотичних факторів є живі організми (бактерії, гриби, рослини, тварини), що вступають у взаємодію з даним організмом. До антропогенним чинникам ставляться особливості середовища, обумовлені трудовою діяльністю людини. У міру зростання народонаселення і технічній озброєності людства питома вага антропогенних факторів постійно зростає.
Слід враховувати, що на окремі організми та їх популяції одночасно впливають багато факторів, що створюють певний комплекс умов, в якому можуть мешкати ті чи інші організми. Одні фактори можуть посилювати чи послаблювати дію інших факторів. Наприклад, при оптимальній температурі підвищується витривалість організмів до нестачі вологи та їжі; в свою чергу велика кількість їжі збільшує стійкість організмів до несприятливих кліматичних умов.
Рис. 1. Схема дії екологічного фактора
Ступінь впливу факторів навколишнього природи залежить від сили їх дії (рис. 1). При оптимальній силі впливу даний вид нормально живе, розмножується та розвивається (екологічний оптимум, створює найкращі умови життя). При значних відхиленнях від оптимуму, як у бік підвищення, так і у бік пониження життєдіяльність організмів пригнічується. Максимальне і мінімальне значення фактора, при яких ще можлива життєдіяльність, називаються межами витривалості (кордонами терпимості).
Оптимальне значення фактора, як і межі витривалості, неоднаково для різних видів і навіть для окремих особин одного і того ж виду. Одні види можуть переносити значні відхилення від оптимального значення фактора, тобто мають широкий діапазон витривалості, інші - вузьким. Наприклад, сосна росте і на пісках, і на болотах, де стоїть вода, а латаття відразу гине без води. Пристосувальні реакції організму на вплив середовища виробляються в процесі природного відбору і забезпечують виживання видів.
Значення факторів зовнішнього середовища нерівноцінно. Наприклад, зелені рослини не можуть існувати без світла, діоксиду вуглецю та мінеральних солей. Тварини не можуть обходитися без їжі і кисню. Життєво важливі фактори називаються лімітуючими (при відсутності їх життя неможливе). Обмежує дію лімітуючого фактора проявляється і при оптимумі інших факторів. Інші фактори можуть надавати менш виражений вплив на живі істоти, наприклад вміст азоту в атмосфері для рослинних і тваринних організмів.
Поєднання умов середовища, забезпечують посилений ріст, розвиток і розмноження кожного організму (Популяції, виду), називають біологічним оптимумом. Створення умов біологічного оптимуму при вирощуванні сільськогосподарських культур і тварин дозволяє значно підвищити їх продуктивність.
I. Абіотичні фактори
До числа абіотичних факторів відносять кліматичні умови, які в різних частинах земної кулі тісно пов'язані з діяльністю Сонця.
Сонячне світло є основним джерелом енергії, яка використовується для всіх життєвих процесів на Землі. Завдяки енергії сонячних променів в зелених рослинах відбувається фотосинтез, в результаті якого забезпечується харчування всіх гетеротрофних організмів.
Сонячне випромінювання неоднорідне за своїм складом. У ньому розрізняють інфрачервоні (довжина хвилі більше 0,75 мкм), видимі (0,40, - 0,75 мкм) і ультрафіолетові (менше 0,40 мкм) промені. Інфрачервоні промені становлять близько 45% променистої енергії, що досягає Землі, і є головним джерелом тепла, що підтримує температуру навколишнього середовища. Видимі промені складають близько 50% променистої енергії, яка особливо необхідна рослинам для процесу фотосинтезу, а також для забезпечення видимості та орієнтації в просторі всіх живих істот. Хлорофіл поглинає переважно оранжево-червоні (0,6-0,7 мкм) і синьо-фіолетові (0,5 мкм) промені. Рослини використовують на фотосинтез менше 1% сонячної енергії; решта її частина розсіюється у вигляді тепла або відбивається.
Велика частина ультрафіолетового випромінювання з довжиною хвилі менше 0,29 мкм затримується своєрідним В«екраномВ» - озоновим шаром атмосфери, який утворюється під впливом цих же променів. Це випромінювання є згубним для живого. Ультрафіолетові промені з більшою довжиною хвилі (0,3-0,4 мкм) досягають поверхні Землі і в помірних дозах надають сприятливий вплив на тварин - стимулюють синтез вітаміну В, пігментів шкіри (засмага) та ін
Більшість тварин здатні сприймати світлові роздратування. Вже у найпростіших починають з'являтися світлочутливі органоїди (В«вічкоВ» у евглени зеленої), за допомогою яких вони здатні реагувати на світловий вплив (фототаксис). Майже всі багатоклітинні мають різноманітні світлочутливі органи.
За вимогливості до інтенсивності освітлення розрізняють світлолюбні, тіньовитривалі і тіньолюбні рослини.
Світлолюбні рослини можуть нормально розвиватися тільки при інтенсивному освітленні. Вони широко поширені в сухих степах і напівпустелях, де рослинний покрив рідкісний і рослини не затінюють один одного (Тюльпан, гусячий цибулю). До світлолюбних рослин відносяться і хлібні злаки, рослини безлісих схилів (чебрець, шавлія) та ін
Тіньовитривалі рослини краще ростуть при прямому освітленні сонячними променями, проте здатні виносити і затінення. Це в основних лісоутворюючих порід (береза, осика, сосна, дуб, ялина) і трав'янисті рослини (звіробій, суниця) та ін
Тіньолюбні рослини не виносять прямого сонячного випромінювання і нормально розвиваються в умовах затінення. До таких рослин відносяться лісові трави - кислиця, мохи та ін При вирубці лісу деякі з них можуть гинути.
Ритмічні зміни активності світлового потоку, пов'язані з обертанням Землі навколо своєї осі і навколо Сонця, помітно відбиваються на живу природу. Тривалість світлового дня неоднакова в різних частинах земної кулі. На екваторі вона постійна на Протягом усього року і дорівнює 12 ч. У міру пересування від екватора до полюсів тривалість світлового дня змінюється. На початку літа світловий день досягає максимальної довжини, потім поступово зменшується, в кінці грудня стає найкоротшим і знову починає збільшуватися.
Реакція організмів на тривалість світлового дня, що виражається в зміні інтенсивності фізіологічні процесів, називається фотоперіодизмом. З фотоперіодизмом пов'язані основні пристосувальні реакції і сезонні зміни у всіх живих організмів. Збіг періодів життєвого циклу з відповідним часом року (сезонний ритм) має величезне значення для існування видів. Роль пускового механізму сезонних змін (від весейнего пробудження до зимового спокою) відіграє довжина світлового дня, як найбільш постійна зміна, що передвіщає зміну температур та інших екологічних умов. Так, збільшення довжини світлового дня стимулює діяльність статевих залоз у багатьох тварин і визначає початок шлюбного періоду. Вкорочення світлового дня веде до загасання функції статевих залоз, накопиченню жиру, розвитку пишного хутра у тварин, перельотам птахів. Аналогічно у рослин з подовженням світлового дня пов'язане утворення гормонів, що впливають на цвітіння, запліднення, плодоношення, освіта бульб і т. д. Восени ці процеси загасають.
В залежності від реакції на довжину світлового дня рослини ділять на дл...
