Зміст
Введення
1. Становлення великого бізнесу в Росії
1.1 Проблеми розвитку великого бізнесу в Росії
1.2 Роль великого бізнесу в Росії
2. Російський великий бізнес сьогодні
2.1 Специфіка великого підприємництва
2.2 Ефективні моделі організації та управління крупним бізнесом
3. Російський великий бізнес на прикладі омських підприємств
3.1 Характеристика великого бізнесу в Омській області
3.2 Порівняльний аналіз великих підприємств В«ПолітВ» і В«Омський бекон В»
Висновок
Список літератури
Введення
Проблематика великого вітчизняного бізнесу, його формування та місця в економіці країни викликає великий суспільний інтерес. Деякі її аспекти - фінансово-промислові групи і модернізація, роль великих банків, проблеми корпоративного управління та побудови, В«олігархічніВ» зв'язку бізнесу і влади - достатньо детально досліджуються російськими і зарубіжними фахівцями.
Мета написання даної курсової роботи - Розкрити сутність і відобразити проблеми сучасного російського великого бізнесу, провести порівняльний аналіз двох великих підприємств Омської області.
Критерій віднесення тієї чи іншої структури до великого бізнесу - її здатність чинити істотний вплив на економічний простір навколо себе, тобто змінювати економічні інститути в сфері її діяльності. Це може бути або простір всієї національної економіки, або сектору, або окремої галузі. У Росії такий вплив здатні надавати суб'єкти бізнесу з обсягом продажів в промисловості, будівництві, зв'язку або сільському господарстві не менше 500 млн. дол на рік.
За даними на весну 2006 р. в Росії налічувалося не менше 50 структур, що відносяться до великого бізнесу. У їх число входять не тільки представники сировинних галузей, але й працюючі в обробному секторі. Так, у харчовій промисловості, як мінімум, чотири компанії мають річний оборот, перевищує 500 млн. дол Це В«Кондитерський холдинг В«ЕрнестаВ» (виник в 2003 р.), м'ясопереробний комбінат В«ЧеркізовськийВ» зі своїми сателітами, «³мм-Білль-ДаннВ» і В«Група ПланетаВ».
1. Становлення великого бізнесу в Росії
1.1 Проблеми розвитку великого бізнесу в Росії
Поняття В«великий бізнесВ» традиційно для економічного аналізу, однак ніяких загальноприйнятих критеріїв його виділення не існує. Зазвичай неявно приймається, що великий бізнес - це те, що не цілком вписується в стандартні ринкові рамки, тобто вже не зовсім бізнес. Тому в якості змістовного критерію віднесення тієї чи іншої структури до великому бізнесу економісти-аналітики вибирають її здатність змінювати економічні інститути в сфері своєї діяльності. Така здатність може визначатися як масштабами діяльності структури, так і іншими факторами, наприклад, особливостями технологічної спеціалізації або ринкового позиціонування [10 - сторінка 36].
Найбільш адекватним кількісним показником в нинішніх російських умовах виступає обсяг реалізації товарів та послуг (оборот). В якості порогового значення для віднесення того або іншого суб'єкта до крупного бізнесу в реальному секторі для 2006-2007 рр.. служив оборот 0 млн. на рік, а в нафтогазовому комплексі - млрд. на рік [9 - сторінка 135].
Основні етапи історії російського великого бізнесу.
У 10-річної історії російського бізнесу економісти-аналітики виділяють чотири основних етапи:
- передісторія (1992-перша половина 1995 рр..);
- становлення (друга половина 1995-1997 рр..);
- кризова і пост кризова динаміка (1998-1999 рр..);
- випробування підйомом (2000-2001 рр..).
Передісторія. У цей період російський великий бізнес був представлений торгово-фінансовими конгломератами, сформованими навколо ряду бірж, банків, а також колишніх радянських зовнішньоторговельних об'єднань. Причому до кінця періоду біржові конгломерати зникли майже без сліду, а банківські та зовнішньоторговельні - в основному інтегрувалися і значно збільшили свою економічну міць. До 1995 р. з'явилися банківсько-торгові об'єднання (такі як Альфа-банк - Альфа-Еко, Банк Столичний - ЛогоВАЗ, Онексімбанк - зовнішньо-торгівельна асоціація В«ІнтерросВ»), масштаби діяльності яких робили їх суб'єктами макрорівня.
У цей же період відбувалося формування державою компаній у паливно-енергетичному комплексі та приватизація (головним чином ваучерна) основної частини обробної промисловості. Однак ні зазначені компанії, ні окремі промислові підприємства, навіть найбільш значимі і адаптировавшиеся до нових економічним умовам, в переважній більшості випадків ще не могли бути віднесені до великого бізнесу, оскільки і за формою (приналежність контрольного пакета), і по способам роботи залишалися державними.
Становлення. Саме в ці два з половиною роки, по-перше, закріпилися основні форми існування російського великого бізнесу. По-друге, виникли або стали дійсно ринковими агентами більшість інтегрованих бізнес-груп і компаній, що займають провідні позиції до теперішнього часу. По-третє, сформувалися принципи та пріоритети, забезпечують їх успішне функціонування, основними з яких є наступні:
- Фінансово-промислова інтеграція. Для інтегрованої бізнес-групи - це присутність в її складі підприємств як реального, так і фінансового сектора. Для компаній - наявність постійних дружніх структур з іншого сектора, причому порівнянних по масштабом.
- Нероздільність власності та управління. Одна і та ж група фізичних осіб є одночасно і топ-менеджерами інтегрованої бізнес-групи або компанії, і прямо або побічно її найбільшими акціонерами (або найбільшими акціонерами входять до неї підприємств). Причому ця група досить стабільна в часі.
- Динамічність і ситуативність формальної структури власності і управління, яка не має самостійного значення (Цей принцип не діє для компаній, керівництво яких прагне до зростання капіталізації, а їх число в останні роки зростає.).
- Дбайливе ставлення до кадрам. Вищий менеджмент підприємства, що купується або компанії, якщо він лояльно сприймає нового власника, не зміщується, а зсувається на другі, але не номінальні ролі, і співіснування з ним триває досить довго.
Для інтегрованої бізнес-групи діє також принцип диверсифікації в реальному секторі. Велика частина провідних груп прагне до формування триланкової структури, тобто до включенню до свого складу експортерів сировини, виробників товарів для внутрішнього індивідуального споживача, а також підприємств з високотехнологічних галузей (військово-промисловий комплекс, інформатика, зв'язок). Для компаній, навпаки, найважливішим принципом є концентрація на базових для них товарних ринках і прагнення до максимізації своєї частки на них при вельми невисокою пріоритетності показників поточної економічної ефективності.
Подієво початком другого періоду можна вважати появу ідеї заставних аукціонів, реалізація якої в Наприкінці 1995 - початку 1996 рр.. привела до встановлення кількома найбільшими банками контролю над низкою провідних підприємств та компаній сировинного сектора, відносилися в той момент до числа найбільш ефективних і перспективних. Влада над їх фінансовими потоками дала кошти для придбання активів в інших галузях промисловості, і таким чином в 1996 р. стали формуватися диверсифіковані фінансово-промислові інтегровані бізнес-групи, значущі на народногосподарському рівні.
Формально заставні аукціони були конкурсних механізмом отримання урядом кредитів від приватних банків під заставу контрольних пакетів акцій промислових підприємств для ліквідації дефіциту федерального бюджету. Однак механізм і наслідки їх проведення дають підстави вважати, що реальні цілі держави були інші - формування міцних альянсів між банками і промисловістю, поява у найбільших підприємств вітчизняних стратегічних власників, забезпечення політичного союзу федеральної влади і біз...
