Курсова робота
Структурні кризи, їх сутність і наслідки
Зміст
Введення
Глава 1. Загальна характеристика структурних криз
1.1 Структурні кризи: поняття і сутність
1.2 Досвід регулювання структурних криз
Глава 2. Проблеми переходу України від планової до ринкової економіки
2.1 Структурна криза в Росії на етапі переходу до ринку
2.2 Особливості російської економіки на початку ХХI століття
Висновок
Список використаних джерел та літератури
структурний криза ринкова економіка
Введення
Одним з різновидів економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в великих циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, затяжні порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, існуючих формах організації і регулювання економіки.
Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами одного загального структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи зростання, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, панівних форм організації економіки і методів ринкового та державного регулювання.
Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури в цілому не відповідають запитам нової техніки і технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід з кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи зростання різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.
Дослідження структурних криз в цілому, поняття їх сутності та наслідків для економіки країни є в даний час досить актуальним, оскільки не так давно Росії довелося пройти через низку економічних криз і досі країна потребує чіткої антикризової політики.
Об'єктом дослідження є динаміка макроекономічних показників Росії на етапі переходу до ринку.
В якості предмета даного дослідження виступає структурну кризу, як складова загальних криз.
Метою дослідження є характеристика і аналіз структурної кризи в Росії на етапі переходу до ринку.
Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні завдання:
1.дать поняття, виділити і розкрити сутнісні ознаки структурних криз;
2. розглянути досвід регулювання структурних криз;
3. проаналізувати структурну кризу в Росії на етапі переходу до ринку;
4. охарактеризувати особливості російської економіки на початку ХХI століття.
Поставлені в дослідженні завдання не можуть бути розкриті без звернення до загальнотеоретичних і методологічним аспектам структурної кризи які розглядаються в працях В. І. Відяпіна, В. Д. Камаєва, Я. Сергієнко, К. Хубіев, І. В. Шевченко та ін
Методологічна основа. В основу дослідження закладені принципи пізнання економічних явищ в їх історичному розвитку і, разом з тим, у взаємозв'язку, взаємозумовленості, з точки зору теорії і практики, історії та сучасності. Особливе значення при дослідженні структурної кризи в Росії надається методу структурно-функціонального аналізу.
Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, які включають чотири параграфа, висновків, списку використаних джерел та літератури.
Глава 1. Загальна характеристика структурних криз
1.1 Структурні кризи: поняття і сутність
Динаміка суспільного розвитку нерозривно пов'язана зі структурними перетвореннями економіки, що є наслідком еволюційних (повільних, поступових) і революційних (корінних, якісних) змін у технічному базисі суспільства.
В період індустріального розвитку економіка промислово розвинутих країн була орієнтована на переважний зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Така орієнтація вважалася фактором поступального економічного розвитку. Знайшла відображення в дослідженнях К. Маркса і В.І. Леніна. В.І. Леніним було сформульовано закон переважного зростання виробництва засобів виробництва, який визначав наукову основу розглянутих процесів. Як цілком очевидно, він відбивав умови і відповідав індустріального періоду економічного розвитку.
Разом з тим у другій половині XX в. в результаті науково-технічної революції відбулися докорінні якісні зміни в технічному базисі суспільства, зумовили значні зміни структури суспільного виробництва.
При цьому виявилися дві тенденції:
Перша - Пов'язана з появою цілого ряду нових наукомістких галузей і виробництв, яким немає аналогів в природі. Результатом першого етапу НТР стало розвиток атомної енергетики, полімерної хімії, засобів автоматизації і обчислювальної техніки і т. д.; другого - створення якісно нових поколінь ЕОМ, роботокомплексов, полностьюавтоматизированных виробництв, поява якісно нових композиційних матеріалів і т. д. Вони серйозно трансформували структуру виробництва, визначивши його високотехнологічний рівень.
Друга - Пов'язана з руйнівним впливом НТР на розвиток макроекономіки, проявляється у згортанні і занепаді традиційних галузей, які не можуть конкурувати з новітніми видами наукомістких виробництв. До них відносяться: торф'яна, вугільна промисловість, чорна металургія і ряд інших. Їх вимирання загострює соціальні проблеми, породжує безробіття.
Інтегрований підсумок-модифікація традиційних виробництв, В«виштовхуванняВ» значної частини виробничих робітників у сферу послуг зумовили перехід від індустріального до постіндустріального розвитку [1].
Наслідком НТР з'явилися значні технологічні та радіаційні відходи, що забруднюють навколишнє середовище руйнують екологічну рівновагу, що порушують нормальне взаємодія людини і біосфери, не тільки виступаючі результатом сучасного високотехнологічне виробництва, але і потребують сучасних способів їх дозволу.
Таким чином, науково-технічна революція, з одногобоку, значно змінила традиційну структуру макроекономіки, з іншого - призвела до появи нових галузей і виробництв, які почали не тільки впливати, але і цілком визначати динаміку сучасних макроекономічних процесів.
З переходом до постіндустріального розвитку, який представляє високотехнологічний рівень виробництва, зникають підстави і необхідність в переважному зростанні виробництва засобів виробництва. Стрімкий розвиток сфери послуг, перелив не тільки капіталу, але й праці в цю сферу зумовили необхідність більш швидкого зростання виробництва засобів (предметів) споживання.
Зазначена тенденція проявилася в західних країнах в середині 60-х рр.., в Росії - в кінці XX сторіччя. Вона визначила особливості розвитку і специфіку перетворень на Заході і в Росії [2].
Сучасний динамічний процес обумовлює постійне В«висунення впередВ» то однієї, то іншої структури. Це вимагає активної реакції держав на структурні коливання.
Особливе місце в структурі макроекономіки займає військово-промисловий комплекс (ВПК).
Військово-промисловий комплекс - це специфічне об'єднання підприємств (наукових і виробляють), представників збройних сил і уряду, зайнятих виробництвом військової продукції і підтриманням військового сектора економіки.
Широке розвиток в західних країнах отримав починаючи з 30 рр.. XX сторіччя. В умовах індустріального розвитку I і II підрозділу суспільного виробництва значною мірою працювали В«на себеВ», тобто галузі цивільного вироб...
