Огляд неоконсервативного напряму економічної теорії
План
Введення
1. Загальна характеристика неоконсерватизму
2. Монетаризм. Чиказька школа
3. Економічна теорія пропозиції
4. Теорія раціональних очікувань
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Рубіж 70-80-х років XX ст. характеризується кризою кейнсіанської теорії і заснованої на ній доктрині макроекономічної політики. З критикою кейнсіанства виступив ряд теоретичних шкіл, які представляли собою так звану консервативну хвилю, або неоконсервативное напрямок. Цими термінами прийнято об'єднувати найбільш відомі концепції ряду шкіл, серед яких слід відзначити монетаризм, економічну теорію пропозиції, концепцію школи раціональних очікувань (нова класика). Їх об'єднувало неприйняття основ кейнсіанської економічної теорії та головним чином концепцій державного впливу на економіку через сукупний попит. Крім цього загальним для названих доктрин був теза про необхідність лібералізації господарських відносин, повернення до принципів laissez-faire. Поряд з явною ліберальної спрямованістю названих концепцій, що дає підставу дослідникам відносити їх одночасно і до В«нової ліберальної хвилі В», їх відмінною рисою були вимоги повернення до ряду інших, ніж тільки laissez-faire (хоча і тісно пов'язаним з ним), традиційних цінностей західного суспільства: моногамної сім'ї, ортодоксальної релігії, патріотизму і пр. Остання обставина й дало підставу об'єднати дані концепції під більш широким, хоча й далеко не економічним, а радше політико-соціально-економічним поняттям - неоконсерватизм.
1. Загальна характеристика неоконсерватизму
неоконсервативное економічна теорія монетаризм
Неоконсерватизм (Від грецького neos - молодий, новий і французького conservatisme) - одне з основних течій неокласичної думки другої половини 70-х - початку 80-х років. Основними складовими неоконсерватизму є монетаризм і теорія пропозиції, що сформувалися в 70-ті роки в роботах американських економістів. Принципові основи методології і теорії неоконсерватизму, закладені роботами І. Фішера, К. Вікселя, Ф. фон Хайєка були розвинені представниками Чиказької школи і, перш за все, М. Фрідменом. У центрі проблематики неоконсерватизму знаходиться оптимізація ринкової економіки з допомогою антиінфляційної політики і впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Найважливішу роль при цьому неоконсерватизм відводить економічний функцій держави, пошуку ефективного співвідношення державного регулювання з механізмами ринкової саморегуляції. Неоконсервативні теорії спираються на такі постулати неокласики як принцип раціональної поведінки людини в ринкової економіки і модель вільної конкуренції. З цього виведена загальна методологія теорії неоконсерватизму. В першу чергу вивчаються причини виникнення економічних проблем (високого безробіття, низької динаміки зростання, високої інфляції), які спотворюють мотиви раціональної поведінки, руйнують ринкові механізми, знижують ефективність факторів виробництва. Потім виявляються можливості усунення цих причин, знаходяться способи перетворення системи державного регулювання для мобілізації ринкового потенціалу економіки, підвищення ефективності виробництва і т.д. При цьому методологія неоконсерватизму орієнтується на аналіз довгострокових тенденцій розвитку економіки, що вказує на зв'язок неоконсерватизму з неокейнсіанством.
2. Монетаризм. Чиказька школа
Серед шкіл, що представляють консервативний напрям, особливу популярність придбала Чиказька школа на чолі з видатним вченим, лауреатом премії ім. Альфреда Нобеля Мілтоном Фрідменом (нар. 1912 р.). Теорія Чиказької школи отримала назву монетаризму. В її розробці крім М. Фрідмена взяли активну участь такі відомі економісти, як К. Брукнер, Ф. Кейган, Д. Лейдлер, А. Мецлер, Р. Селден, М. Паркін, А. Шварц. У широко відомій програмної книзі В«Капіталізм і свободаВ» (1962) М.Фрідмен стверджує, що сучасний капіталізм являє собою стійку, саморегулюючу систему, яка забезпечує політичну свободу і господарську ефективність. У силу цього, як продемонструвала неефективна в цілому кейнсіанська політика активного державного втручання, не існує скільки-небудь задовільної, розумної альтернативи ринковому механізму. При цьому ринкова модель не може панувати повсюдно в чистому вигляді, так як для суспільства в цілому важливо, якою мірою кожен його член має право доступу до суспільних благ, без яких немислиме існування сучасної цивілізації (освіта, медицина і т.д.). Державне втручання в цю сферу неминуче, однак воно не повинно вести до коригуванню, спотворення ринкового механізму; перерозподіл ж коштів на соціальні потреби необхідно здійснювати через податки і субсидії, а не через цінову політику. Тому завданням держави є не коректування ринкового механізму за допомогою методів регулювання сукупного попиту шляхом маніпулювання грошовою масою, антициклічного регулювання за допомогою гнучкої кредитно-грошової політики, а створення умов для максимально вільного і стабільного функціонування ринкового механізму на основі проведення раціональної, довгострокової грошової політики.
В численних роботах, що належать перу М. Фрідмена, обгрунтовується існування стійкої функціональної зв'язок між динамікою грошової маси і динамікою кінцевого результату суспільного виробництва. Зокрема, в найбільш відомою фундаментальній роботі історико-економічного характеру В«Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960 В» американський вчений простежує дану динаміку практично за столітній період. Логічним продовженням першого дослідження стали такі значні роботи, як В«Монетарна статистика США В» (1970) і В« Тренди грошової маси у США та Об'єднаному Королівстві: Їхнє ставлення до доходу, цінами і ставками відсотка, 1867-1975 В» (1982). Так, під теоретичні побудови була підведена міцна історико-економічна основа. Виникнення Чиказької школи відноситься до 1950-м рокам. В одній із найбільш ранніх робіт В«Теорія споживчої функціїВ» (1957) М. Фрідмен ставить під серйозний сумнів існування загального психологічного закону Дж. М. Кейнса (про обганяє зростання заощаджень у міру зростання величини доходу в порівняно зі зростанням споживання), який є теоретичним стрижнем кеінсіанской концепції. Фрідмен виходить з того, що вимірюваний дохід і вимірюване споживання складаються з перманентного і тимчасового компонентів. Досліджуючи вплив цих компонентів на динаміку споживання (схильність до споживанню) і динаміку заощадження (схильність до заощадження), вчений доводить, що заощадження є не зростаючою, а постійною функцією від доходу. Звідси випливає висновок про необгрунтованість положення про залежність росту заощаджень від росту доходу, оскільки зростання заощаджень пов'язаний з невизначеністю в отриманні насамперед тимчасового доходу, який в свою чергу не робить вирішального впливу в порівнянні з перманентним доходом на динаміку (в даному випадку на зниження) інвестиційних можливостей.
Результатом аналізу став висновок про наявність ефективного саморегулюючого механізму в ринковому господарстві, що заперечувалося Дж. Кейнсом. Концепція перманентного доходу закладала теоретичні основи кількісної теорії грошей Чиказької школи (Теорії номінального доходу М. Фрідмена) і в цілому економічної доктрини монетаризму.
Теорія номінального доходу спирається на ряд відомих положень класичної і неокласичної шкіл, які були розроблені протягом XVIII - першої половини XX ст. Д. Юмом, Дж. Міллем, А. Маршаллом, А. Пігу, К. Віксель,...
