Зміст
Введення
1. Еколого-економічний зміст природокористування
2. Предмет і завдання економіки природокористування
3. Закономірності природокористування
Висновок
Список літератури
Введення
Науково-технічна революція і бурхливе зростання промислового виробництва в ХХ столітті сприяли не тільки зростанню добробуту людини, але і негативно позначилися на стані навколишнього середовища в ряді регіонів нашої планети. Відбулося забруднення атмосфери промисловими викидами, забруднення морських акваторій та прісних водоймищ відходами промислового виробництва та сільськогосподарських підприємств, зменшення площі сільськогосподарських угідь, руйнування родючого шару грунтів, виснаження водних, лісових та викопних ресурсів, зменшення чисельності тварин, забруднення навколоземного простору об'єктами космічної техніки.
Триваючі в Нині руйнівні процеси характерні і для нашої країни. Зниження промислового та сільськогосподарського виробництва в період перебудови економіки не викликало зменшення забруднення навколишнього середовища, так як в економічно кризових умовах підприємства стали заощаджувати на витратах, пов'язаних з реалізацією природоохоронних заходів.
В умовах, коли масштаби антропогенного впливу на навколишнє середовище досягли таких загрожують життю на планеті розмірів, охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування виходять на передній план і є найважливішими національними та міждержавними завданнями.
Метою даної роботи є розкриття сутності, змісту та основних принципів природокористування.
1. Еколого-економічний зміст природокористування
У народному господарстві виділені дві сфери: виробнича (матеріальна) і невиробнича. Для організації природоохоронного праці та підвищення її продуктивності об'єктивно формується нова підсистема - екологічна сфера. Її особливістю є спрямованість функціонуючого в ній праці на охорону, відновлення, примноження і раціональне використання ресурсів живої природи для задоволення еколого-ресурсних потреб людського суспільства.
Безперервне відновлення природної основи функціонування суспільства залежить не тільки від розвитку пріродовоспроізводящіх галузей, котрі займаються безпосередньо відновленням і охороною екологічних систем, але і від природоохоронної діяльності у сфері матеріального виробництва, яку за характером і результатами праці слід віднести до екологічній сфері.
Виникнення даної сфери викликано не випуском нових видів продукції, а необхідністю виконання обов'язкових виробничих функцій з охорони природи і цілеспрямованого вирішення екологічних проблем суспільства. Результатом праці в екологічній сфері виступають екологічні системи.
Екологічна сфера - це не навколишнє нас природне середовище, а природоохоронний працю, пов'язану з її відтворенням. Відтворення живої природи, її охорона - одна з фаз природокористування. Дві інші - експлуатація природних ресурсів та переробка природного речовини, відносяться до матеріального виробництва.
Таким чином, сучасна система природокористування включає дві самостійні, але між собою взаємопов'язані підсистеми: матеріальне виробництво (виявлення, видобуток і переробка природного речовини) та екологічну сферу (цілеспрямоване продукування біогеоценозів та охорона природи).
У кінцевому рахунку, охорона природи, раціональне використання природних ресурсів, штучне відновлення екологічних систем є складові єдиного процесу - відтворення природних ресурсів, спрямованого на задоволення екологічних потреб суспільства. На сучасному етапі людина не може покладатися на самовідтворення природи і регулювати обмін речовин з нею без природоохоронного праці.
Не тільки перетворені речовини природи, але і сама природа стають продуктом людської праці в тому плані, виробнича діяльність людини забезпечує природний розвиток природи, її відтворення. Отже, сутність природокористування виражається через зміст такої категорії, як відтворення природних ресурсів. У загальноприйнятій термінології природокористування розглядається як відтворення та раціональне використання природних ресурсів. У науковому розумінні відтворення природних ресурсів - це процес, який включає в себе відновлення (охорону) екологічних систем, експлуатацію природних ресурсів, переробку природної сировини. Дві останні стадії об'єднуються одним поняттям - використання природних ресурсів.
З позиції суспільного поділу праці єдиний процес відтворення природних ресурсів (з одного боку, охорона і відновлення живої природи, її ресурсів, а з іншого - експлуатація і переробка природного речовини в готовий продукт) розділений між двома самостійними сферами народного господарства: екологічної сферою і сферою матеріального виробництва (таблиця 1).
Таблиця 1. Система природокористування
Природокористування
Екологічна сфера
Сфера матеріального виробництва
Облік, відновлення та підвищення продуктивності біогеоценозів Охорона повітряного, водного басейнів, охорона заповідників та ін
Виявлення природних ресурсів, видобуток і переробка природної сировини
Використання та утилізація відходів
Відтворення природних ресурсів
Але оскільки специфіку відтворення природи визначає екологічна сфера, економічні сторони відтворення необхідно вивчати з позиції екологічної сфери. Саме її характерні риси визначають систему природокористування як особливу трудову діяльність.
Мета природоохоронного праці - формування і розвиток еколого-економічних систем різного типу і масштабу. Під еколого-економічною системою в науковій літературі розуміють інтеграцію економіки і природи, що представляє собою взаємопов'язане і взаимообусловленное функціонування суспільного виробництва і природничих процесів у природі. Слід розрізняти два типи еколого-економічних систем: виробничо-екологічну та еколого-виробничу.
взаємопов'язані і взаємообумовленості функціонування економіки і природи можна досягти тільки за умови цілеспрямованої природно-господарської діяльності. Значить, традиційна виробнича система (підприємство, регіон, народне господарство) з урахуванням екологічних інтересів повинна трансформуватися в природоохоронну виробничу систему. Таким чином, виробнича (економічна) система, що взаємодіє з навколишнім природним середовищем і визначальна екологічні умови свого розвитку, за своєю суттю є виробничо-екологічної.
З іншого боку, продукування окремих екологічних систем (лісова, водна), що зазнають антропогенне і техногенне навантаження суспільного виробництва, обумовлює необхідність цілеспрямованого людської праці по їх відтворенню. В зв'язку з цим екологічна система трансформується в еколого-виробничу. І в першому і в другому випадках функцію інтеграції економіки і природи виконує природоохоронний працю. Якщо такий відсутній, то і відсутня сама еколого-економічна система [4, с.18].
Найважливіша ознака еколого-економічної системи - це регіональність. В одному випадку просторові межі такої системи може визначати територія виробничої системи, хоча наслідки взаємодії можуть виходити за її межі, а в іншому - розміри екологічних систем (наприклад, озеро Байкал).
Відтворення природних ресурсів складається як би з різноманітного взаємопроникнення різних еколого-економічних систем, що мають відповідні територіальні кордону, що підкоряються, однак, у своєму розвитку загальним закономірностям природокористування. Діалектика природокористування являє собою єдність і суперечність двох сторін: еколого-ресурсної та економічної.
...
