Зміст
Введення
1. Економіка Росії в початку XX століття
2. Динаміка економічного зростання
3. Росія і світ
4. Іноземний капітал в російської промисловості
Висновок
Бібліографічний список
Введення
На рубежі XIX-XX ст. економіка Росії відрізнялася багатоукладністю. Для Росії були типові всі основні риси вищої стадії капіталізму, але вони виявлялися не в однаковій мірі. Була наявною висока ступінь концентрації виробництва, на цій основі швидко розвивалися монополії в різних формах (картелі, синдикати, трести, в роки першої світової війни - також і концерни). Концентрація промисловості вела до концентрації банківського капіталу, до утворення фінансового капіталу. Росія була об'єктом великого додатка іноземного капіталу у вигляді державних, міських та інших позик, а також вкладень у різні галузі господарства країни.
Однак при всьому цьому Росія була в соціально-економічному відношенні відсталою країною.
1. Економіка Росії на початку XX століття
Економіка Росії кінця XIX - початку XX століть характеризувалася періодами підйому і спаду, але в цілому її розвиток йшов неухильно по висхідній лінії.
1900-1908 роки в російській економіці можна охарактеризувати як період деякого спаду або, скоріше, застою, причому це спостерігалося не в усіх галузях. Загальний розвиток промислового виробництва все ж продовжувалося, але проходило дуже нерівномірно. Наприклад, виплавка чавуну знизилася на 3%, зате виробництво сталі збільшилося на 24%, нафтовидобуток впала на чверть, але видобуток вугілля зріс в 1,5 рази. За ці роки кількість зайнятих робітників збільшилася на 21%, а загальний випуск промислової продукції - на 37%, що можна оцінити як загальне підвищення продуктивності праці. А в цілому за період з 1890 по 1913 рік продуктивність праці в промисловості зросла в чотири рази.
У 1909-1913 роки почався новий економічний підйом, який охопив практично всі народне господарство країни. Особливо швидкими темпами зростало виробництво промислової продукції. Росія за цим показником випереджала такі розвинені країни Заходу, як Англія, Франція, Німеччина, США. За цей період загальний середньорічний приріст промислової продукції склав 9%. Виробництво чавуну виросло на 64%, сталі - на 82%. Надходження від промислового виробництва в національному доході майже зрівнялися з надходженнями від аграрного сектора, а продукція промисловості покривала 80% внутрішнього попиту.
Швидше інших розвивалися такі регіони країни, як Центральний, Північно-Західний, Урал, Донбас, Криворіжжя, Прибалтика, Польща, в яких були зосереджені до 80% всіх робітників і вироблялося до 75% валової промислової продукції [4, стор.176].
На початку XX століття особливо активно йшов процес концентрації виробництва на найбільших підприємствах. До 1912 року приблизно 75% усього чавуну півдня вироблялося на 9 металургійних заводах, на яких працювало до 80% всіх парових двигунів і робочих всієї металургії південного регіону країни, 65% продукції нафтопереробки вироблялося на 6 великих заводах. У Росії було всього 8 заводів з виробництву паровозів, 15 заводів з виробництва вагонів.
У 1902 році був заснований найбільший синдикат - В«Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів В»(В« Продамет В»), його акціонерний капітал склав 900 тис. руб. Спочатку в ньому об'єдналися 14 заводів для продажу листового і широкосмугового заліза, пізніше синдикат почав реалізовувати вироби прокату. Після того як В«ПродаметВ» об'єднав 30 заводів, включаючи виробництво залізничних рейок, даний синдикат захопив майже, 90% всього металургійного виробництва Південного регіону.
На початку XX століття утворилися такі великі синдикати, як В«ПродпаровозВ» (Рада паровозобудівних заводів, 1901р.); В«ЦвяхВ» (1903); В«ПродвагонВ» (1904), який охоплював до 90% всіх замовлень на залізничні вагони; В«ПродвугілляВ» (1904), на частку якого в 1909 припадало 60% видобутку вугілля в Донбасі. Між корпораціями йшла запекла боротьба за ринки збуту однорідної продукції. Так, у 1906 році виник синдикат В«ПокрівляВ» з продажу уральського покрівельного заліза. Але до 1913 році в результаті конкуренції В«ПродаметВ» витіснив цю фірму з ринку [4, стор.176-177].
Для нафтової промисловості характерними компаніями були трести. Найбільшим з них було товариство братів Нобель, яке займалося видобутком, переробкою, транспортуванням та продажем кінцевої продукції. У 1912 році їм на противагу була заснована В«Російська генеральна нафтова корпораціяВ», якій вдалося охопити 27% видобутку нафти в Росії. Її творцями були Російсько-Азіатський і Міжнародний комерційний банки з правлінням в Лондоні.
На відміну від важкої промисловості легка промисловість помітно відставала в процесі концентрації виробництва. Але й тут виникали картелі, синдикати, а група Кнопп, що об'єднувала бавовняні фабрики, мала ознаки тресту. Однак ці об'єднання не займали переважного місця в цілому по галузі.
У харчовій промисловості також було утворено кілька об'єднань монополістичного типу: синдикат В«ДріжджіВ», Угода про ціни між борошномелів, вже згадуване Товариство цукрозаводчиків, соляна монополія під прапором пароплавного товариства В«ОкеанВ». У 1913 році був заснований Тютюновий трест, який тримав під контролем 80% капіталів цієї галузі. До створення цього тресту також мав безпосереднє відношення Російсько-Азіатський банк. На морському і річковому транспорті було створено 20 об'єднань. В Азовському і Чорному морях протягом багатьох років панувало Російське товариство пароплавства і торгівлі (В«РОПІТВ») [1, стор.58].
Одним з методів поведінки корпорацій на початку XX століття було стримування об'ємів виробництва і підвищення продажних цін на ринку даної продукції. Перше ж синдикатних угоду в системі В«ПродаметВ» сприяло підвищенню цін на залізо. Пізніше В«ПродаметВ» ввів в практику виплату премій тим підприємствам, які не повністю виконували визначену їм норму (В«квотуВ») виробництва продукції металургії. Якщо ж квота перевищувалася, з підприємства стягувався штраф. У 1911 році заводи Півдня, що входили в В«ПродаметВ», скоротили виробництво рейок на 20%, піднявши при цьому ціни на 40%. Цей синдикат домігся того, що після його освіти не було збудовано жодного нового великого металургійного підприємства, навпаки, були закриті вже діючі заводи [4, стр.177-178].
Такими ж методами користувалися і великі компанії в нафтовій промисловості. В результаті змови в 1902-1912 роках видобуток нафти в Росії скоротилася, а ціна пуди нафти виросла з 6 до 38 коп., що помітно підвищило прибутку нафтопромисловців.
На рубежі двох століть значну роль в багатьох галузях народного господарства став грати іноземний капітал. Завдяки своїй послідовній політиці С.Ю. Вітте добився зняття усіляких перешкод для закордонних інвестицій, які, за його висловом, В«служать ліками від бідностіВ». У цей період Росія стала найбільшим у світі імпортером капіталів. Всього за останнє десятиліття XIX століття обсяг іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему країни збільшився з 214 700 000 до 911 млн руб. Багато інвесторів визнавали, що більшу роль у цьому процесі відіграла грошова реформа 1897 року, в результаті чого в Росії був встановлений золотий стандарт.
Політика Вітте по залученню іноземних капіталів зустрічала протидію в державних структурах аж до Державної Ради, де висловлювалися побоювання про те, що Росія потрапить у В«іноземну кабалуВ», що Вітте нібито В«Розпродує національні багатстваВ». Він же, у свою чергу, постійно приводив приклад США, чиї економічні успіхи в чималому ступені були досягнуті за рахунок іноземних капіталовкладень, і таки зміг наполягти на встановленні політики найбільшого сприяння по відношенню до закордонним інвесторам.
Протягом досить коро...
