Введення
Підвищення вартості підприємства - один з показників зростання доходів його власників. Тому періодичне проведення оцінки вартості бізнесу можна використовувати для аналізу ефективності управління підприємством. Традиційні методи фінансового аналізу засновані на розрахунку фінансових коефіцієнтів і тільки на даних бухгалтерської звітності підприємства. Однак поряд з внутрішньою інформацією в процесі оцінки вартості підприємства необхідно аналізувати дані, що характеризують умови роботи підприємства в регіоні, галузі та економіці в цілому.
Сучасний етап становлення ринкових відносин вимагає активного формування інституційних основ та інфраструктури оцінки. Це поняття включає в себе створення необхідної законодавчої бази, вироблення вітчизняних стандартів оцінки, розвиток мережі оціночних фірм, створення навчальних центрів з підготовки та перепідготовки фахівців. Оцінка бізнесу заснована на використанні трьох підходів: витратного, прибуткового і порівняльного. Кожен підхід припускає застосування особливих прийомів і методів, грунтується або на минулі досягнення, або на сьогоденні соложении фірми, або на очікувані доходи в майбутньому.
У даній роботі розкриваються основні положення порівняльного підходу. Теоретичною базою порівняльного підходу, доводить можливість його застосування та об'єктивність результативної величини вартості підприємства, є наступні положення. Оцінка вартості бізнесу на основі порівняльного підходу припускає використання в якості орієнтира реально склалися на ринку ціни на подібні підприємства (акції).
1. Загальна характеристика порівняльного підходу
Порівняльний підхід передбачає, що цінність власного капіталу фірми визначається тим, за скільки він може бути проданий за наявності достатньо сформованого ринку. Іншими словами,
найбільш вірогідною ціною вартості оцінюваного бізнесу може бути реальна ціна продажу подібною фірми, зафіксована ринком.
Теоретичною основою порівняльного підходу, що доводить можливість його застосування, а також об'єктивність результативної величини, є наступні базові положення.
перше, оцінювач використовує як орієнтир реально сформовані ринком ціни на подібні підприємства (акції). За наявності розвиненого фінансового ринку фактична ціна купівлі-продажу підприємства в цілому або однієї акції найбільш інтегрально враховує численні фактори, що впливають на величину вартості власного капіталу підприємства. До таких факторів можна віднести співвідношення попиту і пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспективи розвитку галузі, конкретні особливості підприємства і т.д. Це в кінцевому рахунку полегшує роботу оцінювача, що довіряє ринку.
друге, порівняльний підхід базується на принципі альтернативних інвестицій. Інвестор, вкладаючи гроші в акції, купує, перш за все, майбутній дохід. Виробничі, технологічні та інші особливості конкретного бізнесу цікавлять інвестора тільки з позиції перспектив отримання доходу. Прагнення отримати максимальний дохід на розміщення інвестиції при адекватному ризику і вільному розміщенні капіталу забезпечує вирівнювання ринкових цін.
третє, ціна підприємства відображає його виробничі і фінансові можливості, положення на ринку, перспективи розвитку. Отже, в східних підприємствах має збігатися співвідношення між ціною і найважливішими фінансовими параметрами, такими як прибуток, дивідендні виплати, об'єм реалізації, балансова вартість власного капіталу. Відмінною рисою цих фінансових параметрів є їх визначальна роль у формуванні доходу, одержуваного інвестором.
Переваги порівняльного підходу:
- якщо є достатня інформація про аналогах, виходять точні результати;
- підхід відображає ринок, враховуючи реальне співвідношення попиту і пропозиції на подібні об'єкти, оскільки заснований на порівнянні оцінюваного підприємства з аналогами, вже купленими недавно або акції яких вільно обертаються на фінансових ринках;
- в ціні підприємства відображаються результати його виробничо-господарської діяльності.
Недоліки порівняльного підходу:
- базується тільки на ретроспективній інформації, практично не враховує перспективи розвитку підприємства;
- складно, а іноді неможливо зібрати фінансову інформацію про аналоги (за недостатнього розвитку фондового ринку багато акціонерних товариств не дають свої котирування на фондовий ринок, а закриті акціонерні товариства, яких дуже багато, не розкривають фінансову інформацію);
- потрібно вносити істотні коректування через сильні відмінностей підприємств між собою (розрізняються обладнання, асортимент, стратегії розвитку, якість управління і т.д.).
Порівняльний підхід реалізується за допомогою трьох методів.
1. Метод ринку капіталу заснований на реальних цінах акцій відкритих підприємств, що склалися на фондовому ринку. Базою для порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерного товариства. Використовується для оцінки неконтрольного пакета акцій.
2. Метод угод - для порівняння беруться дані по продажах контрольних пакетів акцій компаній або про продажі підприємств цілком, наприклад, при поглинаннях або злиття. Метод застосовується при купівлі контрольного пакета акцій відкритого підприємства, а також для оцінки закритих компаній, які працюють на тому ж сегменті ринку, що і відкриті, і мають аналогічні фінансові показники. Включає аналіз мультиплікаторів.
3. Метод галузевих коефіцієнтів - припускає використання співвідношень або показників, заснованих на даних про продажі компаній по галузях і відображають їх конкретну специфіку. Галузеві коефіцієнти розраховуються спеціальними дослідними інститутами на основі тривалих статистичних спостережень за ціною продажу підприємств та їх найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками.
2. Характеристика цінових мультиплікаторів
Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порівняльним методом засновано на використанні цінових мультиплікаторів. Ціновий мультиплікатор - це коефіцієнт, що показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою. Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, відбиваючим фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки прибуток, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.
Для розрахунку мультиплікатора необхідно:
а) визначити ціну акції по всіх компаніях, вибраних як аналог - це дасть нам значення чисельника у формулі;
б) обчислити фінансову базу (прибуток, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т.д.) або за певний період часу, або за станом на дату оцінки - це дасть нам величину знаменника.
Для оцінки розраховують кілька мультиплікаторів за формулою:
де М - оцінний мультиплікатор;
Ц - ціна продажу підприємства-аналога;
ФБ - фінансовий показник підприємства, аналогічного об'єкту оцінки.
Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, що відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки прибуток, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.
Для розрахунку мультиплікатора необхідно:
- визначити ціну акції по всіх компаніях, обраним в якості аналога - це дасть значення чисельника у формулі;
- обчислити фінансову базу (прибуток, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т.д.) або за певний період, або за станом на дату оцінки; це дасть величину знаменника.
Ціна акції береться на останню дату, передує даті оцінки, або вона представляє середнє значення між максимальною і мінімальною величинами ціни за останній міся...
