Суспільний поділ праці - джерело соціально-економічного розвитку
Зміст
1. Сутність і зміст суспільного поділу праці
2. Поділ праці та організація управління
Список літератури
1. Сутність і зміст суспільного поділу праці
Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Воно визначає не тільки структуру і організаційне будова продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, але і базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виражається у співіснуванні різних видів конкурентного праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлене в часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємопов'язаними, хоча й протилежними за змістом, тенденціями. Перша, з погляду продуктивних сил суспільства, проявляється у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісними змінами в матеріальних засобах виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв'язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а, отже, пов'язана із розвитком економічних виробничих відносин. Враховуючи складність генетичної природи суспільного поділу праці, його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить різноманітність основних трактувань суспільного розподілу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є: складовою частиною виробничих сил суспільства; технологічної формою існування продуктивних сил; підсистемою економічних відносин суспільного виробництва; формою організації взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, способом функціонування останніх.
Ще в XIX в. один з видатних представників класичної політичної економії Дж.С. Мілль зазначав, що вплив поділу праці на виробництво набагато глибший, ніж можна уявити на основі прийнятих тлумачень цього питання. В кінці XIX - початку XX в. А.А. Богданов, а слідом за ним і Г.В. Плеханов відстоювали ідею подвійності суспільних економічних відносин, в структурі яких "перший поверх "займали" відносини співробітництва ", що відповідали технічному поділу праці. М.І. Бухарін, навпаки, підкреслював матеріальне зміст поділу праці.
У наступних дискусіях визначилися досить протилежні підходи до проблеми поділу праці. Одні наполягали на віднесенні праці до продуктивних сил, другі вважали більш коректним тлумачення поділу праці як форми останніх, треті відносили поділ праці до виробничих відносин. Безумовно, кожен з цих підходів має раціональне зерно, але фіксує увагу на певних ознаках змісту суспільного поділу праці. Принциповими для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, суспільне поділ праці - це комплексна категорія, яка пов'язує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічне будову виробництва, надаючи йому громадські якості. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці. Швидке розвиток підприємництва представило багатий матеріал для вивчення впливу наукових, технологічних і структурних зрушень у виробництві на його ефективність і характер господарських зв'язків. У середині XIX в. К. Маркс у "Капіталі" уважно дослідив діалектичний рух від простих форм поділу праці на ранніх стадіях становлення підприємницької економічної системи до розвиненим підприємницьким виробничим відносинам, що базувався на використанні машин. Прийшовши до висновку, що необхідність розподілу суспільної праці в певних пропорціях ні в якому разі не може бути знищена новою формою суспільного виробництва, він довів універсальність дії цього фактора економічного розвитку. Комплексний підхід до аналізу місця поділу праці в системі суспільного виробництва веде до розуміння того, що суспільний поділ праці як одна з фундаментальних економічних категорій належить до "стикових" категорій, які включають в себе елементи і продуктивних сил, і економічних виробничих відносин. Розвиток суспільного поділу праці за будь-яких соціально-економічних умовах означає постійну наявність стійких особливостей у змісті і характері різних видів праці й окремих виробничих процесів. Розділений працю виступає як сукупність видів спеціалізованої конкретної праці, кожен з яких має певні техніко-економічні ознаки. До основних ознаками, що обумовлює розбіжності у змісті та характері праці окремого конкретного виду, належать: певні знаряддя праці, які використовуються у виробничому процесі; певні предмети праці, на які спрямовані дії виробника; специфічна технологія виробничого процесу; кваліфікація і професійна підготовка працівника; певний результат виробничого процесу. Комбінація цих ознак формує стійкі галузеві особливості, які відрізняють, наприклад, працю шахтаря від праці будівельника чи хлібороба.
Аналіз системи техніко-економічних ознак спеціалізованого в масштабах суспільного виробництва праці показує, що вони є й ознаками процесу виробництва. Через єдність цих ознак розкривається специфіка змісту, характеру і результату виробничого процесу, його технічний рівень і ступінь прогресивності. Таким чином, з одного боку, якісний стан цих ознак стосовно конкретної сфери виробничої діяльності є комплексною характеристикою ступеня її розвинутості. Зміна якісних ознак виробничого процесу є рушійною силою розвитку суспільного поділу праці, його кількісної та якісної динаміки. З іншого боку, розвиток суспільного поділу праці стимулюється природною диференціацією суспільних потреб. Перше історичне поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) відбулося завдяки розвитку виробничого досвіду членів общин та появі принципово нових видів засобів праці, а головне - нових потреб. Поступово разом із появою металевих знарядь праці, винаходом технології металообробки і підвищенням продуктивності праці формувалися передумови для другого великого поділу праці - відокремлення ремісництва. Виникнення гончарного виробництва, ткацтва, ковальського ремесла дало поштовх розвитку промисловості в цілому і швидко розширило сферу регулярного товарного обігу. Як наслідок, торгівля стала самостійною сферою господарювання, а купецтво відокремилося в самостійну професійну групу. Перехід від простої кооперації через мануфактуру до машинного будівництву супроводжувався революційними структурними змінами в організації суспільного виробництва, різким підвищенням продуктивності праці, загальної ефективності економіки. Сучасний процес розвитку суспільного поділу праці пов'язаний з нововведеннями в економіці, які мають циклічний характер. Концепцію великих економічних циклів розробив російський економіст Н.Д. Кондратьєв. Відповідно до неї протягом приблизно 50 років відбувається зміна домінуючих базисних технологій. Цикл складається з декількох фаз: формування народногосподарського потенціалу нововведення, його розповсюдження, широкого комерційного використання і стабілізації. Сучасний цикл характеризується поширенням електронних і комп'ютерних технологій, що дало поштовх розвитку десяткам новітніх галузей виробництва. Великі потенційні можливості вдосконалення суспільного поділу праці пов'язані із розвитком біотехнологій. Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури, основних організаційно-економічних форм реалізації, сферам суспільного виробництва, видами. За вертикальними рівнями народногосподарської структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти господарського життя - підприємства та підприєм...
