Реферат
Тема:
Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
Зміст
1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
2. Форми організації господарювання на мікрорівні
Список літератури
1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи насамперед на мікроекономічному, макроекономічному і глобально-економічному рівнях господарювання.
Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.
В економіці поняття господарювання досить широке. Це не тільки виробництво продуктів (товарів), але і будь-яка діяльність в економічному, соціальній, правовій, екологічній, територіальному й іншому просторі, яка обумовлена ​​взаємовідносинами між споживачами та продавцем.
Виходячи з цього мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних суб'єктів господарювання по оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.
Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності: домашні господарства (сім'я) та підприємства.
Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє товари, а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. В умовах домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це призводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, який здійснюється двома шляхами:
1) залученням до домашнього господарювання найманих працівників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну плату;
2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого працівника за відповідну плату.
Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяльність, яка економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недомашнего господарювання. Домашній господарник при наявності плати за свою діяльність перетворюється на виробника продукції чи послуг у формі товарів, не обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили, товарів і т. п.).
Таким чином, хоча домашні господарства знаходяться на мікроекономічному рівні господарювання, разом з тим в ринковій економіці вони розмежовані з іншими суб'єктами господарювання. Господарювання взагалі необхідно, оскільки задоволення людських потреб обмежено. Якби маса продуктів була необмеженою, то люди лише споживали б їх, не проводячи через господарювання ринок, заробітну плату, ціни.
Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими відносинами, входить складовою частиною в ринкову економіку на її мікрорівні. Засоби праці, використовувані в домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення власних потреб. Самостійний працю господаря в межах домашнього господарювання не формує економічних виробничих відносин. Разом з тим праця домашнього господаря за винагороду або самостійний працю підприємця (підприємницькі здібності) економічною теорією вважаються виробничим фактором нарівні з капіталом та землею.
На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство - це:
-суб'єкт господарювання;
-діяльність господаря (Членів сім'ї) для задоволення власних потреб (через ринок або натуральну форму господарювання);
-засоби виробництва, застосовувані в домашньому господарюванні, не виходить за свої межі, - не капітал;
-праця - не чинник виробництва;
-економічні виробничі відносини не виникають.
Домашні господарства є суб'єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть безпосередню участь в процесі нагромадження капіталу. Відбувається це кількома шляхами:
-участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій. У таких умовах домашні господарства стають акціонерами (своєрідними пайовиками, співвласниками підприємства);
-купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики під певний відсоток;
-відкриттям в банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.
В цілому економічний розвиток в значній мірі відбувається за рахунок накопичення грошового капіталу домашніх господарств (сімей).
З точки зору економічної теорії домашнє господарство (сім'я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання.
Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці дохід домашніх господарств складається з декількох надходжень:
-самостійної праці в домашньому господарстві;
-залежної праці як найманого працівника - зароблений доход;
-майнових доходів - доходів від відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, гонорарів і т. п.
Сукупний дохід домашніх господарюючих суб'єктів формують ще й так звані трансфертні платежі, т. тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу нужденним, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення та ін
Оскільки в домашніх господарствах сукупний дохід складається з різних елементів, які складно контролювати, вони зобов'язані щорічно подавати податкові декларації в відповідні фінансові органи (скажімо, до Державної податкової адміністрацію в Україні) і на цій основі сплачувати податки. Зазвичай для домашніх господарств це значна сума, якою вони розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом, який перебуває в ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і, таким чином, на зайнятість і кон'юнктуру. Маючи споживацький характер, домашні господарства формують потреби, які можна згрупувати у відповідні види:
-необхідні (їжа, одяг, житло і т. п.);
-не необхідні (цінності, модний одяг, подорожі);
-індивідуальні, зумовлені конкретними домашніми господарствами;
-громадські (школи, соціальне забезпечення).
Потреби домашніх господарств у відповідності з доходами проявляються на ринку через попит і пропозиція і при обмеженому платоспроможному попиті задовольняються шляхом купівлі-продажу.
У сучасному розвиненому суспільстві споживання домашніх господарств і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному мікроекономічному полі функціонування економічної системи.
Підприємство є другий суб'єкт мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (Продукція чи послуга).
У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основне виробниче ланка економіки. Воно є суб'єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб'єктом індивідуального виробництва, суб'єктом і одночасно об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) і т. п.
Суб'єкт господарської діяльності ставати підприємством лише за певних умовах:
1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак та ін;
2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи н...
