Місце і роль підвищення конкурентоспроможності продукції у розвитку експортного потенціалу АПК України
Україна має значні можливості експорту сільськогосподарської продукції. Вже в даний час агропромисловий комплекс входить до четвірки складових національної економіки, на які припадає 70% товарного експорту країни. У 2005 р. обсяг експорту сільськогосподарської продукції та продовольства збільшився на 53% у порівнянні з 2004 р., а в 2006 р. - ще на 9,4% і дорівнював 4713,4 млн. дол У товарній структурі загального експорту його частка у 2006 р. становила 12,2%. За оцінками експертів, при створенні належних умов відтворення українська земля може прогодувати 145-150 млн. чол., а експорт аграрної продукції рівнятися 16-18 млрд. дол
Тому розвиток експортного потенціалу АПК України має стати головним елементом державної структурної політики. Успіху можна досягти тільки в разі орієнтації АПК та його підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції, які зможуть знайти свої "ніші" на зовнішніх ринках. Важливість експорту як головного джерела припливу валюти і фактора стимулювання вітчизняного виробництва - це очевидний постулат. Таким чином, проблема підвищення конкурентоспроможності продукції набуває особливої вЂ‹вЂ‹актуальності у зв'язку з активним розвитком зовнішньоекономічної діяльності в АПК України та активізацією участі нашого держави в світових інтеграційних процесах.
У сучасних умовах глобалізації реалізація ресурсного потенціалу АПК, досягнення в повній мірі вигод від світової торгівлі вимагають як підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оновлення його матеріально-технічної бази, оптимізації виробничих процесів, так і формування відповідного організаційно-економічного механізму нормування його конкурентоспроможного експортного потенціалу.
Загальновідомо, що Україна має потужний експортний потенціал. Її землі характеризуються високою природною родючістю: на них без втручання хімізації можливо вирощувати 50 ц/га зерна. В Україні зосереджено понад 40 млн. га сільськогосподарських угідь. Визначенням потенційних можливостей нашої держави щодо експортної діяльності аграрного сектора його економіки виступає той факт, що за оцінками експертів ЄС, Україна історично виробляла 12% світового виробництва цукру. За даними ООН, у 1998 р. вона займала 2-е (після Франції) місце по виробництву цукрових буряків, 4-е (після Росії, Китаю і Польщі) - відповідно, картоплі, 5-е (після Росії, Німеччини, Канади та Франції) - ячменю і рису, 6-е - Вівса і молока, 7-е - пшениці.
Географія експорту України сільськогосподарської продукції та продовольства все більше поширюється на країни Євросоюзу, серед яких значна частка припадає на Німеччину, Великобританію, Францію та ін Угодою про партнерство і співробітництва між Європейським Союзом та Україна, ратифікованим Європарламентом 30 листопада 1999, передбачено сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам, і в тому числі - в аграрній сфері.
Тим часом економічні можливості аграрного сектора України використовуються не повністю, а проведені до грудня 2004 р. економічні реформи не забезпечили вирішення проблем пов'язаних з ключовими завданнями уряду на 2001-2004 рр..:
розвиток інфраструктури ринку, нарощування виробництва та підвищення експортної конкурентоспроможності продукції аграрного сектора;
формування цілісної системи фінансово-кредитного забезпечення АПК, прозорих механізмів функціонування іпотечного ринку і страхування ризиків у сільському господарстві;
створення умов для розвитку соціальної сфери села;
переоснащення аграрного сектора, активізація з наукового забезпечення та технічного переозброєння аграрного сектору;
економічне стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції в найбільш сприятливих природно-кліматичних зонах та нарощування експортного потенціалу.
Нинішнє становище, в якому знаходиться сільське господарство, не забезпечує конкурентоспроможності та ефективності використання експортного потенціалу галузі. Основні причини, потягли за собою кризовий стан агарного сектору української економіки:
недооцінка владними структурами світового досвіду щодо необхідності розпочинати перебудову з сільського господарства як пріоритетної і найбільш важливого сектора економіки України;
відсутністю ефективних структур господарювання;
високий рівень монополізації підприємств, особливо в таких галузях як сільськогосподарське машинобудування, переробна і паливна промисловості;
відсутність пріоритетного уваги до питання інноваційного розвитку, без якого будь-яка країна приречена на неминуче відставання;
порушення еквівалентного збалансованого міжгалузевого обміну між промисловістю і сільським господарством;
недостатня наукоємність продукції експортно-оріетірованних галузей;
непривабливість інвестиційного клімату, обумовлена ​​макроекономічною нестабільністю, що призвело до недостатньої забезпеченості аграрного сектора високоефективної технікою і т.д.
За час незалежності України накопичений великий аналітичний матеріал про причини кризи в аграрному секторі та шляхи виходу з неї. Безсумнівно, процес змін полягає, перш за все, в поетапному здійсненні стратегічно зорієнтованої нової державної аграрної політики. Від ефективності її проведення залежать дієвість експортного потенціалу, тривалість процесу інтегрування в загальноєвропейську сільськогосподарську політику, створення нових ринкових умов для вітчизняного товаровиробника, конкурентоспроможність продовольчого сектора України.
У 1990-2008 рр.. аграрна політика була спрямована на ринкову трансформацію аграрного сектора, зупинку аграрної кризи і стабілізацію сільськогосподарського виробництва. Нова агарної політики повинна мати зовнішньоекономічне, інтеграційне спрямування, обумовлене вступом України найближчим часом до СОТ та підготовкою до вступу в ЄС. Епіцентром спільної аграрної політики ЄС є особлива система державної підтримки та регулювання сільського господарства, яка визначає характер розвитку галузі. Застосування такої системи в Україні - необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора на європейському ринку. Однак система державної підтримки та регулювання сільського господарства в Україні деформована і відстає від цивілізованого розвитку та від європейських стандартів.
перше, з переходом до ринку відбулося значне скорочення державної підтримки сільськогосподарських виробників, яка в 1986-1988 рр.. становила 78% валового доходу галузі і була вдвічі більшою, ніж у країнах Європи (37%). В 2001-2006 рр.. державна підтримка галузі в Україні знизилася до нуля, а в країнах Європи збереглася на рівні 32%. Тому претензії селян до зниження рівня державної підтримки галузі повністю обгрунтовані. У теж час, починаючи з 2002 р., видатки Державного бюджету України на підтримку аграрного сектора постійно збільшуються і складають 5-6% бюджетних витрат. Тому справедливо і те, що державна підтримка галузі є достатньо вагомою, виходячи з можливостей державного бюджету. Логічно постає питання: чому такі істотні відмінності між потребами галузі та можливостями держави. Основна причина цього - деформована структура державної допомоги галузі.
друге, бюджетна допомога галузі в Україні практично повністю проїдається диспаритетом цін. На 100 грн. бюджетних виплат припадає 100 грн. цінових втрат. В ЄС, навпаки, на 100 євро-бюджетних виплат фермерам припадає 130 євро цінової підтримки. У Росії - На 100 руб. бюджетних виплат припадає 200 руб. цінової підтримки. Таким чином, в ЄС цінова підтримка доповнює бюджетну підтримку, а в Україні вона її проїдає.
третє, в Україні деформовано співвідношення державної підтримки виробників та галузі в цілому (фінансування розвитку інфраструктури, аграрної освіти, нау...
