Зміст
Введення
1 Земля як фактор виробництва
1.1 Економічна природа ренти і умови її виникнення
1.1.1 Диференціальна рента 1
1.1.2 Диференційна рента 2
1.1.3 Рівновага на ринку землі
1.2 Орендна плата
1.3 Рента і ціна землі
2 Ринок природних ресурсів
2.1 Ринок невідновлюваних ресурсів
2.2 Ринок поновлюваних природних ресурсів
2.3 Оцінка природних ресурсів
2.4 Облік фактору часу та ціна природних ресурсів
2.5 Оцінка доходів споживача природних ресурсів
3 Ринок сировини і матеріалів
3.1 Попит на сировину
3.2 Фактори, що перешкоджають виникненню ренти в сировинному секторі
3.3 Роль експорту сировини
Список використаної літератури
Введення
Проблема визначення доходів факторів виробництва або, як це називається в сучасних підручниках мікроекономіки - проблема формування цін на ресурси - є однією з ключових проблем економічної теорії. Історичний розвиток економічної науки часто ставило дану проблематику на перше місце, що природно, так як проблема визначення (і розподілу) доходів є однією з найбільш гострих проблем господарського життя.
В даний час в Росії практично не вирішена одна з основних проблем у сфері природокористування - встановлення таких видів власності на природні ресурси, які б забезпечували їх ефективне використання не тільки в інтересах окремих юридичних осіб і індивідуальних підприємців, але й держави в цілому. Оскільки економічно значуща частина природних ресурсів поки залишається у власності держави, то вирішення питання про забезпеченні умов для отримання істотне рентного доходу від їх експлуатації, потребує серйозного зміні законодавства, що регулює платність природокористування.
Введення рентних платежів у сфері природокористування припускає вилучення у суб'єктів господарської діяльності до бюджету частини прибутку (надприбутку), не що є результатом безпосередньої підприємницької діяльності, а отриманої при використанні природного ресурсу, що володіє відповідними кількісними і якісними характеристиками.
Держава, формально будучи власників природних ресурсів, недоотримує досить значну частину ресурсної ренти і тому вкрай не ефективно виконує основну роль такого власника. Причин для цього кілька.
На думку багатьох експертів, практика державного та господарського управління, який діє економічний механізм не спираються на чітку наукову концепцію рентних відносин та адекватну рентну складову цього механізму. Відсутні і законодавчих актів, які містили б наукові принципи і правові норми обліку ренти, і засновані на світовому досвіді нормативи її розподілу між господарюючими суб'єктами та державою, в т.ч. прогресивні ставки рентного податку, що вилучається з прибутку понад оптимального рівня рентабельності. А цей рівень ще належить визначити і обгрунтувати зазначені нормативи і ставки як в цілому по сукупності галузей, приносять ренту, так і по підприємствам кожній окремій галузі. Тут, враховуючи мінливі умови ринкової кон'юнктури, регіональні особливості та інші численні фактори, не може бути застосована єдина для всіх схема.
Тому питання про природну ренту - її формах, умовах освіти, методах обліку, принципах і механізмі розподілу, є одним з найскладніших не тільки у вітчизняній, але й у світовій економіці.
1 Земля як фактор виробництва
Виділення землі як особливого фактора виробництва - наукова заслуга фізіократів. "Якщо різниця між землеробством і індустрією, яку думали констатувати фізіократи, у значній мірі і уявна, - пишуть Ш. Жид і Ш. Ріст, - то все-таки вірно, що землеробство має ту особливість, що воно одне приводить в дію сили рослинного й тваринного життя; ця таємнича сила воістину має особливостями, в силу яких землеробство відрізняється від індустрії; іноді завдяки їй землеробство буває нижче індустрії, тому що продукт його обмежується вимогами часу і простору, але часто воно вище її, тому що йому одному притаманне властивість виробляти засоби прожитку, якими живі люди ". [1]
Під землею як фактором виробництва розуміються природні ресурси і природні умови виробництва. До природних ресурсів належать земельні, лісові, мінеральні, паливно-енергетичні, рибні, рекреаційні та інші ресурси, що володіють здатністю відділятися від природного середовища та приймати товарну форму. До природним умовам відноситься природне середовище як така разом із тими її елементами, які не здатні до відокремлення і відділенню від неї.
В промисловості (за винятком видобувних галузей) земля служить місцем розташування підприємств та інших об'єктів. У сільському господарстві земля виступає предметом і засобом праці.
Як предмет праці земля проявляє себе під час обробки її верхнього родючого шару.
Людина використовує механічні, фізичні, хімічні та інші властивості землі і впливає на культурні рослини, забезпечуючи необхідні умови для росту і розвитку. У цьому прояві земля виступає як засіб праці.
Сільськогосподарське виробництво доводиться вести там, де є придатні грунту, при технічний погодно-кліматичних умовах, які характерні для даної місцевості.
Земельні ділянки неоднорідні за якістю. Вони розрізняються за вмістом поживних речовин у грунті, по рельєфу та іншими ознаками. Ці відмінності об'єктивно впливають на результативність виробництва. Всі інші засоби виробництва в процесі їх використання зношуються фізично і морально. На відміну від них, земля при правильному використанні не погіршується, а навпаки, може поліпшуватися. Розрізняють:
1. Природна родючість. Створюється в результаті тривалих почвообразующіх процесів і характеризує природний запас поживних речовин у грунті.
2. Штучне родючість. Це результат активної діяльності людини по підвищенню культури землі, здійсненню додаткових вкладень у землю праці та капіталу.
3. Економічна родючість. Являє собою сукупність природного і штучного родючості. Його об'єктивним показником є ​​врожайність.
Для порівняння економічного родючості грунтів застосовується показник - рівень родючості, який виражає вихід продукції землеробства в розрахунку на одиницю площі (Абсолютне родючість) або вихід тієї ж продукції на одиницю витрат з урахуванням її якості (відносне родючість).
Те, що природні ресурси здатні відокремлюватися від середовища, дозволяє перетворювати їх в об'єкт власності. Так, об'єктом власності може стати територія з родючими грунтами, лісові масиви, поклади корисних копалин і т. д. Поряд з можливістю є і необхідність їх перетворення в об'єкт власності, обумовлена ​​обмеженістю природних ресурсів.
Що стосується природних умов, то вони відносяться до загальних благ як в силу неможливості їх В«ОбгородженняВ» і обмеження доступу до них В«невласникаВ», так і в силу їх необмеженого обсягу.
Такі сонячне світло, космічні промені, атмосферне повітря, океанські простори і т.п.
У чому ж полягають особливості землі як фактора виробництва?
перше, земля на відміну від інших факторів виробництва має необмежений термін служби і невідтворюваних за бажанням.
друге, за своїм походженням вона природний фактор, а не продукт людської праці.
третє, земля не піддається переміщенню, вільному переведенню з однієї галузі виробництва в іншу, з одного підприємства на інше, тобто вона нерухома.
четверте, земля, використовувана в сільському господарстві, при раціональній експлуатації не тільки не зношується, але і покращує свою продуктивність.
З цього можна зробити важливий висновок; той, хто володіє землею або використовує її, отримує певні переваги. У зв'язку з цим з приводу землеволодіння і землекористування виникають особливі економічні відносини, що породжують особливий дохід і особливу його економічну форму - земельну ре...
