Зміст
Введення
Сутність диспропорцій
Аналіз диспропорцій у економіці Росії
Шляхи усунення диспропорцій
Висновок
Список джерел
Введення
У загальному випадку під диспропорціями мається на увазі невідповідність потенціалів або темпів розвитку окремих частин якоїсь системи, в результаті чого частина загального потенціалу або продукту залишаються не затребуваними. У разі економічної системи диспропорції ведуть до непродуктивних втрат робочого часу, матеріальних ресурсів і капіталів. Диспропорції (суть непропорційне розвиток) є генетичним ознакою класичного капіталізму, обумовленим інститутом прибутку. Усунення диспропорцій є об'єктивною потребою економіки і всього суспільства, одним із законів всякого розвитку та забезпечує зростання інтегрального показника системи навіть при незмінних станах.
В умовах перехідного періоду в Росії значно посилилися нестабільність і мінливість соціально-економічного середовища, і однією з основних причин даного процесу є поглиблення різного роду відтворювальних диспропорцій. Їх визначення та облік відносяться до числа основних передумов ефективного управління виробництвом в нових умовах господарювання. Усунення або хоча б зменшення негативних для соціально-економічної системи наслідків відтворювальних диспропорцій дозволить істотно поліпшити її функціонування. Тому використання органами управління інформації про групу основних відтворювальних диспропорцій - важлива умова підвищення ефективності.
Загальний розвиток світового господарства в XVIII - XXI вв. свідчить про те, що диспропорції можуть або вести до постійних втрат економічних ресурсів в період росту, або приводити до різких патологічним наслідки - кризам. Аналіз генезису диспропорцій дозволяє в значній мірі знижувати їх негативний вплив на економіку в тій частині, в який диспропорції викликані суб'єктивними чинниками.
I . Сутність диспропорцій
Нерівномірність соціально-економічного розвитку - об'єктивна основа виникнення різного роду відтворювальних диспропорцій. До інших об'єктивних факторів можна віднести відмінності в органічному будову капіталу у різних галузях (для міжгалузевих диспропорцій), територіальні відмінності в забезпеченості природними і трудовими ресурсами, природно-кліматичні особливості (для міжрегіональних диспропорцій), циклічні коливання, зміни у співвідношенні попиту і пропозиції (для загальноекономічних функціональних і елементних диспропорцій). Поряд з об'єктивними факторами можна виділити і суб'єктивні - помилки в економічній політиці, в стратегії і тактиці реформ, прорахунки в економічній політиці на різних рівнях ієрархічної системи управління (Народногосподарському, регіональному, галузевому).
Державні владні структури, як правило, об'єктивно, прагнуть до досягнення комплексності національного господарства, як в галузевому, так і регіональному аспектах. Однак, як показує світовий досвід, така комплексність є скоріше винятком, ніж правилом. Найважливіша характерна риса будь національної економіки - нерівномірність розвитку . Це відноситься і до країнам, комплексний характер господарства яких виражений слабо (таких більшість), і до держав, що зуміли сформувати відносно цілісні і комплексні економіки (США, ФРН, Японія, ряд країн колишнього СРСР), оскільки і в їх історії переважали періоди нерівномірного розвитку окремих економічних ланок і елементів. Досить згадати післявоєнну Японію, коли ставка робилася на розвиток лише декількох галузей, соціалістичну індустріалізацію в СРСР з переважним розвитком важкої промисловості та т. д.
Навіть у тих небагатьох країнах, господарство яких носить порівняно комплексний характер, економічна динаміка свідчить про нерівномірність розвитку окремих сегментів, галузей і регіонів. Тому про комплексності можна говорити лише з певною ступенем умовності.
В якості прикладів можна навести приклади диспропорцій у розвитку таких європейських держав як Бельгія (досить гіпертрофоване протиріччя між регіонами Фландрія і Валлонія вже в нашому столітті приводили до ситуацій, грозившим політичному єдності країни - урядова криза 2006 р.); Італія, де є подібне з Бельгією протистояння Північ - Південь, що породило багато в чому специфічну політичну культуру даної країни, коли політики часто спекулюють на регіональних диспропорціях економічного і соціального розвитку (С. Берлусконі - яскравий приклад політика-півничанина); Великобританія - де в щодо слаборозвиненою Шотландії, займає 1/3 території, живе, приблизно, 12,00% населення (тут, правда, політичний аспект виступає менш яскраво).
Крім об'єктивних природно-економічних відмінностей, істотним чинником виникнення диспропорцій є циклічність економічного розвитку.
В економічній літературі цикли різної тривалості отримали назви за імені їх дослідників. Так, цикли тривалістю 3-4 роки. іменуються як цикли Кітчіка, 10-річні цикли - цикли Жугляра або цикли Маркса, 15-20-літні цикли - цикли Кузнеця, 40-60-річні цикли - цикли Кондратьєва. Роботи таких видатних економістів як Д. М. Кейнс та І. Шумпеттер також багато в чому базуються на циклічності економічних процесів. На явищі циклічності та його прояві у формуванні диспропорцій необхідно зупинитися докладніше. Основу економічного циклу становлять періодично виникаючі економічні кризи. Рух виробництва від одного економічної кризи до початку іншого і називається економічним циклом.
Економічний цикл включає чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Головну фазу економічного циклу складає криза. У ньому укладені основні риси циклу.
З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи надає ринковій економіці циклічний характер.
Кожен криза дозріває у фазах пожвавлення і підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. Зростання споживчого попиту спонукає підприємців розширювати виробничі потужності і збільшувати капіталовкладення. Отже, зростає попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіги індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Економічна криза виявляє перенагромадження капіталу, яке виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття), перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.
Циклічність економічного розвитку обумовлює розвиток диспропорцій в економіці динаміці. Слід зазначити, що циклічність, сама по собі, не викликає диспропорцій в економіці, а тільки комплексним чином проявляє вплив існуючих факторів, що викликають диспропорції та кризи. На деяких, найбільш на наш погляд важливих, зупинимося докладніше.
Диспропорції цін попиту і пропозиції виражаються в тому, що при діючих цінах є дефіцит товару або, навпаки, його надлишок щодо попиту . Можливість існування такого роду диспропорцій в економіці Росії після 10 років реформ здається неправдоподібною. Адже саме ці диспропорції на початковому етапі реформ повинна була усунути "невидима рука" Адама Сміта. Однак в економіці Росії досі зберігається тенденція їх відтворення, викликає інфляцію попиту як у відкритій, так і в прихованій формі. Нагадаємо, що у відкритій формі інфляція попиту проявляється в підвищенні рівня цін на товари, а в прихованій - в неможливості купити товари за діючими цінами. В обох випадках причина інфляції - дефіцит товару щодо платоспроможного п...
