Зміст
Введення
1 Підвищення продуктивності праці в умовах переходу до ринку
1.1 Продуктивність праці як економічна категорія
1.2 Методичні основи аналізу показника продуктивності праці
2 Аналіз продуктивності праці на підприємстві
2.1 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці
2.2 Аналіз впливу окремих факторів на ріст обсягу продукції
2.3 Аналіз продуктивності праці по групах резервів
2.3.1 Аналіз зміни трудомісткості продукції
2.3.2 Аналіз використання робочого часу
2.3.3 Аналіз вдосконалення структури кадрів
2.4 Узагальнюючий аналіз зміни продуктивності праці за рахунок окремих факторів і резервів
3 Розробка та економічне обгрунтування заходів по зростанню продуктивності праці на підприємстві
3.1 Впровадження нового обладнання в цеху підприємства
3.2 Удосконалення умов праці на ділянці цеху
Висновок
Бібліографічний список
Введення
Одним з найбільш наочних і об'єктивних показників, що визначають раціональність використання наявних на підприємстві кадрових ресурсів, є продуктивність праці.
На жаль, органи статистики виключили показник продуктивності праці з числа звітних, що знизило інтерес і увагу керівників і фахівців до цього важливого фактору виробничо-господарської діяльності. Від рівня продуктивності праці залежить в значній мірі і обсяг виробничої продукції, і необхідна чисельність виробничого персоналу, його заробітна плата, собівартість продукції, рівень фондовіддачі, і, в кінцевому рахунку, дохід підприємства.
Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, виготовляється в одиницю робочого часу, або витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції.
Для характеристики продуктивності праці в промисловості використовують її прямі різновиди: індивідуальну і суспільну, а також зворотний показник - трудомісткість продукції.
Індивідуальна продуктивність праці в повсякденній практиці більше відома під назвою вироблення. Вона враховує тільки жива праця, безпосередньо витрачена на виготовлення продукції, і розраховується, як правило, на одного працюючого в відповідну одиницю часу (рік, місяць і т. д.). Часто вироблення вимірюють не в одиницях продукції, а в нормо-годинах.
Продуктивність суспільної праці відрізняється від індивідуальної тим, що враховує витрати як живої праці, так і минулого, матеріалізованої в обладнанні, знаряддях праці, сировині, матеріалах, енергоносіях і т. п. Причому питома вага упредметненої частини продуктивності праці безперервно, у зв'язку з науково-технічним прогресом, збільшується, але абсолютна величина суми витрат живої і матеріалізованої праці на одиницю продукції зменшується. У зменшенні витрат живої праці полягає суть науково-технічного прогресу, а в загальному скороченні затрат праці - сутність підвищення продуктивності суспільної праці.
В залежності від способу виміру обсягу виготовленої продукції розрізняють три способи визначення продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.
В залежності від цілей і задач розрахунку продуктивності праці використовують різні способи визначення самої вартості: по валової продукції, по товарній, реалізованої, чистої, умовно-чистої і т. д. Великий вплив на величину продуктивності праці, обчисленої вартісним способом, надає зміна частки кооперованих поставок, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. При її збільшенні знижуються власні витрати праці, а показник продуктивності праці необгрунтовано завищується, до того ж частка, як правило, враховується багаторазово.
Метою курсової роботи є аналіз резервів продуктивності праці на прикладі умовного підприємства.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
- вивчити сутність продуктивності праці як економічної категорії та розглянути методичні основи аналізу показника продуктивності праці;
- провести аналіз продуктивності праці на підприємстві. а саме проаналізувати рівень і динаміку продуктивності праці; вплив окремих факторів на ріст обсягу продукції; продуктивність праці за групами резервів;
- розробити і економічно обгрунтувати заходи щодо зростання продуктивності праці на підприємстві.
1 Підвищення продуктивності праці в умовах переходу до ринку
1.1 Продуктивність праці як економічна категорія
Продуктивність праці - це його ефективність, результативність.
Для вимірювання продуктивності праці використовуються два показники: виробіток і трудомісткість.
Вироблення - це кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або приходиться на одного середньострокового працівника в рік (квартал, місяць).
Трудомісткість характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції або роботи.
Вироблення - найбільш поширений і універсальний показник праці. Для її виміру використовують натуральні, умовно-натуральні і вартісні (грошові) одиниці вимірювання.
Одиниці трудомісткості - нормо-години. Праця, витрачена на виробництво продукції, може бути виражений в людино-годинах, людино-днях чи середньостроковою чисельністю працюючих.
В залежності від способу вираження обсягу продукції розрізняють три основних методи виміру продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.
При натуральному методу рівень продуктивності праці обчислюється як відношення обсягу продукції у фізичних одиницях виміру до середньострокової чисельності промислово-виробничого персоналу (ППП).
При трудовому методу обсяг продукції обчислюється в нормо-годинах.
Рівень продуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягу продукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність персоналу.
В залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:
а) технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників);
б) трудомісткість обслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);
в) виробнича трудомісткість (витрати праці основних і допоміжних робітників);
г) трудомісткість керування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);
д) повна трудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).
Базою підвищення рівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.
Чисельне значення рівня продуктивності праці залежить від безлічі причин самого різного характеру, які в науково-економічній літературі і господарській практиці прийнято називати факторами. Дія всіх факторів найтіснішим чином взаємопов'язане і тільки для більш повного і зручного дослідження можливостей зростання продуктивності праці їх розглядають окремо. Всю сукупність факторів ділять на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні та соціальні.
У групу матеріально-технічних входять: механізація і автоматизація виробничих процесів, застосовувана технологія, конструкція і технічні характеристики продукції, використовувані матеріали, їх питома витрата і т. п.
Серед соціальних факторів виділяють культурно-технічний рівень кадрів, їх кваліфікацію, способи розв'язування ініціативи і активізації творчої діяльності, господарсько-побутове забезпечення, морально-психологічний клімат, характер взаємин і т. д.
Реально існуючі, але не використовуються або неповністю використовуються можливості підвищення продуктивності праці називають резервами її зростання. Виявлення резервів являє собою досить серйозну і складну задачу, що вимагає високої компетентності фахівців, що займаються цією справою. За часом використання резерви поділяють на поточні та перспективні, міжгалузеві, галузеві і внутрішньовиробничі. Народ...
