Зміст
Введення
Специфіка судової промови
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Прокурора і адвоката, що виступають у судових дебатах, називають судовими ораторами.
Слово оратор запозичене в XVIII в. з латинської мови (лат. orator - від orare - говорити, викладати). Перше його значення - В«той, хто виголошує промову В»,В« особа, вимовляє мова В». У цьому значенні слово вживається як термін: прокурор і адвокат, захищаючи або оспорюючи права позивача і відповідача в цивільному процесі та підтримуючи державне обвинувачення або захищаючи права підсудного в кримінальному процесі, виконують свою функцію в Відповідно до процесуальним становищем в судовому розгляді. Роль оратора в цьому розумінні слова зводиться до виконання дій, передбачених процесуальним законом: проаналізувати, дати правову оцінку.
У слова оратор є ще друге значення: В«той, хто володіє даром виголошувати промову, красномовством В». Це не тільки провіщає людина, але людина, вміє говорити перед аудиторією. Він знає, як привернути увагу слухачів, тому що він майстер; він володіє ораторським мистецтвом; він любить свою справу. Оратор - це людина, глибоко вивчив тему виступу, матеріали справи та вільно володіє ними; людина, яка вміє чітко і виразно сформулювати тезу виступу, скласти робочий план; людина, яка логічно, ясно, переконливо викладає матеріал.
Специфіка судової промови
Для того щоб бути хорошим оратором, необхідно знати, що таке ораторське мистецтво. Ораторське мистецтво - це творча діяльність по підготовці та виголошення публічної промови. Діяльність, заснована на великому наполегливій праці, в результаті якого людина може опанувати умінням вимовляти промову перед аудиторією: говорити логічно, дохідливо, захоплююче і переконливо. У теорії публічної мови ораторське мистецтво розуміється як комплекс знань і умінь оратора щодо підготовки і виголошення публічної промови: це вміння формулювати тезу і підбирати матеріал, мистецтво побудови мови і публічного мовлення з метою надати певний вплив на слухачів; це уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати; це мовленнєвий майстерність. Слід зазначити, що судове ораторське мистецтво дуже специфічно. Його ще називають судовим красномовством.
Красномовство в загальному сенсі - це здатність говорити не тільки красиво, але і переконливо, це поєднання таланту і певних знань і умінь.
Судове красномовство має свої особливості, свою специфіку, яка обумовлена ​​нормами процесуального законодавства і припускає оціночно-правовий характер мови. Основна функція судового красномовства (або судового ораторського мистецтва) - сприяти встановленню юридичної істини у справі, формуванню внутрішнього переконання суддів.
В«Тактика мови, стиль, ораторські прийоми та мовні засоби у кожного оратора свої, перевірені, відпрацьовані. Одні підкорюють судову аудиторію силою свого натхнення, як Ф.Н. Плевако, інші - глибиною думки і ясністю викладу, як А.Ф. Коні. Але кожному судовому оратору важливо вміти говорити доступно, грамотно, аргументовано. Це головне В»[1].
Мистецтво судового оратора виявляється в умінні чітко визначити тему спору (теза, цільову установку), побудувати судове виступ так, щоб привернути увагу суддів і утримати його в продовження усієї промови, в умінні повно і об'єктивно проаналізувати обставини справи, вказати причини злочину або громадянського конфлікту, дати глибокий психологічний аналіз особистості підсудного і потерпілого, вибудувати систему спростувань і доказів, зробити правильні правові висновки і переконати в цьому суддів та аудиторію.
Виявляється воно і в умінні чинити психологічний вплив, в умінні знайти точні мовні засоби для вираження думок, так як змістовна, цінна думка потребує досконалої формі. Досконалість мови створює в судовій аудиторії атмосферу довіри оратору.
Говорити добре в суді - це говорити по суті, ретельно, всебічно і об'єктивно аналізуючи матеріали справи, спираючись на норми права; говорити дохідливо, логічно, переконливо, відповідно до норм літературної мови.
Красномовство ж як В«уміння говорити красивоВ» є складовою частиною судового ораторського мистецтва - ефективним засобом емоційного впливу. Зображально-виражальні засоби мови допомагають судовим оратору акцентувати увагу суду на тих чи інших деталях справи.
Майстерність судового оратора грунтується на постійному наполегливому, цілеспрямованому працю. Тільки часті вправи і бажання домогтися майстерності приведуть до вміння говорити публічно. У мистецтві судоговоренія вміти говорити - значить вільно володіти усіма матеріалами справи, всіма доказами, відчувати форму своєї мови, розуміти її значення, знати секрети професії оратора. Чітке, ясне, бездоганно аргументоване викладення своєї позиції - важливий ознака культури ораторського праці.
Вищим рівнем культури мовлення є мовленнєвий майстерність, яке полягає в умінні ясно (дохідливо), логічно і переконливо розкривати думки, в багатстві словника і різноманітності граматичних конструкцій. Важливо передати інформацію не тільки грамотно, але й експресивно; не штампована, набридлими словами, а по-своєму, самобутньо, індивідуалізовано. Мовне майстерність включає в себе вміння знайти найбільш точне, значить, найбільш підходяще для конкретної ситуації і стилістично виправдане засіб мови. Мовне мистецтво передбачає і вміння користуватися риторичними прийомами, що сприяють емоційному, психологічному впливу.
Для того щоб судова мова впливала на оточуючих, на слухають її людей, вона повинна володіти специфічними якостями, які полягають у наступному.
1) Переконливість
Мета судової промови - переконати суддів і присяжних засідателів в правильності позиції оратора. Переконлива мова - мова, що містить думки, підтверджені фактами, серйозними доказами; доказова. Важливими чинниками переконливості промови є переконаність оратора у правоті своєї позиції по справі і культура його мислення. Переконаність - це тверда впевненість у істинності чого-небудь.
Переконливість досягається приведенням аргументів. Аргумент - це одне або декілька пов'язаних між собою тверджень (суджень), призначених доя підтвердження істинності тези. У цивільному та кримінальному процесі аргументи розуміються як судові докази: це будь-які фактичні дані про обставини, що мають значення для правильного розгляду кримінального, цивільного, арбітражного, конституційного справ. Містяться докази в показаннях, речових доказах, висновках експертів, протоколах та ін Розрізняють докази прямі і непрямі. Прямі докази - ті, з яких можна зробити однозначний висновок (за умови їх достовірності) про існування (чи неіснування) доказуваного факту. Непрямими є ті докази, з яких за умови їх достовірності можна зробити гаданий висновок про існуванні доказуваного факту. До всіх доказам пред'являються вимоги належності та допустимості.
Переконливість судової промови багато в чому залежить від якості аргументів. Судді оцінюють правильність думок прокурора і адвоката перш всього за ступенем значущості і цінності фактичного матеріалу. Тільки сила аргументів, їх переконливість мають значення для повного внутрішнього переконання суддів.
2) Зрозумілість
Судова мова повинна бути зрозуміла всім її слухачам.
3) Ясність
Ясність досягається глибоким знанням матеріалу, чіткою композицією мови, логічністю викладу, переконливістю аргументів.
4) Дохідливість (Простота)
Простота викладу сприяє тому, що мова розуміється легко і думка суддів без утруднень слідує за думкою оратора. Однак не слід плутати простоту і примітивність. Простота мови припускає використання і складних синтаксичних конструкцій, і риторичних прийомів. Вчасно і до речі наведене порівняння, яскрава метафора, рито...
