Реферат по етиці на тему:
В«Категорія совісті в етиці В»
Зміст
1. Введення
2. Поняття совісті
3. Тлумачення походження совісті
4. Види совісті за Е. Фроммом
5. Співвідношення совісті і обов'язку
6. Совість і сором
7. Чиста совість - вигадка диявола
8. Висновок
9. Список літератури
Введення
У будь-якому суспільстві, так само як і в житті окремо взятої особистості, завжди присутні певні громадські установки, імперативи, цілі та проекти, виражені у формі нормативних уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе, про сенс життя і т.д. Подібні громадські установки в етиці іменуються моральними цінностями.
Особливе місце серед них займають категорії Боргу і Совісті, які відносяться до вищим моральним цінностям. Саме від їх правильного розуміння багато в чому залежить наша моральність: наші вчинки, погляди, оцінки. Тому, мені здається, так важливо розібратися в сутності цих цінностей.
Категорія совісті перебувала під пильною увагою багатьох філософів, мислителів з найдавніших часів. Але в різний час люди сприймали совість по-різному, по-різному пояснювали її походження, характер і призначення.
У сучасному розумінні совість - це здатність до активного самосвідомості, самооцінці особистого ставлення до навколишнього, до діючих в суспільстві моральним нормам.
Совість поряд з боргом відноситься до так званих В«Особистісним категоріям моральної свідомостіВ» (О.Г. Дробницкий): з їх допомогою загальні соціально-моральні вимоги трансформуються у моральні проблеми конкретного індивіда. Вони утворюють морально-психологічний механізм самоконтролю, тісно пов'язаний з відповідальністю особистості.
Мета даної роботи - розкрити основні питання проблеми совісті, які виникають на сучасному етапі.
Для досягнення поставленої мети, мною будуть вирішені наступні завдання:
- розкрити поняття совісті;
- розглянути основні аспекти совісті;
- розглянути поняття совісті в співвідношенні з іншими категоріями етики.
Поняття совісті.
В«Створення внутрішнього судилища в людині ... є совість В»Кант
Людина в житті керується певними моральними принципами, законами, у відповідності з якими він вступає до тієї чи іншої життєвій ситуації. Людина прагне слідувати цим моральним, неписаним законами, часом навіть всупереч своїм бажанням.
Цілком очевидно, що ціннісна, тобто смислова або значуща, функція моральних уявлень людини настільки тісно переплетена з їх імперативною, тобто наказової, функцією, що їх важко часом відокремити один від одного.
Моральні цінності завжди орієнтують людину в його поведінці. Це виявляється можливим не в силу того, що людині вигідно або приємно брати їх до уваги у своїх рішеннях і діях. Ці цінності функціонують таким чином, що роблять вплив на волю людини. Моральні цінності не просто проголошуються, вони завжди проголошуються ще й в такій формі, яка вказує на необхідність їх практичного втілення в діях. Слідування моральним цінностям сприймається людиною як борг. Невиконання обов'язку сприймається як вина і переживається в докір і муках совісті.
Совість - категорія етики, що характеризує здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснюваних вчинків; один з виразів морального самосвідомості особистості. [3, с.286]
У багатьох європейських мовах слово В«самосвідомістьВ» етимологічно означає В«спільне знанняВ». Специфіка совісті полягає в тому, що це є знання або звістку про емоційну цінності уявлень, наявних у нас з приводу мотивів наших дій. В російській мові воно походить від старослов'янського В«себе відатиВ» В«себе знатиВ». Ми зобов'язані знати, до чого готуємо себе в передбаченні критичних ситуацій, що було в нас в момент здійснення вчинку і що після - в роздумах і переживаннях. Адже в розмові з власним сумлінням людина як би стоїть обличчям до обличчя з самим собою і тому має можливість (або змушений) бути гранично відвертим. Можна обдурити інших, можна промовчати про щось небажаному. Але обдурити власну совість неможливо: це свідок, який завжди з тобою, від якого сховатися неможливо.
Совість може проявлятися не тільки у формі розумного усвідомлення морального значення скоєних дій, але й у формі емоційних переживань, наприклад в почутті докори совісті. Таким чином, совість - це суб'єктивне усвідомлення особистістю свого обов'язку і відповідальності перед суспільством. Але форма цієї свідомості така, що вони виступають як обов'язок і відповідальність людини перед самим собою. Керуючись особистою совістю, людина судить свої вчинки як би від свого власного імені.
Головна функція совісті - самоконтроль. Совість нагадує людині про її моральні обов'язки, про відповідальність, яку він несе перед іншими і перед самим собою. Сумлінна людина - це людина з гострим почуттям морального обов'язку, що пред'являє до себе високі моральні вимоги. Совісний ніколи не ставиться до себе поблажливо, запитує з самого себе за всією суворістю, не шукаючи виправдань. Тихий, але настій-чівий голос совісті - наймогутніше знаряддя моральності, він звучить у людині тоді, коли ніякого зовнішнього контролю немає, і суб'єкт, наданий самому собі, здавалося б, міг діяти без усяких обмежень. Однак обмежником безбережної свободи виступає саме совість, яка є пересторога і докір з боку власного В«яВ». Совість тривожить особистість, не дає їй морально заснути, змушує її коректувати свої вчинки згідно цінностям і звичаями, які існують у суспільстві [1, с.92].
Совість - феномен емоційний, вона проявляє себе через глибокі негативні переживання, самоупрекі, докори, через тривожність і заклопотаність людини моральністю і гуманністю своєї поведінки.
Будучи за своєю природою емоційною, совість виступає в якомусь сенсі як сверхразумная. Що це значить? Звичайно, совість включається тільки тоді, коли людина знає моральні норми. Якщо він не знає їх і В«морально невиннийВ», то і совість у ньому не може заговорити. Щоб переживати з приводу власного відступу від цінностей, потрібно їх знати і приймати душею. У цьому сенсі совість пов'язана з розумом. Однак розум - великий хитрун стосовно того, як знайти виправдання для нашого неморальним поведінки. Коли людина відступає від велінь моралі, вона звичайно говорить собі: В«я не мігВ», В«я не встигавВ», В«мої старання все одно не дали б результату В», тобто шукає раціональні, практичні аргументи, що обгрунтовують власну недосконалість. Ось тут і вступає в силу сверхразумная природа совісті. Совість ігнорує раціональні аргументи, багатослівні міркування і витіюваті докази. Вона приходить до людини почуттям, яке без слів говорить: В«Ти брешеш собі, ти міг повестися по-іншомуВ». Совість дорікає мовчки, але невідступний-но. Вона змушує людей говорити самим собі правду і в кінці решт докладати реальних зусиль для виправлення ситуації, якщо це, звичайно, можливо.
Чи завжди права совість? Думаю, що стверджувати так було б некоректно. Парадоксальність, внутрішня суперечливість совісті здавна добре знайомі дослідникам цього питання: багато хто з них стверджують, що крім "правильної" є і "Помилкова" совість, яка спотворює, перебільшує, перетворює зло на добро і навпаки.
Совість - почуття відповідальності за конкретно зрозумілий борг, це внутрішній самозвіт за виконання цілком певних моральних обов'язків, які далеко не завжди збігаються з обов'язками абстрактного морального суб'єкта і можуть далеко від них ухилятися. Людина може вважати своїм обов'язком вчинення кровної помсти і мучитися докорами совісті за те, що не міг його вчинити. У подібни...
