Асп. Баракова М. Г.
Кафедра лінгвістики та міжкультурної комунікації.
Московський державний університет
В статті показано відмежування вокатіва (звернень) від інших мовних засобів взагалі і від формул мовленнєвого етикету, зокрема, на матеріалі художнього тексту (сучасної англомовної психологічної прози).
Мовне поведінку спілкуються сторін значною мірою реалізується за допомогою узуально закріплених формул спілкування, однією з яких є звернення (іменоване далі вокатіва), ступінь клішірованія якого знаходиться в прямій Залежно від частотності її вживання.
Вокатів або звернення трактується в даній роботі як В«граматично незалежний та інтонаційно відокремлений компонент речення чи більш складного синтаксичного цілого, що позначає особу або предмет, якому адресована мова В»[1]. Вокатів - єдина одиниця мовного етикету, яка розглядається в системно-структурному устрої мови, зокрема в синтаксисі, на відміну від таких ситуативно-тематичних груп в мовному етикеті, як вітання, вибачення, поздоровлення і т.д.
Вперше позиції і, відповідно, функціональні особливості звернень були описані А. А. Шахматова, який вважав, що звернення, вжите в якості самостійної синтаксичної одиниці в тексті, на відміну від включеного, виконує роль пропозиції (так звані В«вокатівние пропозиціїВ») [2]. В сучасної теорії синтаксису спостерігається уточнення поглядів на звернення до обох позиціях, а, отже, по-новому трактується функціонування звернень в кожній із зазначених позицій. Так, багато дослідників вказують на наявність зв'язку поводження з членами речення в позиції включення в пропозиція, найчастіше визначаючи її як співвідносну або смислову [3 - 5]. Розвиток отримує і новий погляд на синтаксичну природу структурно самостійного пропозиції. Слідом за В.В. Виноградовим [6] вокатівние пропозиції характеризували як В«непредложенческіе комунікатВ» Н.Ю. Шведова та О.Б. Сиротинина [7, 8].
<
p> В синтаксичному плані думки лінгвістів розходяться з приводу включення або невключення звернення до складу пропозиції. А.М. Пєшковський, наприклад, вважає вокатіва такими словами чи словосполученнями, які не входять до складу пропозиції (тобто не є його членами), і в той же час не складають окремих речень [9]. До цих пір неясно, яким чином слово в ролі вокатіва отримує обов'язкову інтонаційну оформленість, адже відомо, що слово як одиниця номінативного рівня інтонації не має. Не отримало пояснення також і така властивість обігу, як його В«небажанняВ» вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами в реченні. За правилами словозміни російської мови слова повинні зв'язуватися з іншими: слова, які можуть стати зверненнями, мають, як правило, морфологічні закінчення для зв'язку з іншими словами [10].
Тут важливо згадати про кличному відмінку звернень в ряді сучасних слов'янських мов і в давньоруській мові. В«Представляється вірогідним, що кличний падіж стоїть осібно в відмінковій системі і, скоріше, відстоїть від неї. Прагматична навантаження вокатіва сприяє його семантичної та синтаксичної ізольованості від решти членів відмінкової системи. Справа в тому, що в відмінковій парадигмі кожна з форм, відбиваючи певні семантичні відносини (об'єктності, гарматного, партитивності і т.д.), служить для скріплення слова з іншими словами в реченні, для введення його в синтаксичну зв'язок одним з прийнятих в мові способів. Звательная ж форма, навпаки, не організовує ніякого зв'язку з іншими словами в реченні, вона як б відокремлює звернення від тексту, надаючи зверненню своєрідний самостійний статус. Тому звательную форму, на наш погляд, не можна вважати відмінком. Можна навести й непрямий доказ цього: відмінкова система функціонує незалежно від звательной форми. Так, наприклад, сучасний болгарська мова втратив все закінчення відмінків, однак в ньому існує клична форма. Російська мова, навпаки, зберіг 6 відмінкових форм, але звательную форму втратив. Таким чином, як синтаксична одиниця вокатів НЕ представляє великого інтересу, оскільки не входить в систему основних конструктивних елементів синтаксису: це не пропозиція, не словосполучення і навіть не словоформа в традиційному сенсі. Отже, можна стверджувати, що вокатів становить периферію основних синтаксичних одиниць, поряд із вступними, модальними і т.п. компонентами.
Очевидно, що погляд на вокатів з позицій традиційної граматики залишає відкритими багато неясні питання. Всі прояснює комунікативний підхід. Звернення безпосередньо входить у спілкування, в комунікативний акт, отже, являє собою мовне дію, звідси і його відокремленість від інших слів у реченні, і його інтонування. Інтенція мовця як мотив і мета мовного дії - заклик, залучення уваги співрозмовника для вступу до спілкування. Отже, на звернення слід поглянути з точки зору теорії мовних актів. Це комунікативний засіб володіє цілим рядом специфічних властивостей.
Звернення належить великій сфері мовного етикету, оскільки за допомогою такої одиниці встановлюється і підтримується мовний контакт зі співрозмовником, регулюються уявлення про ситуацію спілкування загалом і про рольові позиціях партнерів, їх соціальних та особистих взаєминах. Крім того, одиниці обігу або вокатіва займають особливе місце в мовному етикеті. По-перше, достаток лексем, на базі яких будується звернення: всі власні імена людей у ​​всіх формах, прізвиська та клички, назви соціальних ознак і ролей і т.д. По-друге, вокатіва дуже частотних у промові при встановленні і підтримці контакту з співрозмовником: перш ніж що-небудь повідомити (запитати, спонукати), необхідно звернутися. По-третє, вибираючи підходяще звернення, мовець враховує вік, стать, соціальний статус адресата, психологічні та особисті взаємини і т.д. Різні адресанта в різних ситуаціях можуть звернутися до одному і тому ж адресату таким чином: пан Смирнов, Юрій Сергійович, Юрій, Юра і т.д (СР Mr. John Smith, John, Johnny, etc.).
Мовленнєва ситуація, в якій реалізується обіг як мовний акт, визначається безпосередністю мовного спілкування, коли співрозмовники, В«яВ» і В«тиВ», зустрічаються В«тутВ» і В«заразВ». Дані прагматичні координати В«Я-ти-тут-заразВ» задають граматичну та семантичну суть мовного етикету, зокрема звернення, проектуючи в його одиниці відкрито (Вітаю вас; Дякую вам; Вітаю ...; СР англ. Thank you) або приховано (Привіт; Спасибі ...; СР англ. Hallo; Thanks; My congratulations). З цієї точки зору, будь-яка одиниця мовного етикету містить В«явні чи приховані покажчики реальної модальності, справжнього актуального часу моменту мовлення і спрямованості від першої особи мовця до другій особі (адресату) В»[10]. Вокатів не становить винятку в цьому відношенні, але перераховані категорії присутні тут приховано (імпліцитно).
В семантичній структурі вокатіва присутні наступні компоненти комунікативної ситуації: адресат як об'єкт залучення уваги і адресант як суб'єкт такої дії, мотив як необхідність привернути увагу співрозмовника і пов'язана з цим мета - встановлення контакту в обраній тональності, а також В«тема подіїВ».
Тлумачні словники роз'яснюють слово В«зверненняВ» через дієслово В«звернутисяВ»: направити свої слова, прохання і т.п. комусь, чогось; адресуватися до кого-небудь (з якими словами, проханням і т.п.). Уточнюючи словникове тлумачення, слід помітити: для того щоб направити до кого-небудь слова, його необхідно покликати, а часто і назвати, тобто спожити то назву, яка, з точки зору мовця, найбільш відповідає соціальному статусу і ролі адресата (для незнайомого визначувані В«на окоВ», для знайомого - відомі, при цьому обираються з тематичного ряду синонімів як найбільш релевантні в даній ситуації спілкування). Якщо ж назву підібрати складно у зв'язку з невизначеністю або занадто великий узагальненістю соціальних ознак адресата, або у зв'язку з відсутністю в мові та узусі підходящого назви, або з відсутністю необхідності/бажання спожити таку назву в даних мовних ...
