. Сучасний стан
ВСТУП
Історично первинні форми бібліографічної інформації з'явилися в глибокій старовині. Всі вони створювалися людьми. Отже, з бібліографічною інформацією виникла і бібліографічна діяльність. Спочатку бібліографічна діяльність носила непрофесійний, випадковий, епізодичний характер. Нею займалися вчені, письменники, ченці, бібліотекарі, видавці і книготорговці попутно і в зв'язку зі своїми основними заняттями. Нерідко в цих цілях залучалися просто грамотні люди, які й складали "інвентарі", "опису", "реєстри" книжкових зібрань. Але з плином часу бібліографія починає відокремлюватися, виробляти власні прийоми і правила бібліографічного опису книг і, нарешті, виділяється в особливу область професійної людської діяльності. Процес цей історично був тривалим і складним. Так, в Росії лише в XIX ст. Бібліографи стають дійсно професіоналами, хоча ще одинаками. Риси масової професії бібліографічна діяльність набула тільки після Жовтневої революції 1917 року, головним чином у рамках бібліотечної справи та книжкової торгівлі.
В ході історичного ускладнення бібліографічної діяльності її завдання, функції, організаційні форми і методика стають все більш різноманітними і в межах самої бібліографічної діяльності неминуче починається процес поділу праці. Діяльність по створенню бібліографічної інформації починає відділятися від діяльності по доведенню бібліографічної інформації до споживачів. Тим самим розмежовуються два основні процеси бібліографічної діяльності: бібліографування та бібліографічне обслуговування. Виникає необхідність узагальнення досвіду, наукової розробки теоретичних основ, конкретної методики бібліографічної роботи, історії бібліографії, потім професійної підготовки (навчання) бібліографічних кадрів і, нарешті, організаційного управління бібліографічною діяльністю. Так, поряд з безпосередньою або практичної бібліографічної діяльністю (створенням і доведенням до споживачів бібліографічної інформації) формуються п
охідні від неї, супутні їй різновиди діяльності: науково-дослідна, педагогічна, управлінська.
1. Видової класифікації бібліографії
"Види бібліографії" - одна з найбільш старих і до цих пір остаточно не вирішених класифікаційних проблем вітчизняного бібліографознавства. Справа в тому, що проблема видової класифікації виникла в той час, коли термін "бібліографія" був загально визнаний як позначення окремого бібліографічного посібника або їх сукупностей. І сама проблема розглядалася як проблема видової класифікації бібліографічної продукції за різними ознаками. Проте вже з середини 50-х років бібліографоведи стали все наполегливіше і послідовніше переходити до трактування "бібліографії" як галузі діяльності. У результаті проблема видів бібліографії знайшла зовсім новий зміст: якщо раніше класифікувалися бібліографічні посібники, то тепер слід було класифікувати бібліографічну діяльність. Але багато бібліографоведи як би не помічали метаморфози, що сталася з об'єктом диференціації, і, говорячи про "видах бібліографії" як галузі діяльності, продовжували оперувати методологічними засобами і класифікаційними поняттями, отриманими раніше в результаті класифікування бібліографічної продукції. У цьому одна з головних причин внутрішньої суперечливості багатьох точок зору на види бібліографії.
В остаточному підсумку в області розробки видової структури бібліографії зроблено чимало. Назвемо авторів деяких найбільш цікавих, що містять оригінальні моменти, класифікацій: Н.Ф. Яницький (1927 р.); Н.В. Здобнов (1931 р.); В.А. Миколаїв, И.И, Решетинський та ін (1940 р.); М.А. Бріскман та ін (60-і рр..); А.І. Борсук (1975 р.); М.Г. Вохришева (1986 р.) і, звичайно, ГОСТ 7.0-77 (1978 р.).
У цьому розмаїтті видової класифікації бібліографії неважко виділити відносно стійкі, повторювані елементи. До них насамперед відносяться поняття державної (базисної), науково-допоміжної (раніше науково-інформаційної) та рекомендаційної бібліографії. Цю "тріаду" можна розглядати як найбільш загальновизнаний варіант видової класифікації бібліографії за ознакою її суспільного призначення.
У цій роботі ми познайомимося з одним з представників цієї "тріади" - науково-допоміжної бібліографією.
2. ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ науково-допоміжної бібліографії
Функції науково-допоміжної бібліографії полягають у безпосередньому сприянні науково-дослідної та професійно-виробничої роботи вчених і фахівців. Розвиток науково-допоміжної бібліографії нерозривно пов'язане з усіма галузями науки і техніки, з промисловим та сільськогосподарським виробництвом, культурою. Основне завдання науково-допоміжної бібліографії полягає у сприянні науковому та технічному прогресу, своєчасному забезпеченні необхідною бібліографічною інформацією фахівців промислового і сільськогосподарського виробництва., Будівництва, транспорту, сфери обслуговування.
Однією з умов, що сприяють розвитку науково-допоміжної бібліографії, є активізація досліджень в області її теорії, історії, методики та організації. Завдання найбільших центрів науково-допоміжної бібліографії-визначити її місце і роль у загальнодержавній системі науково і технічної інформації, вивчати потреби, запити науковців і фахівців, впроваджувати найбільш раціональні форми і методи підготовки бібліографічної інформації, вивчати ефективність використання читачами різноманітних науково-допоміжних посібників.
По суті, використання науково-допоміжних посібників повинно дозволити плановим і господарським органам, науково-дослідним та проектним інститутам прискорити впровадження в практику всього прогресивного (тільки не у нас в країні, або, принаймні, не в наш час), а вченим і фахівцям-уникнути невиправданого дублювання робіт і, отже, зайвих витрат часу і коштів.
Науково-допоміжна бібліографія в Росії є частиною загальнодержавної системи наукової і технічної інформації, у яку входить діяльність найбільших бібліотечно-бібліографічних установ і спеціальних інститутів, бюро, відділів науково-технічної інформації. Діяльність інститутів, бюро, бібліотек, що випускають науково-допоміжні посібники, координується. Визначено бібліографічні центри в кожній галузі знання, розмежовані обов'язки між російськими та місцевими (регіональними) центрами.
Перерахуємо деякі найбільші центри науково-допоміжної бібліографії, обслуговуючі найважливіші галузі знань: Інститут наукової інформації з суспільних наук Академії наук (ІНІСН) - випускає поточні і ретроспективні покажчики, реферативні журнали та ін; Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (ВІНІТІ) - випускає "Реферативний журнал", "Експрес-інформацію" тощо; Державна публічна науково-технічна бібліотека (ДПНТБ) - випускає поточні і ретроспективні бібліографічні видання і т.д.
3. СИСТЕМА ПОСІБНИКІВ Науково-допоміжна бібліографія
Система посібників науково-допоміжної бібліографії-це така сукупність різноманітних взаємно доповнюють один одного поточних і ретроспективних видань, яка дозволяє найбільш повно задовольнити професійні бібліографічні потреби читачів.
3.1. ПОТОЧНІ ПОСІБНИКИ Науково-допоміжна бібліографія
Основною метою поточних науково-допоміжних бібліографічних посібників є інформація про нові творах друку. Розглянемо основні види поточних видань та якості, які їм властиві:
- сигнальні видання (СІ) - оперативність і максимальна повнота обліку вітчизняних і зарубіжних творів друку; для СІ характерні короткі довідкові анотації-примітки;
- реферативні та змішані видання (РЖ) - досить повно відображають літературу, але дається в них інформація може відставати від СІ, зміст зарубіжних матеріалів розкривається з допомогою розгорнутих рефератів, перекладів;
- експрес-інформація (ЕІ) є періодичне видання, що містить розширені реферати найбільш актуальних зарубіж...
