О. Буреніна
Питання про те, що таке абсурд, коли він виникає і як проявляється у творах мистецтва і літератури, вимагає, в першу чергу, більш чіткого визначення самого поняття, яке до цього часу залишається в сучасному-зарубіжному і російською - літературознавчому дискурсах одним із самих розпливчастих і невизначених. європейським словникам, поняття це відбувається з контамінації латинських слів absonus 'какофоніческій' і surdus 'глухий' 1. Фрідріх Клуге вважає, що це поняття В«Може бути зведено до загального поняття звуконаслідувального слова susurrus 'свист'В» 2. Павло Черних в В«Історико-етимологічному словнику сучасної російської мови В»вторить Клуге, вказуючи на те, що коренем цього слова є suer 'шепоче' 3. Чорних припускає, що саме з похідним від цього кореня словом susurrus схрестити надалі слово surdus.
1 СР Onions 1966; Drosdowski, Grebe, Kostler, Muller 1963: 10.
2 Kluge1989: 6.
3 Черних [1993]: 23.
Однак взірцем для латинського слова послужило грецьке бјЂПЂ-ОїОґПЊП‚ 'незграбний, негармонійний' 4. Поняття абсурду, означало у ранніх грецьких філософів щось небажане, пов'язане з протилежністю Космосу і гармонії, по суті було еквівалентно поняттю Хаосу. Тим самим абсурд виступав як естетична категорія, що виражає негативні властивості світу і протилежна таким естетіческімкатегоріям, як прекрасне і піднесене, в основі яких знаходиться позитивна загальнолюдська цінність предмета. Крім того, поняття абсурду означало у греків логічний глухий кут, то є місце, де міркування приводить рассуждающего до очевидного протиріччя або, більш того, кявной нісенітниці і, отже, вимагає іншого розумового шляху 5. Таким чином, під абсурдом розумілося заперечення центрального компонента раціональності - логіки. Поняття логічного абсурду фікс
увало у давніх греків ситуацію неузгодженості в поведінці і в мові. Далі онопередвінулось в математичну логіку і стало позначати невідповідність будь-яких дій (або міркувань) іхрезультатам. Одним з улюблених прийомів логічного абсурду можна назвати операцію приведення до безглуздості, яка полягає у виявленні суперечності основного стану або його висновків. Цей прийом був основоположним у філософії скептиків, які висунули сумнів (в тому чіслесомненіе в надійності істини) в якості принципу мислення. Сутність такого прийому можна записати у вигляді математичної формули:
Якщо з, а + Ь
і с, а +-Ь,
то з +-а.
Відповідно до цієї формули, спочатку допускається істинність спростовуваного тези, а далі з нього виводяться суперечать Насправді слідства. У силу цього, робиться висновок про хибність вихідного тези.
4 Значення грецького терміна див Thesaurus 1831. СР також Вейсман 1899: 188.
5 Див Diels, Kranz 1951:312.
Потрапивши далі у латину, грецьке слово отримало там відому сьогодні у всіх європейських мовах форму (пор. англ. absurd; ньому. das Absurde; фр. absurde, італ. assurdo і т. д.) 6. Спочатку воно, як і в грецькому мовою, відносилося до області музики й акустики, володіючи семантикою 'Неблагозвучного, незгідним, безглуздого або просто ледве чутного (зовсім нечутного) звучання '7. Так, Хауг у книзі В«Критика абсурдизму", займаючись дослідженням історії цього поняття, вказує на те, що слово абсурд зустрічається вже у Марка Тулія Цицерона в В«Тускуланскіе бесідиВ» (46-44 до н. е..) в складі виразу В«абсурдне звучанняВ», що позначає негативну думку про музиканта, взявшись неправильну ноту 8. Потім слово абсурд наповнюється в латинською мовою, як і в грецькій, пейоративного-метафоричним значенням естетичної неповноцінності і одночасно значенням логічної безглуздості.
Крім того, в латинській мові поняття абсурду починає осмислюватися як категорія філософсько-релігійна. Витоки онтологізаціі абсурду слід шукати в працях ранніх християнських мислителів: у богословських принципах Августина (354-430 н. е..) або, ще раніше, в теологічних роздумах римського теолога та суддівського оратора Тертуліана (160 - бл. 220 н. е..), зокрема, в його вислові: В«Mortuus est Dei filius: prorsus credibile est, quia ineptum est В». Дане вислів, що відображає конфлікт між релігійною вірою і знанням, більшою ступеня відомо в апокрифічної формі: В«Credo quia absurdum estВ» 9. Те, що постулировалось Тертуллианом, можна експлікувати такий спосіб: «³рю, тому що абсурдно, отже, вірю тому, що це суперечить розуму В». Віра належить до того особливого стану свідомості, яке не пізнаванності ні розумом, ні
8 Про розвиток значення слова абсурд у французькому мовою див. докладно: Marwald 1968.
7 Значення латинського терміну див.: Thesaurus 1900. СР також Mалінін (1961): 14.
8 Haug 1976:7.
9 Деякі дослідники вважають, що дане вислів приписується Тертулліану невірно. Див, наприклад, Hagen 1979:123 -
125. Див приміт. 23 до цієї статті: Ibid.: 169.
почуттям. На противагу розумінню абсурду як естетичної або логічної категорії, Тертуліан теологізірует це поняття, бачить у ньому передумови божественного досвіду, не підкоряється ні почуттям, ні разуму. Підкреслюючи розрив між біблійним одкровенням і давньогрецької філософією, він стверджує віру саме в силу її невідповідності з розумом. Крім того, для Тертуліана абсурд стає теологічною категорією, іронізує над філософськими спекуляціями гностиків з їх образом Божим, в Зокрема, над гностичної ідеєю проникнення у світ надчуттєвого шляхом споглядання Бога.
Таким чином, поняття абсурду починаючи з античності виступало в трояком значенні. По-перше, як естетична кaтегорія, що виражає негативні властивості світу. По-друге, це слово вбирало в себе поняття логічного абсурду як заперечення центрального компонента раціональності - логіки (тобто перверсія і/або зникнення сенсу), а третє - метафізичного абсурду (тобто вихід за межі розуму як такого). Але в кожну культурно-історичну епоху увага акцентувалася на тій чи іншій стороні цієї категорії. У Середньовіччі абсурд трактується як категорія математична (поява в математиці поняття В«Абсурдні числаВ» в значенні 'негативні числа') і логічна. Середньовічні схоласти скористалися прийомом приведення до безглуздості, позначивши його як reductio ad absurdum. В епоху бароко - як категорія естетична. Все, що не вписувалося в естетичні уявлення про гармонії, оголошувалося в цей час не просто какофоніческім, безглуздим, а значить абсурдним, але, окрім того, пов'язаним з інфернальні світом в силу спотворення божественного зразка. Отже, поняття абсурду, володіючи в рамках цих епох демонологічним значенням, протиставлялося божественному канону. В такому ж значенні негативного подоби божественного канону або негативного подібності абсолютного зразка проявляється абсурдне в романтичну епоху. У Гете слово абсурд у вказаному значенні стає одним з основоположних понять 10.
10 Аналіз теми В«Гете і абсурдВ» див. докладніше: GГ¶rner 1996:12 ff.
У В«ФаустіВ» Мефістофель каже: В«Absurd ist's hier, absurd im NordenВ» 11. . Північ, з його скелями і непрохідними ущелинами, - діяння Сатани, в протилежність місцям рівнинним і пустельним, створеним рукою Творця. Своєю фразою Мефістофель констатує, що абсурд зосередився на півночі, тобто в сатанинському місці.
У XIX в. стратегію розуміння абсурду як естетичної категорії продовжує в книзі В«Естетика потворного В»Карл Розенкранц, розуміючи під абсурдом одне з утілень потворного:
Das Scheußliche im Allgemeinen wiederstreitet der Vernuft und Freiheit. Als Abgeschmacktes stellt es diesen Widerstreit in einer Form dar, die vorzüglich den Verstand durch die grundlose Negation des Gesetzes der Causalität und die Phantasie durch die daraus sich ergebende Zusammenhanglosigkeit beleidigt. Das Abgeschmackte, Absurde, Ungereimte, Widersinnige, Alberne, Insipide, Verrückte, Tolle, oder wie es sonst noch benamsen mögen, ist die ideelle Seite des Scheißlichen, die theoretische...
