Т. І. Єрофеєва
Аналіз живої мови в соціальному аспекті почався в російській мовознавстві в 20-30-х роках XX століття. Циклом робіт, що звернули увагу на вивчення мови, російські вчені В.В. Виноградов, В.М. Жирмунський, Н.М. Каринська, Б.А. Ларін, Є.Д. Поліванов і ін заснували нове лінгвістичний напрям, що отримало найменування соціальна діалектологія. В науковий обіг вводиться термін соціальний діалект.
Наприклад, в статті 1927 В«Мова як соціальне явищеВ» М.Н. Петерсон, звертаючись до питання соціально-діалектного дроблення мови, вважає виникнення і існування соціальних діалектів (В«спеціальних мовВ», за його термінологією) природним явищем, як і існування територіальних діалектів, В«відмінність полягає тільки в тому, що вони існують не один біля іншого, як діалекти, а один над іншим В»[15, с.14].
Отже, територіальні і соціальні діалекти різнорідні за своєю природою, і їх необхідно розглядати в різних площинах.
Розгляд мови не тільки з точки зору системи, але і як реального факту соціальної життя веде до того, що особлива увага приділяється акту індивідуальної промови, понимаемому і як акт мовлення однієї людини, і як говоріння В«групи особинВ», наприклад, сім'ї, стану, класу, професії і т.п. [4]. Мова носія соціального діалекту розглядається як продукт соціальних взаємин, в якому психологічна сторона обумовлена ​​соціальною [5].
В циклі ранніх робіт вітчизняних вчених, присвячених вивченню соціальної природи мови, ставилося питання про утворення національних мов у зв'язку з формуванням нації [3; 18; 22]. Посилена увага приділялася соціально-економічним факторам у розвитку мов.
Перші роботи в галузі соціальної діалектології кілька прямолінійно співвідносили класове розшарування суспільства з промовою представників цього суспільства. Наприклад, схема розшарування суспільства і мов, запропонована В.М. Жирмунський у роботі В«Національна мова і соціальні діалектиВ» [9], має вигляд піраміди. У підставі піраміди - територіальні діалекти. Середній рівень займають напівдіалекти, над ними, як поступовий перехід до вершини, розташовується рівень літературного мови. Піраміда має усічений вигляд, так як наближення до норми завжди залишається ідеалом. Відповідно мова кожного рівня має свого носія, це - Селяни, міські міщани, освічені верстви суспільства.
Проголошуючи теза про соціальну обумовленість мовних явищ, лінгвісти 20-х - 30-х років стверджували, що соціальний аналіз мовних відносин має будуватися на базі вивчення особливостей основних форм існування мови в їх постійному взаємодії. В.М. Жирмунський велику увагу приділяв опису тих проміжних форм, які представлені напівдіалекти, міськими койне чи різновидами регіонально пофарбованої побутово-розмовної мови (див. роботи В.М. Жирмунський, Н.М. Каринської, Є.Д. Поліванова та ін.)
Особливе напрямок соціальної діалектології пов'язане з ім'ям Б.А. Ларіна, який розробляє проблему лінгвістичного вивчення міста (статті 1928 р. В«До лінгвістичної характеристиці міста (декілька передумов) В»;В« Про лінгвістичному вивченні міста В»;В« Західноєвропейські елементи російського злодійського арго В», 1931 р.). Вивчення мови міста досить утруднено через плинності населення і через те, що підхід до мови міста як до проміжного рівня сприяв сприйняттю його або в якості зниженого літературної мови, або в якості облагородженої селянської мови. Б. А. Ларін наполягає на самостійному вивченні мови міста, тому що останній не збігається з своєї соціальної основі і лінгвістичним ознаками ні з літературною мовою, ні з діалектами. Найважливішою специфічною рисою міського населення є його білінгвізм, бо в розпорядженні кожного городянина є дві або декілька мовних систем, взаємообумовлених різними соціальними колективами (Міські соціальні діалекти), до яких цей житель належить. У відомому сенсі таке розуміння міського білінгвізму дало поштовх до розвитку сучасної ідеї соціолекта.
40-е-60-е роки характеризуються посиленою увагою до вивчення російської діалектної мови. Багато зробили в галузі дослідження різних сторін російських народних говорів Р.І. Аванесов, Л.І. Баранникова, В.І. Борковський, Н.П. Грінкова, А.П. Євгеньєва, Р.Г. Мельниченко, В.І. Собіннікова, Ф.П. Філін та ін Але при цьому вже у всіх дослідженнях враховувалися соціальні характеристики мовців. Видається, що саме ці дослідження стали основоположними для розвитку соціальної діалектології як особливого розділу соціолінгвістики, досліджує процес соціального розвитку мови, його соціальної диференціації.
В руслі проблем соціальної діалектології в 70-90-х рр.. російською матеріалі успішно ведуться дослідження багатьма вітчизняними лінгвістами. Вивчаються соціально-групові діалекти, умовні мови російських ремісників і торговців, молодіжний жаргон, мова міста в культурно-соціальному аспекті, професійна лексика різних професій, індивідуальний мова особистості та ін
В 70-ті роки наукове вивчення повсякденній розмовній мові стає предметом по Принаймні трьох наук: соціальної лінгвістики, соціальної діалектології та психолінгвістики. Ще в 1971 році автори монографії В«Принципи й методи лексикології як соціолінгвістичної дисципліни В»(науковий редактор О.С. Ахманова) виділили в якості одного з напрямків мовознавства таку соціолінгвістику, яка встановлює кореляції між В«мікролінгвістіческіміВ» явищами і фактами суспільного життя даного колективу. Так, колективна робота В«Російська мова і радянське суспільствоВ» (1968; керівник М.В. Панов) та по методикою, і за напрямком дослідження може бути визначена саме як мікролінгвістіческая. Для робіт такого спрямування характерний соціально-типологічний підхід при розгляді існування і взаємодії літературної і нелітературних форм спілкування [1; 10; 19]. Цей підхід дає можливість виявити повсякденну розмовну мову, спільну для мовців і спрямовану на задоволення безпосередніх потреб повсякденного спілкування людей [14].
На тлі загальних проблем соціолінгвістики і згідно з висунутим тезою вивчення всього мови В«через призму" соціальності "його призначенняВ» [2, с.16] В.Д. Бондалетов розглядає соціальну діалектологію як частина соціальної лінгвістики.
Вивчення різних форм існування мови призводить В.Д. Бондалетова до висновку про те, що є первинні, опорні, основні форми існування мови, до яких він відносить літературна мова, територіальні діалекти, міське койне, просторіччя; та похідні, а іноді результативні форми - власне професійні В«язикиВ», групові, або корпоративні, жаргони, умовні мови ремісників і торговців, жаргон (арго) декласованих, які В«Являють собою лексичні системи, викликані до життя різними соціальними причинами В»[2, с.68]. Предмет соціальної діалектології визначається В.Д. Бондалетова тільки в територіальному та соціальному аспектах, що, з нашої точки зору, істотно звужує рамки цієї науки. У нашому розумінні, проблеми, стоять перед соціальною діалектологія, повинні вирішуватися в трьох пересічних площинах: територіальної, соціальної та БИОПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ.
На новому етапі знання є необхідність визначити предмет дослідження даного розділу мовознавства. У пермської лінгвістиці 90-х р. прийнято вважати предметом соціальної діалектології усну повсякденну мову, що представляє собою реалізацію таких форм і типів національної мови, як розмовно-літературна мова, нелітературне міське і сільське просторіччя, професійні В«язикиВ» і територіально-соціальні діалекти з урахуванням всього різноманіття соціально-психологічних аспектів [6; 7; 20; 21].
При вивченні побутово-розмовної мови в рамках соціальної діалектології увійшло в традицію говорити про використання варіації мовних (мовних) одиниць у межах територіальних чи соціальних груп. Враховуючи утвердилися в історії лінгвістики ідеї, пропонуємо ввести термін соціолект для позначення колективного, або групового, мови [8]. У соціолект включається, з одного боку, поня...
