Н.Л.Копосова
Біблеїзми російської та німецької мов, як лексичні, так і фразеологічні, незмінно представляли інтерес для дослідників, але в порівняльному плані розглядалися лише епізодично. Дослідження, що руйнують свого роду стереотипи про переважно інтернаціональний характер лексики і фразеології біблійного походження, що склалися у вітчизняній лінгвістиці, знаходяться в початковій фазі.
Біблійні фразеологізми являють собою важливий і цікавий пласт фразеології під багатьох мовах світу, який має суттєві відмінності від фразеології, висхідній, наприклад, до греко-римської міфології, літературним або історичним ремінісценціям. Одиниці подібного роду запозичуються в основному через літературу, тоді як біблеїзми не запозичені однією мовою з іншого: в кожній мові відбувався відбір з одного спільного істочніка.1
Безсумнівно, процес формування цікавлять нас одиниць в різних мовах перебував під впливом як власне лінгвістичних, так і екстралінгвістичних факторів. До важливих екстралінгвістичним факторів можна віднести, наприклад, час і умови появи біблійних переказів в Росії та Німеччині. Так, традиції перекладу біблійних текстів мають у слов'янських народів глибокі корені і сходять до ІХ століття. У їх витоків стояли творці слов'янської азбуки, основоположники найдавнішого літературно-писемної мови слов'ян, перші перекладачі богослужбових книг з грецької мови на слов'янську солунські брати Костянтин (Кирило) та Мефодій. На Русі церковно-християнська література, спочатку оформлена у Візантії, була переважно поширена в староболгарської перекладах з грецької мови. У слов'ян богослужіння відбувалося на зрозумілій для народу старослов'янській мові, і тому в древній Русі не було необхідності переводити Святе Письмо на рідній язик.2 Першими переконаними поборниками перекладу Біблії на сучасну російську мову були митрополит Філарет і його учень протоієрей Г.П.Павскій, а також місіонер архімандрит Макарій (Глухарьов) .3 По вирішенню Св. Синоду в 1876 році вийшла повна російська Біблія (Канонічні книги Старого завіту були переведені з єврейської першотвору, а неканонічні - з грецької та латинської мов).
В Німеччині Мартін Лютер перекладав Біблію в 1522 - 1534 рр.. і потім ще 12 років редагував німецький текст. У той час як перші перекладачі Біблії на рідні мови переводили з "Вульгати", Лютер реалізував в перекладі протестантську ідею повернення до першовитоків віри: його "Старий заповіт "переведений безпосередньо з давньоєврейської. "Новий заповіт "Лютера, переведений також з мови оригіналу - грецького, тільки до 1558 року був виданий 72 рази. Біблійний переказ Лютера зіграв видатну роль у створенні загальнонімецького літературної мови, авторитетного для всіх німецьких земель і прислівників.
Немаловажним екстралінгвістичним фактором, під впливом якого знаходився процес формування фразеологізмів біблійного походження, з'явилися особливості конфесійної орієнтації. Носіями мов, переважно лютеранами, євангелістами і католиками в Німеччині і православними в Росії, в деяких випадках по-різному розставлялися акценти при інтерпретації біблійних текстів. Іноді підвищена увага приділялася різним сюжетам або образам. Значне вплив справив і факт існування різної апокрифічної літератури.
Поряд з екстралінгвістичні факторами діють і власне лінгвістичні. Так, російську та німецьку мови відносяться до різних мовних груп (відповідно слов'янської і германської) і характеризуються мінімальною кількістю фонетичних, морфологічних і інших відповідностей. Вони розрізняються і типологічно: російська - мова синтетичного ладу, німецька - аналітико-синтетичного. Ця особливість позначається не тільки на загальних закономірності функціонування лексико-фразеологічних одиниць, але й на різній техніці слово-і формоутворення.
Важливою особливістю, притаманною фразеологізмам біблійного походження, є здатність цих одиниць до символічного переосмислення, яке займає проміжне положення між метафорою та метонімії. Особливу увагу слід приділити фактом існування символіки у біблійних власних назв (як у антропонімів, так і у топонімів). Подібні фразеологізми є "Символами в квадраті" .5 Це означає, що такі фразеологізми, як der Judaskuss - поцілунок Іуди; die Weisheit Salomas (salomonische Weisheit) - "Мудрість Соломона" та інші, крім властивого їм загального символічного значення, включають в свій склад власні імена, самі по собі є символами. Так, слово Judas вживається у значенні "зрадник", Salomon - в значенні "людина, відомий своєю мудрістю". З теологічних позицій символом є не тільки ім'я, але і сам біблійний образ, що розкривається в цілому ряді по-своєму значущих подій. Тому християнська теологічна символіка набагато складніше і багатогранніше, ніж та, яка закріплюється на рівні буденної свідомості. В цілому біблійна символіка інтернаціональна. Але при цьому треба врахувати і той факт, що кожним народом Біблія освоювалася самостійно, в результаті чого у одного і того ж біблійного імені в одній з мов діапазон конотацій може бути ширшим, ніж у іншому, або взагалі відсутнім.
На основі аналізу матеріалу зіставляються мов можна запропонувати наступну класифікацію отономастіческой лексики, що має біблійні корені.
До першого типу віднесемо апелятивів, формально є все тими ж іменами власними, сменившими свій денотат. Виникнення у такого слова певного значення нерідко пов'язане безпосередньо з християнською символікою біблійного образу. Особливо це актуально для апелятивів російського мови. В даному випадку схематично процес апеллятіваціі можна представити у вигляді посилення однієї з конотацій онима, що з'явилася у нього на основі визначеного, як правило, яскравого і незабутнього біблійного сюжету. В деяких випадках формування семантики може відбуватися і в результаті отфразеологіческой деріваціі6, на основі одного обороту або цілої серії фразеологізмів з цим біблійним ім'ям, що мають подібні конотації (русск. Ірод в†ђ Іродового побиття немовлят, Іродового насіння, плем'я). У кожному з зіставляються нами мов склався свій "оптимальний" набір лексики даного типу. Так, у російській мові ми нарахували чотирнадцять апелятивів від біблійних антропонимических основ. Деякі з них є в даний момент вже застарілими: каїн (Каїн); хам; голіаф (Голіаф); молох; антихрист (Антихрист); Магдалина (устар.); Лазар (устар.); іуда (Юда); Іскаріот (Устар.); Пілат (устар.); Мамон. Всі вони коннотіруют ознаки, суміжні з класом антропонімів: в даному випадку є соціально-оцінними характеристиками особи. Біблійні топонімічні основи менш активно піддаються апеллятіваціі і є, як правило, характеристикою місця по його властивостями або явища (іскл. Єрихон - образливе прізвисько). У російській мові до цього типу віднесемо п'ять апелятивів: едем (Едем), содом, геєна, голгофа, Єрихон (від Єрихон). Всі ці одиниці належать до одного особливому пласту експресивно забарвленої лексики російської мови. У них не називається сама емоція, але в зміст входить компонент, здатний порушити емоційне сприйняття рецепіента7. На наш погляд, одним з факторів, що сприяють посилення сприйняття емотивної конотації подібних одиниць, є їх звукова образність. Іншими словами, багато хто з цих антропонімів та топонімів були вибрані невипадково в ряді величезного числа біблійних оним. У деяких випадках їх звучання в конкретному національному мовою здатне викликати певні звукові асоціації, тобто значення у них виробляється в процесі своєрідного симбіозу вихідних біблійних конотацій власних назв та звукової образності в конкретному національному мовою.
Зауважимо, що в німецькій мові експресивно забарвлених отономастіческіх одиниць даного типу не так багато, як у російській: 5 апелятивів (Judas, Satan, Antichrist, Mammon, Salomon) - від антропонімів та три (Eden, Babel, Sodom) - від топонімів. Однак відмінною рисою німецької мови є активне включення біблійних оним в процес іменування предметів матеріал...
