П. Расторгуєв
Білоруський мова належить до східної (російської) гілки слов'янських мов. До складу його увійшли говори древніх радимичів, дреговичів, смоленських і полоцьких кривичів і по новітнім дослідженням (проф. П. А. Расторгуєв) сіверян. Сукупністю фонетичних, морфологічних, синтаксичних і словникових особливостей він відрізняється від інших найближчих, споріднених йому східно-слов'янських мов. - російського і українського, і виділяється в особливий яз. У ряді гл. обр. фонетичних явищ він представляє велику подібність з українською мовою (див.).
Особливості, характерні для Б. Яз., виступають в пам'ятках писемності, починаючи з XIII століття. Спроба дати історію Б. Яз. належить акад. А. А. Шахматову (Курс історії російської мови, ч. II, вип. 2. Літограф. видання 1911-1912, стор 1-132), а потім вона була повторена проф. Н. Н. Дурново (Нарис історії російського мови., М. - Л., 1924). Величезне значення у справі вивчення Б. Яз. мають праці акад. Е. Ф. Карського, гл. обр. капітальний його працю В«БілорусиВ», тт. I-II, ст. 1, 2, 3.
В сучасному своєму стані Б. Яз. розпадається на ряд говірок, які відрізняються один від одного характером акання, готівкою твердого В«РВ» у всякому положенні, або у відомих тільки умовах, або змішанням твердого В«РВ» із м'яким, готівкою або відсутністю дифтонгів, дзекання і цекання, змішання В«ЧВ» і В«ЦВ» і т. д., а також представляють змішані говірки по сусідству з українськими, північно-та південно-великоруськими. В епоху Литовсько-російського держави ця мова остаточно відокремився від решти східно-слов'янських яз., розвинувши в собі ряд властивих йому в даний час особливостей. В письмовому вживанні в нього ввійшло в цей час чимало старослов'янських та польських елементів, гл. обр. в області словника, і так. обр. він віддалився від живого народного яз., ставши до деякої міри штучним. У такому вигляді він набув значення державного яз. в Литовсько-російській державі і залишався ним до 1697; на ньому був написаний в 1529 (перша редакція) Литовський Статут; на ньому ж протікала діяльність Ф. Скорини, В. Тяпинського та ін діячів белор-ой літератури.
Політичне з'єднання Литовсько-руської держави з Польщею (1569) призвело до усунення Б. яз. (1697) з державного вжитку, з заміною його польським яз., який, у свою чергу, поступився місцем, після поділів Польщі, російській яз.; разом з тим і літературна творчість на цьому яз. завмирає. Живий же народний Б. Яз. попрежнему продовжував бути мовою народних мас, протистоячи двом впливав на нього впливам - великоруському з північного сходу та польському - Із заходу. Лише в XIX в. західна різновид живого народного яз. Белор-ии (Сильно акающій, твердоерий говір) поступово стає мовою белор-ого словесного художньої творчості.
Але розвиток його протягом XIX в. йде вкрай повільно, що зумовлюється рядом несприятливих обставин: відсутністю інтересу до народного Б. Яз., недоліком культурних сил, цензурними заборонами після польського повстання 1863 і т. д. Авторами художніх творів в XIX в., а разом з тим творцями літературної Б. Яз. була переважно інтелігенція Белор-ии або польські шляхтичі. Пробудження національних інтересів відноситься лише до 80-м рр.., коли вони проникають в студентське середовище белор-ой молоді б. Петербурзького університету і призводять до видання на гектографі нелегальної газети В«ГомінВ». Але лише на початку XX ст., Особливо після революційного руху 1905, змінюється темп розвитку Б. Яз.: З'являються (з 1906) на Б. Яз. газети, між іншим, і В«Наша ніваВ», що зіграла значну роль у розвитку Б. літературного Яз., І виступає довгий ряд белор-їх письменників, очолюваних Янка Купала (Див.) і Якубом Колосом (див.) (див. В«Білоруська літератураВ»). Всі ці письменники за своїм походженням, освітою і соціальним станом тісно пов'язані з народною масою - вийшли безпосередньо з неї і в своїй творчості відображають її мову. Події, які слідували після революції 1917, викликали до творчості нові літературні сили з тих же народних мас і поставили Б. Яз. в положення державного яз. БССР. У 1918 літературний Б. Яз. отримав оформлення: Б. Тарашкевічем була написана перша В«Беларуская граматика для шкілВ» (2-е видання, 1921). В Нині розробка Б. Яз. зосереджена в заснованому в м. Мінську в 1922 В«Інституті белор-ой культуриВ», зокрема приділяє значну частку уваги і літературному Б. Яз., гл. обр. його словниковим складом.
В сучасний стан літературний Б. Яз. користується російської азбукою зі наступними змінами: 1. в белор-ом алфавіті немає літер: І, Щ і виданню; 2. літера Г позначає звук В«hВ»; 3. маються літери, яких немає в російській алфавіті: В«ГВ» для позначення В«ГВ» вибухового, В«ІВ» для позначення звуку В«ІВ», літера «ў» для В«УВ» неслоговой і знак апостроф (') після твердого приголосного для позначення роздільної вимови його з наступним за ним голосним. У зарубіжній Белор-ии користуються видозміненим латинським алфавітом. Являє Б. Яз. відмінність і в правописі. В основних рисах воно зводиться до наступного: В«ОВ» зберігається тільки під наголосом, за відсутності ж наголоси завжди пишеться В«АВ»; буква В«ЕВ» в першому предударном складі передається через В«ЯВ», у другому також через В«ЯВ», якщо в першому предударном не В«АВ» (В«ЯВ»), в іншому випадку через В«ЕВ», в третьому і четвертому предударном складі, а також і в поударних, а рівно і під наголосом вона зберігається без зміни, причому з правила вживання В«ЕВ» в поударних слогах є низка винятків. М'якість звуків В«ЗВ», В«СВ», В«ЦВ», В«ДЗВ» в положенні їх перед м'яким приголосним позначається буквою Ь; подвійні (довгі) приголосні, виникли з поєднань приголосний + С?, розділяються Ь, лише шиплячі не мають цього поділу і т. д.
Порівняно з російською літературною мовою. сучасний літературний Б. Яз. представляє ряд відмінностей, найголовніші з яких в області фонетики наступні: 1. сильне акання; 2. відсутність переходу В«ЕВ» в В«ОВ» під наголосом перед приголосними, затверділі пізніше: нясеш, адзежа, зьмерз і т. д.; 3. звук В«ИВ» та В«ІВ» у відповідності російською літературною В«ОВ» і В«ЕВ»: а) у закінченні прикметників: сьляпи, сіні, б) в дієслівних формах: мию, крию, пі, бі і т. д. при російських літературних: мою, крою, пий, бий, в) в таких іменників, як - шия і в деяких інших випадках; 4. поєднання ри, ли, лі відповідно російським ро, ре, ло, ле без наголоси і рідше з наголосом на них: дрижаць, блиха, сліза; 5. «Ў» на місці: а) звуку В«ВВ» після голосного перед наступним приголосним і в кінці слова: лаСћка, даСћно пашлі Сћ хату, валоСћ, б) на місці ненаголошеного В«УВ» на початку або всередині слова після голосного попереднього слова або складу перед наступним приголосним: сталі Сћчиць, в) на місці російської літературної В«ЛВ» в поєднаннях, висхідних до старого поєднанню редукованого звуку (ред) з плавним В«ЛВ», і в формах минулого часу дієслів: воСћк, даСћ, казаСћ і т. д.; 6. В«ІВ» неслоговой на місці ненаголошеного В«ІВ» після голосного попереднього слова: яна йдзе; 7. вибуховий В«ГВ» тільки в словах, запозичених із закордонних яз., і в поєднанні В«ЗГВ», в інших випадках чується звук В«hВ»; 8. тверді шиплячі (В«ЖВ», В«ЧВ». В«ШВ»), В«РВ» і В«ЦВ» (не з В«ТВ» м'якого) - жиць, жердзь і т. д.; 9. тверді губні в кінці слів і перед приголосними: сем, сип, п'ю і т. д.; 10. відсутність м'яких В«ДВ» і В«ТВ» - м'які В«ДВ» і В«ТВ» переходять в м'які Co-art В«ДЗВ» і В«ЦВ»: сядзі, глядзець і т. д.; 11. аффриката В«ДЖВ» на місці російської літературної В«ЖВ» в дієслівних формах і деяких ін словах: сяджу, ураджай і т. д.; 12. звук В«ФВ» чується тільки в деяких словах, запозичених із закордонних яз.; на місці В«ФВ» зазвичай чується В«XВ», В«ХВВ» і В«ПВ»: Хурман, Хведар, Піліп і т. д.; 13. вимова В«ЩВ», як В«ШЧ:В» шчотка, шчука і т. д.; 14. довгі (подвійні) м'які В«ЛВ», В«НВ», В«ЗВ», В«СВ», В«ДЗВ», В«ЦВ», В«ЖВ», В«ЧВ», В«ШВ» на місці поєднання цих приголосних + Р...
