Сюжети бродячі - стійкі комплекси мотивів, що складають основу усного або письмового твору, що переходять з однієї країни в іншу і що міняють свій художній вигляд в залежності від нового середовища свого побутування. Сюжет даного твори, часом навіть його фабула, буває настільки стійкий, що на всьому шляху залишається майже незмінним; варіанти же його, що виникають у залежності від побутування сюжету в різних країнах, дають змогу визначити, шляхом звірення їх, всю історію С. б. (Вживання термінів В«сюжетВ» і В«фабулаВ» стосовно до С. б. закріплено в літературознавстві А. Веселовським і зберігається в цій статті в тих же значеннях).
Такі С. б. оповідань і притч зі збірок В«ПанчатантраВ» (В«Каліла і ДимнаВ»), В«Діяння римські В»,В« Тисяча і одна ніч В», байок Езопа, окремих казок, легенд, переказів і пр. Протягом тисячоліть вони не втрачають єдності структури, обростаючи, однак, на своєму шляху все новими і новими варіантами. Властиві окремим країнам відмінності соціально-економічного ладу, мови, національності, побуту, культури, релігії кладуть свій відбиток на даний С. б., але не змінюють його цілком.
Прикладом переважно книжкової передачі С. б. можуть служити сюжети в збірнику В«ПанчатантраВ»; вони переносяться, як було встановлено, зі Сходу на Захід і, долаючи століття і простору, доходять до наших днів. Так обр. навіть при письмовій передачі коло взаємовпливів, побутування та поширень С. б. може бути майже нескінченним. Приклади усної передачі С. б. ми бачимо в новелі (фабльо) і казці.
Особливо типові приклади побутування С. б. дає казка. Така напр. російська казка про Шемякін суді, батьківщиною якої (згідно з дослідженнями) є Схід, а саме Індія, і паралелі якої можна бачити в тибетському сказанні, в казці про каїрському купця, в сучасних перських казках, в італійських новелах Джованні Серкамбі, в англійських віршах про Водовозов Бусотто і т. д. Так само міцні С. б. і в байках, але тут переважає письмова передача.
<p> Зазвичай С. б. каталогізуються двома способами. Одні дослідники кладуть в основу каталогу небудь особливо популярний збірник казок (В«Казки бр. ГріммВ») або новел (В«ДекамеронВ»), підбираючи до нього паралелі. Інші розподіляють С. б. по певним тематичними рубриками, виділяючи напр. наступні типи С. б.: героїчні, розповідають гл. обр. про славні подвиги героїв, витязів, богатирів і пр.; такий напр. С. б. В«Бій батька з синомВ» і пр.; міфологічні або чарівно-казкові, в основу яких лягли перекази про змій, чарівних птахів, чудо-дівиці, скатертину-самобранку і пр. персонажах і предметах чарівних казок; такий напр. С. б. в казках і билинах про Змія Горинича і захованої смерті і пр.; казково-побутові, що оповідають про побутових явищах, що знайшли відображення в казці; такі С. б. про мачуху і падчерку, що про викрадення дружин і дівчат як відгомін звичаю В«умиканнямВ» та ін; новелістичного-побутові (Сатирично-побутові); такі С. б. в ряді анекдотів про дурнів, в новелах про віроломних дружин і вдів, у казках про попа і мужика і пр. Зрозуміло, обидва способу класифікації С. б. в рівній мірі умовні.
Дозвіл проблеми походження і розвитку С. б. пов'язане з історією фольклору в цілому.
В 40-х рр. XIX в. панувала міфологічна школа прагнула пояснити збіг у сюжетах епосу, міфів, казок збереженням у них спільного надбання В«РодиннихВ» народів. Однак наявність і у В«неспорідненихВ» народів багатьох варіантів одного і того ж сюжету, безсумнівні історично засвідчені факти передачі сюжетів з однієї країни в іншу призвели до того, що доводи мифологов про спадковість С. б. перестали бути переконливими. Існування і побутування С. б. почали пояснювати запозиченням сюжетів зі Сходу, переважно з Індії. Так виникла школа запозичення (Бенфей та ін), які зазнали справедливій критиці побудови В«мифологовВ». Антропологічна школа (Тейлор) у свою чергу виступає проти односторонностей школи запозичення, вказуючи, що збіг сюжетів спостерігається у фольклорі народів, історично не мали спілкування, і може бути пояснено полігенезісом С. б. при наявності однакової ступені культурного розвитку відповідних народів. З 70-х рр.. інтерес до С. б. починає зростати, і до 90-х рр.. школа запозичення займає провідне становище. Вивчаючи всі можливі варіанти казок, повістей і пр., школа запозичення (Особливо серед фінських вчених) намагається докласти до фольклору методи реконструкції, вироблені порівняльно-історичним мовознавство. Основний метою дослідження стає знаходження В«праформиВ» (першооснови) сюжету. Схематизм і надмірне захоплення вивченням сюжетних схем, пошуки формул і ігнорування самого сюжету, конкретної обстановки його побутування, при достатку матеріалів, перетворює наукову роботу фінської школи в технічні довідкові покажчики, в каталоги формул, позбавлених реального історичного змісту.
Радянська фольклористика, зрозуміло, не заперечує історичного факту передачі окремих С. б. з однієї країни в іншу. Але, зустрічаючись зі схожістю сюжетів у фольклорі різних народів, вона враховує не тільки можливість запозичення, але й можливість збігу такого роду сюжетів в результаті безпосереднього народної творчості, що розвинувся в східних політичних, соціально-економічних і культурно-побутових умов кожної країни. Разом з тим вона прагне виявити творчу переробку і тих С. ​​б., факт історичної передачі яких не підлягає сумніву.
Список літератури
II. Савченко С. В., Російська народна казка (Історія збирання та вивчення), Київ, 1914
Буслаєв Ф., переходжу повісті й оповідання в книзі автора: Мої дозвілля, ч. 2, М., 1886
Веселовський А. Н., Слов'янські сказання про Соломона і Китоврасе і західні легенди про Морольфе і Мерліна, СПБ, 1872
Його ж, Розвідки у сфері російського духовного вірша, VI-X, СПБ, 1883 (Записки імп. Академії наук, т. XLV, СПБ, 1883)
Його ж, Поетика, т. II, вип. I. Поетика сюжетів (1897-1906), Собр. сочин. В. Серія I, т. II, вип. I, СПБ, 1913
Пропп В., Морфологія казки, Л., 1928
Панчатантра, Вибрані оповідання, М., 1930
Сумцов Н. Ф., Розвідки у сфері анекдотичної літератури. Анекдоти про дурнів, Харків, 1898
Шор Р. О., Народні анекдоти про дурнів в індійській дидактичній літературі, Сб В«Художній фольклор В», вип. IV-V, М., 1929
Benfey T., Vorwort zum В«PantschatantraВ», Lpz., 1859
Clouston W. A., Popular tales and fictions, their migrations and transformations, 2 vls., Edinburg, L., 1887
Paris G., Les contes orientaux dans la littГ©rature franГ§aise du moyen Гўge, P., 1875 (укр. пер. під назв. В«Східні казки в середньовічній французькій літературі В», пров. Л. Шепелевич, Одеса, 1886)
Cosquin E., Contes populaires de Lorraine, comparГ©s ..., 2 vls., P., 1886
Aarne A., Verzeichnis der MГ¤rchentypen, Helsinki, 1910 (рос. пер. Покажчик казкових сюжетів по системі Аарне - Н. П. Андрєєва, Л., 1929)
Grimm J. u. W., Anmerkungen zu den Kinder und Hausmärchen, Neu bearb. v. J. Bolte u. G. Polivka, 4 Bde, 1913-1930
Landau M., Die Quellen des Dekameron, 2. Aufl., Stuttgart, 1884 журн. Фінлядск. Академії наук В«F. F. Communications В», де вміщено численні монографії про окремі С. б. Див також В«КазкаВ», В«фабліоВ», В«Тисяча й одна нічВ».
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту feb-web.ru