Р. Шор
Орфографія (грец. orthоs - В«правильнийВ», graphе - В«ЛистВ»), або правопис, - система загальноприйнятих правил письма для якого-небудь мови. Так, з можливих написань В«друговаВ», В«друговаВ», В«іншогоВ» правилам російської орфографії відповідає лише останнім; слідуючи цим правилам, ми пишемо В«житоВ», але В«ніжВ» (хоча в обох випадках вимовляємо на кінці тверде В«шВ»), «ѳдаєВ», але В«сідатиВ» (хоча в обох випадках вимовляємо В«садіцаВ») і т. д.
Зазвичай розрізняють 3 принципу орфографії: фонетичний, морфологічний і історичний. При фонетичному або, точніше, фонематическом (Див. В«ФонетикаВ») листі кожна буква зберігає те значення, яке їй присвоєно в алфавіті, і слово пишеться, В«як вимовляєтьсяВ». Морфологічний принцип полягає в тому, що написання слова або частини слова, прийняте за основне, зберігається у всіх положеннях, тобто, що у відомих випадках слово пишеться не так, як вимовляється, а як воно пишеться в інших випадках. Особливим видом морфологічного написання є написання сигналізує, що вводить в написання слова букви, які свідчать про приналежність слова до певної граматичної категорії; СР напр. написання В«ьВ» в словах жіночого роду на В«чВ», В«шВ», В«жВ», В«щВ» для відмінності їх від таких же слів чоловічого роду. Нарешті історичний принцип О. полягає в тому, що зберігається вже існуюче написання слова поза всяким відношення до його звучанню в живому мовою; СР напр. написання В«іВ» (замість вимовного звуку типу В«иВ») після шиплячих, висхідний до того періоду історії мови, коли шиплячі були м'якими. Особливим видом історичного написання є написання етимологічне, яка обробляє написання слова згідно його передбачуваному етимологічному джерелу; СР напр. франц. В«VingtВ» за аналогією з латинським В«vigintiВ», нім. В«BlГ¤uenВ» по аналогією з В«blauВ».
Встановлюючи так. обр. норми листи, О. є одним з характерних проявів уніфікації літературного яз. з боку його письмового оформлення. Тому-то уніфікація листа, тобто закріплення орфографії у всіх європейських яз., йде рука об руку з будівництвом національних і літературних мов в період переходу відповідних країн на шлях капіталістичного розвитку (див. В«МоваВ»). Необхідність єдиної О. для всякого народу на вищих стадіях його суспільного розвитку не підлягає сумніву, бо всяка дезуніфікація листи загрожує стати перешкодою до взаімообщенію членів суспільства. Тому уніфікація О. закріплюється авторитетом держави і через школу, друк і іншими шляхами проводиться в життя.
Причини розбіжностей листи і вимови вельми різноманітні і частиною залежать від форм засвоєння письма. Зазвичай нова писемність засвоюють мови створюється під впливом вже існуючої писемності чужого мови, шляхом механічного перенесення на засвоює мову навичок останньої (див. В«ГрафікаВ»). Так, російська писемність складається під впливом вже відомої грамотіїв слов'янської писемності, письмові навички західноєвропейських мов - під впливом латинської писемності, письмові навички тюркських народів - під впливом арабської писемності. Тому в алфавітах цих мов, з одного боку, бракує знаків для всіх звуків мови, а з іншого - є непотрібні знаки, яким не відповідають особливі звуки, ср рос. В«ІВ» та В«iВ». Розбіжності листи і вимови в подальшому часто посилюються внаслідок зміни вимови. Так, у російській мові співпали дві колись різних звуку В«еВ» та «ѣ» і т. д.
У той час як вимова змінюється, прийоми письма слідують за ним лише частково. Чим пояснити це явище? Частково тим, що, об'єднуючи населення, яке говорить на різних діалектах, лист не може точно відтворювати звуки якого-небудь одного з них, тому що це б ускладнило решти. Поряд з цим збереження старої манери письма сприяє прагнення не поривати зв'язку з пам'ятниками колишньої культури; так, завдяки своєї історичної орфографії сучасний англієць в змозі читати твори Шекспіра. Але збереження утрудненою манери письма (О. історичної та етимологічним) пояснюється також і тим, що в класовому суспільстві лист стає надбанням лише панівних класів, не зацікавлених у тому, щоб полегшити розповсюдження грамотності. В історії листи неодноразово повторюються спроби В«утруднитиВ» лист, зробити його надбанням небагатьох. Така напр. В«РеформаВ» французької орфографії по етимологічному принципу в XVI в. вченими гуманістами, вводившая під французьке лист безліч букв, які не відповідали живого звучання. Закріпленню старої манери письма сприяють і причини технічні - всяка реформа орфографії тягне за собою витрати в друкарському справі (переливка набору, перебудова набірних кас, переучування складачів і т. д.). Так створюється своєрідне протиріччя: з одного боку, пануючі класи суспільства зацікавлені в тому, щоб зберегти за собою переважне володіння потужним знаряддям культури - листом, з іншого - розвиток техніки вимагає підготовленого, отже грамотного робітника. Вимога загального початкового навчання при збереженні історичної, далеко відійшла від живої мови О. - одне з типових суперечностей капіталістичного суспільства.
Інакше вирішується питання про О. при диктатурі пролетаріату. Боротьба за поширення не тільки грамотності, але й вищих ступенів освіти серед найширших мас трудящих природно призводить до перегляду успадкованих традиційних О. з метою усунення з них непотрібних труднощів. Тому в післяжовтневу епоху в СРСР розгортається будівництво писемності, яке зводиться в основному до наступних реформ: для народів з усталеною письмовій традицією - усунення історичних пережитків в О., не викликає однак перерви в письмовій традиції (СР реформу російської О., підготовлену Академією наук до 1917, але проведену в життя лише радянською владою); для народів безписемних і молодописемних - створення основної бази для О. - нового алфавіту, в якому число знаків відповідає числу наявних у мові фонем (див. В«Новий алфавітВ»).
Список літератури
Грот Я. К., Філологічні розисканія, вид. 2-е, т. II - Спірні питання російського правопису від Петра В. донині, СПБ, 1876 (неск. изд.)
Його ж, Російське правопис, СПБ, 1885 (вид. 21-е, СПБ, 1914)
Шереметьєвський В. П., До питання про В«однаковостіВ» в орфографії з приводу академічного керівництва: В«Русское правописВ», Москва, 1891
Брандт Р. Ф., Про лженаучние нашого правопису, В«Філологічні запискиВ», 1901, № 1-2
Корш Ф. Е., O російською правописі, В«Известия Відділення російської мови і словесності Академії наук В», т. VII (1902), кн. I
Томсон А. І., До теорії правопису та методології викладання його, у зв'язку з проектувати спрощенням російського правопису, Одеса, 1903
Сакулін П. М., Питання, про спрощення російської орфографії, «³сник вихованняВ», 1904, № 6
Ушаков Д. М., Російське правопис, Нарис його походження, відносини його до мови і питання про його реформу, М., 1911 (з бібл. більш ранньої літератури
то ж, вид. 2-е, дополн., М., 1917)
Бодуен-де-Куртене І. А., Про ставлення російської листа до російської мови, СПБ, 1912
Чернишов В. І., Спрощення російського правопису, видання 2-е, СПБ, 1913
Сакулін П. М., Нове російське правопис, М., 1917. Про орфографічному будівництві народів СРСР - див. бібліографію до ст. В«Новий алфавіт В». Див також журнали: «гдна мова в школіВ», В«Російська мова в радянській школі В»та ін
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту feb-web.ru
