Введення
Серед багатьох проблем культури мови, піднятих в лінгвістиці,значне місце займають питання тавтологічних вживання слів. Це невипадково, так як стилістично невиправдана тавтологія, засмічуючи як уснумова, так і письмову, є одним з яскравих проявів бідності словниковогозапасу, невміння користуватися лексикою мови чи недбалості мови, щооднаково неприпустимо.
У нашій роботі робиться спроба дослідження особливостейтавтологічне сполучень у французькій мові на матеріалі лексикографічнихджерел і художніх текстів французьких письменників.
Мета роботи: розглянути відібраний матеріал з точки зоруаналізу граматичної структури, проаналізувати тавтологічні сполучення зточки зору семантики їх компонентів, розглянути тавтологію в письмовій таусного мовлення з точки зору їх граматичної та стилістичної функцій.
Об'єктом дослідження даної роботи є тавтологізм, якмовне явище і стилістичний прийом.
Предметом дослідження стали тавтологічні сполучення втворах таких авторів як А. Камю, А. де Сент-Екзюпері, Ж-П. Сартра.
Необхідність вивчення поставленої проблеми дозволила намсформулювати ряд завдань дослідження:
1.Датихарактеристику словосполученню як одиниці синтаксису мови.
2.Розглянутитавтологію як мовне явище.
3.Вивчититавтологію як стилістичний прийом або різновид Плеоназм.
4.Датиструктурну класифікацію тавтологічне сполучень російського і французькогомов.
5.Виявитисемантичні компоненти тавтологічне сполучень і дати їх класифікацію.
6.Визначитимісце тавтологізмов в художньому тексті і проаналізувати їх роль іфункції.
Питання проблеми тавтологічне сполучень відображені в роботахтаких лінгвістів, як Ш. Баллі, В.С. Виноградов, А.В. Кунин, Г.Я. Солганик,Н.М. Бондаренко, Н.Г. Гольцова та ін
Сутність тавтології полягає в повторенні близьких за значеннямслів для вираження однієї і тієї ж думки.
тавтологічне сполучень, при незначній кількостідосліджень, не можуть вважатися вченими-лінгвістами достатньо вивченими.
Оскільки в словосполученні взаємодіють мовні явища різнихрівнів, цілком закономірною видається і багатоплановість його дослідження,наявність різних напрямів у вивченні сполучуваності. Найбільшпоширеним в даний час є два основні підходи до вивченнясловосполучення: лексікологіческой (В.В. Виноградов, А.І. Смирницький, О.О. Уфімцевата ін) і синтаксичний (В.П. Сухотін, М.М. Прокопович, Н.І. Філічева,В.В. Бурлакова та ін.)
Однак у вирішенні проблеми сполучуваності залишається цілий ряд спірнихі не до кінця вирішених питань. До їх числа ми б віднесли питання протавтологічних поєднаннях у французькій мові.
Існує думка серед лінгвістів про те, що структурні моделісловосполучення належать до сфери мови, а конкретні словосполучення - до сфери мови(Моісеєв: 5; Філічева: 13-14).
Виявлення та опис моделей словосполучень - одне із завдань нашогодослідження.
Одним із завдань синтаксису є вивчення видів залежностіміж словами, ці види залежності виявляються на матеріалі словосполучень якбільш простих одиниць синтаксису.
В основу вивчення кладуться словосполучення, тобто такі сполукидвох самостійних слів, які характеризуються певними видамиЗалежно. Словосполучення розуміється як послідовність слів, пов'язанихєдиним відношенням залежності.
Структурний тип словосполучень визначається за характером смисловихі синтаксичних відносин між компонентами. Так, можна розрізнити: 1)атрибутивний, 2) аппозітівний, 3) об'єктний і 4) обставинні типи.
Структурні типи словосполучень і їх форми змінюються коріннимчином, коли на основі вільних словосполучень формуються стійкі.
Тип словосполучення виділяється нами на основі двох ознак,які в однаковій мірі є релевантними: 1) лексико-граматичнийхарактер компонентів і 2) вид залежності між компонентами.
Мовний матеріал для аналізу відібрано методом суцільної вибіркиз творів таких авторів як: А. Камю, А. де Сент-Екзюпері, Ж-П. Сартр.Відібраний матеріал аналізувався з точки зору різних аспектів мови.
Поставлені завдання і цілі обумовили наступну структуруроботи, яка складається із вступу, 3-х розділів, висновку і спискувикористаної літератури.
У вступі позначені цілі і завдання роботи, в III розділіреферативно викладені основні положення теорії словосполучення, глава присвяченавивченню тавтології як різновиду Плеоназм, в главі розглядаєтьсяструктурно-семантична класифікація іменників на матеріалітавтологічне сполучень російської і французької мов. У висновках узагальненоосновні результати роботи.
1.Словосполучення як одиниця синтаксису мови
1.1Основні положення теорії словосполучення
Вчення прословосполученні у вітчизняному мовознавстві залишається дискусійним. До числаспірних відносяться, перш за все, наступні три питання:
1. ЄЧи словосполучення одиницею мови?
2. Чи можесловосполучення виконувати номінативну функцію?
3. Щоявляє собою розумовий корелят словосполучення? В залежності від того,які відповіді даються на них, формулюються досить суперечливі визначеннясловосполучення.
Основоположникитеорії словосполучення Ф.Ф. Фортунатов, А.І. Пєшковський та ін розглядалисловосполучення широко. Вони вважали його основною одиницею синтаксису,представляє собою предикативні і непредікатівним об'єднання словоформ, тобтопропозиції (Цвітуть сади) і не пропозиції (читати вірші). У наш час такаточка зору розвивається А.Н. Гвоздьовим, Е.С. Скоблікова, В.П. Сухотината ін
А.А. Шахматов- Видатний учень Ф.Ф. Фортунатова - істотно уточнює концепціюсвого вчителя, доводячи, що словосполученням слід називати лишенепредікатівним об'єднання слів - головного і залежного. Основною одиницеюсинтаксису визнається пропозиція, а словосполучення - конструктивної одиницею вскладі пропозиції.
Словосполучення- Це конструкція, яка виникає в результаті втілення підрядних зв'язківслів. На рівні синтаксису слова - це одиниця побудови. Її формальнаорганізація - зв'язок головного і залежного слів. Граматичне значеннясловосполучення - це відношення, що виникає між головним і залежнимкомпонентами. На рівні синтаксису простого речення - це одиниця будови,поширює і організуюча його. Воно може так само, як і слово, виконуватиназивають і замещающую функції.
Словосполученнявходить в одиницю повідомлення як її компонент, хоча може використовуватися і позаповідомлення як номінативна одиниця - в назвах, написах і т.п. І все жосновне призначення словосполучень - бути В«будівельними конструкціямиВ» дляпростих і складних речень.
Ідея пророзмежування вчення про словосполучення і вчення про пропозицію знайшла пліднерозвиток у працях В.В. Виноградова. Основу його вчення складають головнимчином наступні положення:
В·Словосполученняутворює знаменні слова, що знаходяться між собою в підрядного зв'язку тавиражають певні синтаксичні відносини;
В·Як іслово, словосполучення служить засобом номінації, але позбавлене інтонації повідомленняі модально-часового плану;
В·Всистему комунікативних засобів мови словосполучення входить тільки в складіпропозиції.
Обгрунтоване В.В. Виноградовимвузьке розуміння словосполучення отримало подальший розвиток у роботах йогоучнів і численних послідовників - М.М. Прокоповича, Н.Ю. Шведовоїта ін Воно стало панівним у навчальній і методичній літературі. Однаквиділені вище дискусійні питання теорії словосполучення все ж вимагаютьсвого рішення.
На думкувчених, які словосполучення не вважають одиницею мови (Н.І. Філічева, Ю.В. Фоменко),так як:
перше,воно не здатне виконувати жодне з основних функцій мови - ні номінативної,ні комунікативною;
друге,оскільки воно виражає не поняття (нехай навіть розчленоване), а поєднанняпонять;
і в силуцього, по-третє, воно є не відтворюваним, а виробленим компонентомвисловлювання.
Перші дваположення легко спростовуються В.З. Па...
