ВСТУП
Японськиймову представляє особливий інтерес з точки зору дослідження звуконаслідувальніслів. У теоретичному плані даний лексичний пласт привертає увагу в силунаявності ряду ознак, що виділяють його як семантичний клас, причому далеконе обмежений наслідуванням звуковим явищам позамовною реальності, алевключає також зображення зорових і інших сенсорних відчуттів,механічних взаємодій, динамічних станів, психологічних та іншиххарактеристик людини.
Вибіртеми для написання даної курсової роботи визначається, перш за все, їїактуальністю. Японська мова володіє достатньо великою кількістю звуконаслідувальніслів, які широко використовуються, як в усному мовленні, так і в письмовій.Звуконаслідування часто зустрічаються в художній літературі, наповнюючиписьмова мова різноманітними звуками, допомагаючи читачеві яскраво представитикартину навколишнього світу.
ВЯк об'єкт даної курсової роботи виступають звуконаслідувальні одиниціяпонської мови.
Предметомдослідження є стилістичні функції, а так само способи перекладузвуконаслідувань з японської мови на російську мову.
Метоюдослідження є вивчення основних способів передачі звуконаслідувальнілексики на мову перекладу.
ВВідповідно до поставленої мети були висунуті наступні завдання:
-дати загальне поняття звуконаслідування;
-досліджувати класифікацію звуконаслідувальні слова;
-проаналізуватиобласті вживання ономатопоетичних слів;
-вивчити способи перекладу звуконаслідувальні одиниць.
Матеріалидля дослідження взяті з художніх текстів японських авторів, а такожнавчальної літератури.
Роботаскладається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.
ГЛАВА 1. Звуконаслідування В ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ МОВОЗНАВСТВА
1.1Теоріїпоходження мови
Проблемапоходження мови зачіпалася вченими вже в античному мовознавстві.
Існуєряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не в змозізадовільно пояснити таке унікальне явище, як людську мову.
Звсіх висунутих наукою теорій походження мови тільки одна з моментупояви і до цього дня зберігає свої позиції. Це-теорія божественногостворення мови. Віра в те, що його створив і дав людям Бог, дозволяє обійтиті непереборні перешкоди, про які розбиваються всі теорії виникненнямови еволюційним шляхом.
Історіялюдства дозволяє християнам стверджувати, що мова існує стільки,скільки існує Бог, а згідно Біблії, Бог існує вічно.
Деяківчені припустили, що люди якимсь чином створили мову завдяки своємурозуму (теорія створення мови силою людського розуму). Згідно їх теорії,по мірі еволюції людини інтелектуальні здібності людей безперервно зростали ів кінці кінців дозволили людям почати спілкуватися один з одним. Це припущеннятакож здається вельми логічним, однак більшість вчених і лінгвістів заперечуютьтаку можливість.
Згіднотеорії звуконаслідування мова виникла в результаті наслідування людиною звуківприроди і навколишнього світу за допомогою мовного апарату.
Прихильникизвуконаслідувальні теорії звичайно розуміють звуконаслідування широко - і якнаслідування звуком звуку (відображення в звучанні слова звукового ознакиоб'єкта-денотата), і як наслідування звуком не - звуку (відображення в звучанніслова якого незвукового ознаки об'єкта-денотата), тобто і як власнезвуконаслідування (В«тук-тукВ», В«ква-кваВ»), і як звукосимволизма (В«бубликВ», В«бобВ»).
Задумку багатьох лінгвістів, сильною стороною теорії звуконаслідування буловизнання існування первісної зв'язку між звуком і значенням в словахмови і визнання природного, природного характеру цього зв'язку. Питання прозв'язку між звуком і значенням ставилося багатьма вченими: Платон, Ж.-Ж. Руссо,Ломоносов і ін
Супротивникиж ономатопоетичного теорії, не без підстав, критикували її за недооцінкусоціальних умов виникнення мови і за абсолютизацію принципузвуконаслідування. Однак, разом з тим необгрунтовано принижували значеннязвуконаслідування і відмовлялися визнати існування звукосимволизма.
Отже,при роботі з ономатопоетичних слів в лінгвістичній традиції прийнятовказувати на наявність логічного зв'язку між звуком і змістом.
1.2Поняттязвуконаслідувальні лексики та її стилістичні функції
Найчастішеприйомом посилення художньої виразності може служити звуконаслідування.Звуконаслідуванням в морфології прийнято вважати незмінні слова,відтворюють звуки, що видаються живими істотами, механізмами абохарактерні для явищ навколишнього середовища (ха-ха, ква-ква і т.п.)
звуконаслідуванняв художній стилістиці розуміється ширше - це вживання слів, якісвоїм звучанням нагадують слухові враження від зображуваного явища.
Системузвукоизобразительного лексики можна умовно поділити на три групи:
1)ономатопеи- Слова, що виникають на основі звуконаслідування (охати, гикати, хихикати,гавкати);
2)звуконаслідувальніслова, що імітують звуки, характерні для будь-кого, чого-небудь, для явищ ідій (няв, дзень, кап-кап);
3)звукообразние слова (звукосимволизма) - лексеми, що сприяють образнійпередачі рухів, емоційних станів, фізичних і психічних явищ(Шкарбан, шашні, шабаш).
Стилістичніфункції звуконаслідувальні слова різноманітні:
а)часто використовуються для створення каламбурної гри: Злодій запитав чорну кішку, якаперебігла йому дорогу, коли він йшов на справу: В«На кого працюєш?В» - В«Мур!В» -відповіла та;
б)можуть стати яскравою мовної характеристикою персонажа;
в)виступають як допоміжні образотворчі засоби, що посилюютьвраження, для опису природних явищ, пір року;
г)лежать в основі багатьох В«балакучихВ» антропонімів, наприклад: Хрюша, Каркуша -герої передачі В«На добраніч малюкиВ»;
д)можуть виконувати функції контекстуального синоніма і замінювати дієслово або ім'я,наприклад: Хрю-хрю втекла (в дитячій казці);
звуконаслідуванняяк явище визначається як В«закономірна, не довільна, фонетичномотивована зв'язок між фонемами слова і лежачим в основі номінації звуковим(Акустичним) ознакою денотата (мотивом) В», або якВ« умовна імітація звучаньнавколишньої дійсності фонетичними засобами даної мови В».Звуконаслідування само як клас слів можна, відповідно позначити як слова, взвучанні яких відображені звукові характеристики відтворних ними об'єктів.При вивченні звуконаслідувальні слова немає підстав наполягати на умовномухарактері імітації в процесі звуконаслідування. Справа в тому, що кожен окремиймову адаптує певні звуки у відповідності зі своєю фонетичноюсистемою. Тому, маючи одні й ті ж джерела походження, звуконаслідуванняможуть бути наділені в ту чи іншу фонетичну форму в різних мовах світу.Даний клас слів представлений практично у всіх мовах і, як правило, являютьсобою досить нечисленну групу лексичних одиниць. Японська мова в цьомуплані - виняток.
Прививченні явища звуконаслідування тривалий час не проводилося чіткої межіміж звуконаслідування як такими і звукосимволизма. Приблизно до середини20 століття була розроблена так звана універсальна класифікаціязвуконаслідувальні слова, де вони групувалися за співвіднесеності з денотатом.
Длявизначення звукосимволизма існує кілька термінів: В«звуковийсимволізм В»,В« фонетичний символізм В», символіка звукуВ». Явище звукосимволизмаприйнято позначати як В«закономірну, не довільну, фонетичномотивовану зв'язок між фонемами слова і покладається в основу номінаціїнезвуковим (неакустіческім) ознакою денотата (мотивом). Звукосимволизма жяк пласт слів можуть позначатися термінами В«ідеофониВ», В«образні словаВ».Деякі дослідники визначають звукосимволизма як зв'язок між означуваним іщо означає, що носить мимовільний, вмотивований характер. Традиційноприйнято виділяти такі явища, передані в мові за допомогоюзвукосимволизма: позначення світлових явищ; властивостей предметів, їхповерхні, форми, виду; способу, манери руху людини або тварини;вигляду, міміки, вираз обличчя людини; емоцій,...
