Зміст
Введення
1.Визначеннякалькуляційної системи. Їх класифікація
2.Характеристикасистеми В«точно в строкВ» ​​
3.Перевагисистеми В«точно в строкВ» ​​і шляхи їх реалізації
4.Модифікаціясистеми В«точно в строкВ» ​​
Висновок
Список використаної літератури
Введення
До 1990-х рр.. у вітчизняному обліку для позначення сукупності прийоміві процедур по поточній угрупованні, узагальненню витрат на рахунках і обчисленнюпоказників собівартості виходів (продукції тощо) застосовувався термін В«методобліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції В». Зперекладом західних підручників з управлінського обліку в ужитку з'явився термінВ«Калькуляційні системи, костингВ». У моєї курсової, незважаючи набагатоваріантність думок з приводу еквівалентності або неоднозначностітермінів, метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції,метод калькулювання, калькуляційна система будуть розглядатися яксиноніми.
Вгалузевих В«Основних положеннях з планування, обліку і калькулюваннясобівартості продукції на промислових підприємствах В»наводяться такікалькуляційні методи: нормативний, попередільний і позамовний. Всі методиперераховуються як рівні, тобто згруповані за однією ознакою. При описіхарактерних для методів організаційних і технологічних особливостейвиробництва, нормативному обліку також відводиться свій тип виробництва -масове і серійне. Тим самим підкреслюється, що метод обліку витрат навиробництво і калькулювання собівартості продукції цілком залежить відознаки В«об'єкт калькулюванняВ». Але це невірно. Так, Группіровочний ознака,який можна покласти в основу виділення, наприклад, позамовного методу -об'єкт калькулювання, жодним чином не відноситься до нормативного обліку. Воснову виділення останнього покладено рід інформації: використовуються нормативні, ане фактичні або змішані дані. До речі, можливо, саме бажанняВ«Причесати всі методи під одну гребінкуВ» викликало надмірність нормативного обліку -обчислення фактичної собівартості продукції.
У публікаціях 1970-1980-х рр.. [4; 110] критикуваласякласифікація методів, даних в Основних положеннях. Здебільшого виділялися дванедоліки: 1) неповне охоплення методів і 2) критика власне В«класифікаціїВ» -відсутність чи неадекватність ознаки.
Мета моєї курсової роботи: визначення калькуляційноїсистеми В«точно в строкВ», пояснення її видів, місця і способи роботи системи і вчому її переваги між іншими системами.
1.Визначення калькуляційної системи. Їх класифікація
Облік та розподіл витрат за видами продукції, робіт,послуг (носіям витрат) - заключний етап їх угруповання, при якійвраховані за видами і місцями формування витрати співвідносяться з об'ємомдіяльності, заради якої вони здійснювалися.
Калькуляція(C лат. - Вважаю) в первинному значенні- Комплекс витрат, калькулювання - процес їх обчислення. У діючійпрактиці калькулювання являє собою систему розрахунків, головнамета яких полягає у визначенні собівартості одиниці калькуляційноїсукупності. В якості останньої можуть розглядатися окремі види готовоїпродукції, її складові частини, різновиди придбаних матеріальнихцінностей, виконаних робіт і наданих послуг. Дані калькуляцій використовуютьпри оцінці виконання плану по собівартості, в розрахунках економічноїефективності інновацій, при визначенні величини витрат у незавершеномувиробництві та втрат від браку, в ціноутворенні і контролі рентабельності.
Зпозицій управлінського обліку калькулювання слід розглядати якобчислення собівартості матеріальних результатів діяльності організації та їїпідрозділів для цілей управління виробництвом, економічного обгрунтуванняцін, планових показників і проектних пропозицій. У широкому сенсі процескалькулювання полягає в порівняння витрат із сукупністю об'єктівкалькулювання. До них крім продукції та її складових частин відносяться обсягзаготовленої сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів, господарськихпредметів та інвентарю, кількість часу роботи (людино-години, машино-години),умовні одиниці (наприклад, машинокомплекти) і т.п. Особливістю угрупованнявитрат від виду продукції і характеру виробництва.
Калькуляції найчастіше складають для обчисленнясобівартості виробів, послуг, видів робіт або заходів. Однак коло об'єктівкалькулювання значно ширше і повинен включати, наприклад, заходитехнічного прогресу (механізацію та автоматизацію процесів виробництва іуправління, реконструкцію та модернізацію обладнання і т.д.), проектиінвестування, соціально-культурні заходи і т.п.
У загальному вигляді слід розрізняти калькуляцію собівартостіпродукції (виробів, корисних копалин), калькуляцію заходів (процесів,робіт) і калькуляцію ціни. Калькуляція собівартості і ціни обчислюєтьсяна одиницю продукції, калькуляція заходів - у розрахунку на сукупність відповіднихробіт і витрат або на одиницю їх виміру. У калькуляцію ціни входить розрахуноквеличини прибутку на об'єкт калькулювання.
Калькулювання собівартості виробів та послуг єпровідним у системі калькуляційних розрахунків. Відмітна особливість цієїугруповання витрат полягає в тому, що в більшості випадків вона пов'язана зрізними видами продукції різного ступеня готовності і повинна бути обмеженав часі. Перша умова вимагає віднесення всіх витрат даного звітногоперіоду на певні вироби і послуги або їх складові частини. Якщо ценеможливо зробити прямим шляхом, витрати розподіляють пропорційноумовному базису. Вибір та обгрунтування баз розподілу стосовно дорізним виробництвам і видам продукції з урахуванням специфіки видатків та цільовогопризначення калькуляцій - найбільш складна в методичному відношенні задачакалькулювання. Потреба обчислення витрат на виготовлення продукції різноїступеня готовності висуває в якості обов'язкової умови вимога єдностіобліку і калькулювання собівартості виробу, окремих його частин і товарнихнапівфабрикатів. При цьому визначається порядок систематизації витрат поскладовим доданком продукції, що залежить від методу визначення величиникінцевої продукції та застосування напівфабрикатного або бесполуфабрікатнийваріанту зведеного обліку витрат на виробництво.
Необхідність розмежування витрат у часі при калькуляційнихрозрахунках виникає при розподілі видатків по відшкодуванню вартості знарядь ізасобів праці, резервних списань і нарахувань. Ці витрати в межахзвітного місяця залежать не від кількісного фактора витрат, а від часупогашення їх величини у вартісному вираженні. У більшості випадків часформування таких витрат не збігається з тривалістю звітних періодів і вонирозподіляються рівномірно (наприклад, амортизація, орендна плата, витрати наремонт) або пропорційно кількості продукції, випущеної протягом місяця(Витрати на освоєння виробництва, знос спецоснащення), або величиною іншихдоданків витрати (резерв на оплату відпусток, відрахування на соціальні потреби таін.)
Розподілвитрат між звітними періодами, а всередині них між видами готової продукціїзумовлено економічним змістом витрат, закономірностями їх формуванняі угруповання, а тому завжди супроводжує калькулювання. Але оскільки будьрозподіл означає умовність у віднесенні витрат на об'єктикалькулювання, можна лише прагнути до абсолютної точності калькулювання,але практично досягти її неможливо.
Реалізація принципу більшої достовірності при калькулюванніфактичної собівартості виробів, робіт і послуг багато в чому залежить відорганізації та методології обліку витрат на виробництво, його точності івідповідності загальним принципам калькулювання. Виробничий облік ікалькуляція органічно пов'язані між собою єдністю показників і цілей, вонипокликані відобразити єдиний процес формування фактичної собівартості заодин і той же період часу, використовуючи єдину номенклатуру статей витрат,систему їх оцінки. Калькулювання фактичної собівартості єнеобхідним доповнення...
