Контрольна робота
Тема: Міжнародні фінанси
ЗМІСТ
ВСТУП
1 Міжнародна валютно-кредитна система
2 Міжнародні джерела фінансування
3 Звітність в системі міжнародних джерел фінансовоїінформації
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
ВСТУП
Незважаючи на те, що методи управління фінансами в крупнійкомпанії в міжнародному контексті досить універсальні, національніособливості в організації та веденні бізнесу безумовно надають певний,а деколи і істотний вплив на їх зміст. Знання цих особливостей маєособливу значимість для транснаціональних корпорацій і спільних підприємств,разом з тим деякі з них представляють інтерес для будь-яких фахівців уобласті управління, обліку, фінансів, оскільки багато підприємств, хоча і порізних причин, зазвичай зацікавлені у виході на міжнародну арену.Мотивація організації міжнародних бізнес-контактів може бути різною -вихід на нові ринки збуту продукції, пошук дешевшої робочої сили,потреба в додатковому фінансуванні, відкриття додатковихвиробництв, диверсифікація фінансово-господарської діяльності і т.п.Безумовно, розвиток міжнародних економічних зв'язків певною міроюкоординується і стимулюється державними органами, разом з тим і приватнийкапітал відіграє в цьому процесі далеко не останню роль.
Міжнародний ринок капіталу існує з незапам'ятнихчасів, однак особливо бурхливий розвиток він отримав у зв'язку з появоютранснаціональних корпорацій (ТНК). Перші ТНК організовані більш сорока роківтому і сьогодні вони являють собою серйозну світову економічну силу.Були часи, коли для організації міжнародної економічної діяльностідоводилося переміщати з країни в країну засоби виробництва, робочу силу,матеріальні та фінансові ресурси. З появою міжнародного ринку капіталунужда в цьому практично відпала. Транснаціональні та національні корпораціїможуть отримати необхідні ресурси за допомогою міжнародних валютно-кредитнихорганізацій, великих банків, фондових бірж, ефективність діяльності якихнадзвичайно висока.
1 Міжнародна валютно-кредитна система
Міжнароднавалютно-кредитна система являє собою набір законів і правил,регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютнихринках.
У XIX - початку XX столітьцентральним елементом системи було золото.
Ера золотого стандартупочалася в 1821 р., коли Великобританія оголосила про конвертованості фунтастерлінгів на золото. Незабаром те ж саме зробили США з доларом.
Таким чином, будь-якакомпанія, що здійснює міжнародні операції, в залежності від обміннихкурсів і локальних цін на золото могла купувати валюту або безпосередньо,або шляхом проміжної купівлі та продажу золота.
Використання золотогостандарту - досить прийнятна схема у відносно стабільній економічнійситуації, проте вона відразу ж дає збої в разі великих міжнароднихпотрясінь. Таким потрясінням була перша світова війна.
Практика додатковоїемісії грошей для фінансування військових витрат з одночасним підтримуваннямконвертованості своєї валюти в золото з необхідністю приводила до відтокузолотого запасу за кордон. Тому більшість країн відмовилося від практикизолотого стандарту.
У 1914 р. в містечкуБреттон-Вудс (США) 44 країни уклали угоду про нову міжнароднувалютно-кредитній системі і заснували Міжнародний валютний фонд для управліннянею.
Суть системи полягала вте, що паритетні обмінні курси валют встановлювалися в доларах США, прицьому долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 дол за однутройську унцію.
Кожен з учасниківпідписаних угод брав на себе зобов'язання здійснювати валютнуінтервенцію як необхідний засіб забезпечення фіксованого обмінного курсувалюти своєї країни щодо долара США.
На початку 1973 р.найгостріший криза торкнулася долар США; це призвело до відходу від Бреттон-Вудськоюсистеми і заміни її системою В«плаваючихВ» обмінних курсів валют.
В кінці 50-х - початку60-х років почав формуватися міжнародний фінансовий ринок, званий такожєвровалютному ринку.
Його основними складовимичастинами є грошовий ринок, ринок кредитів і ринок цінних паперів.
Цікаво відзначити, що вСеред основних причин його створення західні експерти називають бажання рядуєвропейських країн, включаючи СРСР, обійти обмеження у валютних операціях,встановлених США у рамках В«холодної війниВ».
Також істотну роль уйого становленні відіграла практика створення офшорних зон, в яких веденнявалютних операцій здійснюється в спеціальному пільговому режимі.
До кінця 80-х років обсягєвроринку оцінювався більш ніж в 2,5 трлн. дол
2 Міжнародні джерела фінансування
Основними способамиотримання іноземних довгострокових інвестицій є: пряме валютнеінвестування, створення спільних підприємств, емісія євроакцій ієврооблігацій, відкриття кредитної лінії, процентні та валютні свопи, опціони.
Пряме валютнеінвестування (Foreign Direct Investment) є одним з інструментів діяльності ТНКі має на увазі повне фінансування іноземною компанією діяльності свогофілії за кордоном. При цьому можуть передаватися за кордон будь-які види активів,включаючи управлінський персонал і ноу-хау.
Створення спільнихпідприємств (International Joint Ventures) більш реалістичний спосіб отриманняіноземних інвестицій. Більша частина інвестицій забезпечується самезавдяки створенню спільних підприємств.
Більше 17 000 такихпідприємств із сукупним статутним капіталом у 20 млрд. руб. і 4,5 млрд. долбуло створено в останні роки. У кожній країні існує своєзаконодавство, що регулює діяльність спільних підприємств, зокремадосить поширеним вимогою є обмеження частки іноземногоінвестора в капіталі спільного підприємства 49%.
Емісія євроакцій і єврооблігацій(Euro-equity and Eurobond Market) передбачає випуск цінних паперів з метоюрозміщення їх серед іноземних інвесторів. Багато провідні фондові біржікотирують цінні папери іноземних компаній, головним чином ТНК. Лідируючуроль відіграє Лондонська фондова біржа.
Існують спеціальніміжнародні синдикати, що займаються організацією випуску та розміщенняподібних цінних паперів, страхуванням і видачею гарантій. Деякі великі ТНКстворюють за кордоном власні фінансові інститути для подібних операцій.Очевидно, що честі котирувати свої папери на закордонних фондових біржахудостоюються лише солідні процвітаючі компанії.
В останні роки Росіязробила певні кроки з метою виходу на євровалютні ринок. У числі цихкроків випуск і розміщення за кордоном євробондів.
Кредитна лінія (CreditLine)являє собою моральне (не контрактне) зобов'язання іноземного банкукредитувати клієнта до певного максимуму. Як правило, клієнт зобов'язанийтримати в банку депозит у розмірі 10% від суми лінії плюс 10% від обранихкредитів. Комісія за зобов'язання не береться.
Кредитна лініявідкривається зазвичай на рік і може бути продовжена за відсутності нарікань збоку банку.
Одним з різновидівкредитної лінії, застосовуваної для короткострокового фінансування, є обліковакредитна лінія (Discount Credit Line), що представляє собою зобов'язанняіноземного банку враховувати векселі клієнта в межах обумовленої суми.
Валютні свопи (currencyswaps)являють собою обмінні операції національними валютами, що виконуютьсякомпаніями, що представляють різні країни. Необхідність подібних операційобумовлена ​​тією обставиною, що в більшості країн іноземні компаніїможуть отримати кредит у місцевому банку на умовах менш вигідних, ніж місцевікомпанії. Для того щоб мінімізувати витрати з обслуговування кредитів,компанії укладають між собою договір про валютний своп, тобто обмінідовгостроковими кредитними зобов'язаннями в одній валюті на рівні зобов'язанняв іншій валюті. Схема операції дуже проста.
Припустимо, американсько...
