Зміст
Введення
Глава 1 Філософія у Візантії (IV-XV століття)
1.1 Особливості візантійської філософії
1.2 Раціоналізм і містицизм
Глава 2 Містика Псевдо-Діонісія Ареопагіта
2.1 Особливості вчення Псевдо-Діонісія
2.2 апофатичного і катафатіческая богослов'я
Висновок
Список літератури
Введення
Візантійськакультура в V-XV ст. являла собоюнеповторний сплав живих античних, в тому числі і філософських, традицій зстародавньою культурою народів, що населяли східні області імперії, - єгиптян,сирійців, вірмен, інших народів Малої Азії і Закавказзя, племен Криму таоселилися в імперії слов'ян, а пізніше частково арабів. Однак це не булохаотичне нагромадження різнорідних культурних елементів; навпаки, єдність- Мовне, конфесійне і державне - відрізняло Візантію від іншихдержав середньовічної Європи, особливо вранній період. У країні панувала християнська релігія в її Православноїформі. Все це послужило причиною того, що Візантійська філософія виділилася вокрему унікальну систему світогляду. В даний час спостерігаєтьсяпідвищення інтересу до християнської філософії у всьому світі і в нашій країні вЗокрема, праці знаменитих візантійських філософів знову вивчаються і отримуютьсучасне трактування. Все це обумовлює актуальність моєї теми. У рамкахреферату я зупинюся лише на основних моментах. Мета реферату - викластиосновні ідеї філософії Візантії. При написанні реферату я використовував новітніпідручники з історії філософії.
Глава 1 Філософія в Візантії ( IV - XV століття)
1.1 Особливості візантійськоїфілософії
Філософськадумка в середні віки розвивалася не тільки в Західній Європі, але і на Сході,у Візантії; якщо релігійним і культурним центром Заходу був Рим, то центромсхідно-християнського світу був Константинополь. Хоча середньовічна філософіяВізантії має багато спільного із західноєвропейською,однак у неї є також і ряд особливостей, що відрізняють її від середньовічноїдумки Заходу.
СхіднаРимська імперія - Візантія - уникла варварського завоювання, а в її історіїважко провести таку ж чітку грань між античністю і середньовіччям, бовсі традиції греко-римського світу і елліністичного Сходу - економічні,політичні, культурні - зберігалися у Візантії не перериваючись. Завдякицього протягом багатьох століть Візантія стояла попереду інших країнсередньовічної Європи як центр високої і своєрідної культури.
У країніпанувала християнська релігія в її Православної формі.
До освітиі науці візантійці ставилися з великою повагою. Відома всім приказка В«Навчання - світло, а невчення - тьмаВ» поміщається знаменитим візантійським богословомі філософом Іваном Дамаскін (753 р.) на самому початку його праці В«Джерело знанняВ» і супроводжується розлогим доказом. Візантійські філософизберегли античне розуміння науки як чисто умоглядного знання (qeoria) впротилежність знанню досвідченому і прикладному, що вважався скоріше ремеслом.У згоді з античною традицією всі власне науки об'єднувалися під ім'ям філософії.Іоанн Дамаскін, пояснюючи, що таке філософія, призводить 6 найбільш важливих їївизначень, які склалися ще в античності, але видаються йому абсолютноправильними:
1) філософіяє знання природи сущого;
2) філософіяє знання божественних і людських справ, тобто всього видимого іневидимого;
3) філософіяє вправа в смерті;
4) філософіяє уподібнення Богові. А уподібнитися Богові людина може за допомогою 3 речей:мудрості, або знання істинного блага; справедливості, яка полягає врозподілі порівну і неупередженості в судженні; благочестя, яке вищесправедливості, бо велить відповідати добром на зло;
5) філософія- Початок усіх мистецтв і наук;
6) філософіяє любов до мудрості. Оскільки ж істинна мудрість - це Бог, то любов до Богаі є справжня філософія.
На відміну відЗахідної Європи, у Візантії ніколи не переривалася антична філософськатрадиція; саме візантійські богослови засвоюють і зберігають все багатстводумки грецьких філософів. Найрозвиненішим і впливовим філософським напрямком пізньоїантичності, останні представники якого жили у Візантії, був неоплатонізм. Філософія неплатників справила величезнийвплив на християнських мислителів Візантії. Найбільш значною фігурою зних був Псевдо-Діонісій Ареопагіт (V століття), який виклав християнськевіровчення в термінах і поняттях неоплатонізму. Твори Діонісія лягли воснову подальшого розвитку містичного напряму в богослов'ї та філософії як Візантії, так і Заходу. Термінологія іаргументація неоплатоніків використовувалася і іншими мислителями ранньої Візантії- Каппадокійців Василь Кесарійський, Григорій Назіанзіном, ГригоріємНісським.
Не всігалузі знання, що входили до складу античної філософії, розроблялисявізантійськими мислителями в однаковому ступені. Так, у тому, що стосувалося загальнихпитань природознавства, космології, астрономії, фізики і великою мірою такожматематики, візантійська наука обмежувалася переважно вивченням іінтерпретацією античних теорій. Зате в тих областях знання, які булинеобхідні для вирішення власне богословських питань, візантійці створювалиоригінальні вчення. В т. н. В«Тринітарних спорахВ» (суперечках про єдність Богау трьох Особах) розроблялася філософська онтологія, або вчення про буття; усуперечках христологічних - антропологія і психологія, вчення про людськуособистості, про душу і тіло; пізніше (у VIII-IX століттях) в іконоборчихсуперечках розроблялося вчення про образ і символі. Побудова догматичноїсистеми вимагало знання логіки, тому не дивно, що з VI і до XII століттялогіка переживає надзвичайний розквіт.
1.2 Раціоналізм тамістицизм
Починаючи зX-XI століть у розвитку богословсько-філософської думки Візантії можна простежити 2тенденції:
1) раціоналістично-догматична.Для неї характерний інтерес до зовнішнього світу і його влаштування (В«фізикаВ»), звідсиі до астрономії, яка у середньовічній свідомості пов'язувалася з астрологією іпробуджувала, в свою чергу, інтерес до окультних наук і демонології, інтересі довіра до людського розуму (В«логікаВ»), а тому схиляння передантичної, язичницької класикою. Для цієї - раціоналістичної тенденціїхарактерний і інтерес до історії і політиці, де встановлюютьсяраціоналістичні і утилітаристського принцип Саметаким є коло інтересів одного з найблискучіших діячів візантійської культуриXI століття Михайла Пселла - філософа, політика, історика, філолога.
2) містично-етична.Сюди відноситься в першу чергу ісихазм, находивший вираження в творах, восновному монашеско-аскетичних. Один з найпопулярнішихі шанованих її представників раннього періоду - Іван Ліствичник, VII століття; пізнього періоду -Григорій Палама, ок. 1297-1360. Іван Ліствичник зосередив основну увагуна внутрішньому світі людини і на практичних прийомах його удосконалення вдусі християнської етики смирення, послуху і внутрішнього спокою, або тиші(Від грец. Слова В«ІсіхійВ» -спокій, безмовність, відчуженість).
Боротьбамістичного і раціоналістичного напрямів особливо загострилася в останністоліття існування Візантійської імперії. Вчення Палами завоювало величезнупопулярність в країні, особливо серед середнього і нижчого духовенства.Проти нього активно виступав калабрійськийфілософ-гуманіст Варлаам (пом. у1348), який захищав, хоча і не цілком послідовно, теза про примат розуму надвірою. Надалі, в XIV-XV століттях, раціоналістичне напрямок в філософіїі науці поширюється в Візантії все ширше, виявляючи ідейну спорідненість із західноєвропейськимгуманізмом. З його прихильників найбільш відомий Георгій Ге Пліфон(1355-1452) - видатний платоник, а також сонцепоклонників і утопіст, і йогосучасники - Мануїл Хрісодор,Віссаріон Нікейський. Проповідь індивідуалізму,духовної самодостатності людини, схиляння перед античною культурою -хара...
