Зміст
Введення
1. Основні ідеїфілософії Відродження
2. Італійськийгуманізм
3. Механічнакартина світу
Висновок
Список літератури
Введення
Епоха Відродження (XIV-XVI cт.) - дужеважлива віха в культурному та інтелектуальному розвитку Західної Європи. Вонапоказова тим, що людський розум звільняється від жорстоких пут релігіїі спонукається до самостійного мислення. Розум розглядається як початоклюдського буття, багатий своїми потенційними можливостями і, щонемаловажно, який обіцяє практичні вигоди - словом все, що може зробитилюдське життя осмисленою, повнокровним, наповненою земними радощами.Це зумовило поворот від цінностей релігії до цінностей філософії: відроджувавсяінтерес до навчань античних грецьких і римських мислителів.
Епоха Відродження зазнала і новіекономічні та соціальні зміни: піднесення міських верств італійськихміст - Флоренції, Рима, Неаполя, Мілана та ін, зацікавлених у вільномурозвитку, зв'язках (господарських, культурних та ін), політичної та соціальноїстабільності, демократичних порядках, свободі самовираження.
Природно, це супроводжувалосярозкріпаченням життя і думки від релігійних заборон і схоластичних почав.Людина стала бачити не тільки Бога, але й себе нарівні з іншими людьми. Він якб звернувся до свого світогляду в просторі природи і суспільногожиття. Епоха Відродження поклала початок серйозному осмисленню цих ідей.
Оскільки в центрі культури Відродженнястояла людина, вона по праву вважалася антропоцентричною. Центром Відродженнябула Італія, її ідеї поширились і на інші країни - Німеччину, Францію,Англію, Голландію і т.д.
Мета даної роботи - розглянутигуманізм і антропоцентризм у філософії Відродження.
Завдання: виявити основні ідеї,розглянути італійський гуманізм і механічну картину світу.
1. Основні ідеї філософії Відродження
Найважливішоювідмінною рисою філософії епохи Відродження виявляється його орієнтація налюдини. Якщо в центрі уваги древніх філософів був животворящий Космос, всередні віки - Бог, ті в епоху Відродження - людина.
Виникаютьі нові філософські напрямки - деїзм і пантеїзм. Деїзм відкидав ідею особистогоБога і його повсякденне втручання в життя природи і суспільства. Деїзмрозглядав Бога лише як першопричину, як творця світу, тобто безособовепочаток, яка повідомила світові його закони, які після творіння діютьсамостійно. Багато хто з деїстів засновували свом уявлення про світ на новихгалузях природознавства, відстоювали незалежність науки від релігії. Деїзм дававможливість, прикриваючись визнанням Бога, розглядати закономірності природиі суспільства поза Божественної зумовленість.
Впантеїзмі Бог і світ ототожнювалися. Одним з перших до пантеїзму підійшовМикола Кузанський. Розглядаючи Бога як нескінченний максимум і наближаючи його доприроді як обмеженому максимуму, він сформулював ідею нескінченностіВсесвіту. Пантеїзм ліг в основу більшості натурфілософських вчень, що протистоятьрелігійному вченню про сотворіння світу Богом з нічого. У вченні пантеїстів Бог,залишаючись нескінченним і незримим Абсолютом, все більше зливався з природою, покине став по суті її псевдонімом. У Дж. Бруно є теза: В«... природа ...є не що інше, як Бог в речах В». Все це свідчить про те, що до XVIIв. сформувалося свідомість, істотно відмінне від античного. Якщо длядавньогрецької філософії завершене і ціле - прекрасніше незавершеного, тодля філософа епохи Відродження рух і становлення - переважнішенерухомо-незмінного буття [1].
Цедозволило людині, як ніколи відчути силу і владу лад усім сущим,удосконалюватися і розвиватися, йому не потрібна тепер милість Бога, без якоївін, за вченням церкви, не міг існувати. Він тепер сам творець. Тому вепоху Відродження будь-яка діяльність сприймалася інакше, ніж в епоху ранньогосередньовіччя, і навіть в епоху античності.
Інженері художник - це вже не просто В«технікВ» і В«МастакВ», яким він був дляантичності і середніх століть, тепер він дійсний творець. У творіннях Бога,тобто природних речах, він прагне побачити закон їх побудови, висловити йогов наукових знаннях. Так, Микола Коперник зруйнував найважливіший принципарістотелівської фізики і космології, обгрунтувавши геліоцентричну систему світу,по якій, по-перше, Земля обертається навколо своєї осі, чим пояснюється змінадня і ночі, а також рух зоряного неба; по-друге, Земля обертається навколо Сонця,поміщеного Н. Коперником в центр світу, по-третє, Космос нескінченний, незміннийі безмежний [2].
Такимчином, зародившись 2500 років тому, філософська думка постійнорозвивається і вдосконалюється, переживаючи періоди підйомів падіння, прагневиробити знання про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини досвіту і місце в ньому людини. Будучи обумовленої соціальною дійсністю,філософія активно впливає на суспільне буття, сприяє формуванню новихідеалів і культурних цінностей. XVII в. відкриває наступний період у розвиткуфілософії, який прийнято називати філософією Нового часу.
2. Італійськийгуманізм
Знаменною подією XIV ст. вІталії було виникнення studia humanitatis, що в перекладі означаєВ«Гуманітарні знанняВ» (лат. humanus - людяний). Звідси походить поняттяВ«ГуманізмВ», яке охоплює собою погляди та ідеї, що підкреслюють повагуправ та гідності людини, його прагнення до самоствердження, свободи тащастя. Гуманізм формувався на грунті античної грецької та римськоїлітератури. У роботах гуманістів ми зустрічаємо численні звернення дофілософії Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Цицерона, Сенеки й іншихфілософів; до поетів Вергілія, Овідія, Апулія, але і релігійним ідеямАвгустина Аврелія, Фоми Аквінського і ін
Суттєвою рисою studia humanitftisє відродження античного діалогу як улюбленого жанру гуманістів.Марсіліо Фічіно як би відкриває заново значимість такого діалогу: В«... якасьприродна діалектика, тобто мистецтво міркувати, ... природжена людямспочатку ... І будь-яка людська мова, і всяке життєве дію іспонукання є ніщо інше, як певна аргументування ... Ця раціональназдатність не менш природна для людини, ніж політ для птиці і гавкіт длясобаки В». І далі йде міркування про те, що наш розум В«... завжди сперечається навітьколи ми мовчимо та коли ми спимо; адже все людське життя - якась постійнароздум В»[3].
Є відмінність між диспутами схоластіві діалогами гуманістів. У перших це чисто шкільна процедура, що маєформальне значення, у других - це бесіда в дружньому колі, на лоні природи,і мета її - в самому процесі спілкування де відбувається людськесамоствердження, а не доказ вже відомих істин.
Діалогічність стає принципомкультури ХV в. Вона включає зіткнення різних умов, різних істин, несхожихкультурних позицій, але в цілому всі вони складають єдиний розум, єдину істину ізагальну культуру. Насолодитися суперечкою, прожити в ньому, знайшовши істину, - осьестетичний ідеал гуманізму.
У гуманізмі Італії виділяються дванапрямки: одне з них тяжіє за змістом до громадянської тематики (влада -правитель - громадянин - людина) і в силу цього умовно може бути названоцивільним; інше бере за основу людину як цінність самому по собі ітому може бути віднесено до загальнолюдського гуманізму. Більшістьгуманістів, так чи інакше, були пов'язані з Флоренцією, з містом-комуною, деправили жорстокі правителі. Їх образ думки і дії були предметом увагивсіх городян, це зачіпало їхні інтереси. Тому роботи і висловлюваннягуманістів отримали широкий громадський резонанс. Гуманісти шукали ідеалсправедливості і мудрого правителя (така ідея, як відомо, була висловленаще Платоном), але одночасно і гідного громадянина-патріота. В їхтворах звучить заклопотаність станом моральних устоїв, як влади, такі народу, але причини пороків вони бачать у самих людях, в їх моральних принципахі людських якостях. Вони були впевнені, що людина може стати краще,здатна змінити себе і тим самим вплинути на суспіл...