1.Введення.
2.Філософіясередньовіччя
3.Висновок
4.Список літератури
Введення.
З кінця IV в. почалося В«велике переселення народівВ». Вандали, готи,гуни і інші народності вторгалися в межі Західної Римської імперії,отримуючи підтримку пригнобленого місцевого населення. Коли в 476 р. Західнаримська імперія розпалася, на її території утворився ряд нетривкихдержав. У Галлії та Західної Німеччини - франки, на півночі Іспанії -вестготи, в Північній Італії - остготи, в Британії - англосакси, змішуючись зкорінним населенням, яке складалося переважно з кельтів і так званихримлян, утворювали конгломерат різних національностей, об'єднанихпоняттям В«римський громадянинВ».
Отже, на різних етапах склалися різні історичні умови,вплинули на формування своєрідності культурних традицій, розглядуяких присвячена дана робота.
Філософія Середньовіччя.
Філософія середньовіччя - це особливеявище духовного життя того періоду. Колишні ознаки самостійності,властиві філософії античного рабовласницького суспільства, нею втрачені.Виникла нова парадигма, складова найглибинніші підстави людськогожиття. Змінилося ставлення людини до самої себе і до інших людей, до влади, додержаві, до історії, до знання. Виникли абсолютно нові авторитети,соціальні структури, на історичну арену вийшли нові народи. З приходом іутвердженням християнства люди дістають рівні можливості в сенсі духовногобуття: перед єдиним і єдиним Богом були всі рівні; всі, хто вірував унього, могли звертатися до нього особисто і розраховувати на його увагу іприхильність.
Історія середньовічної філософії ідесвоїм корінням в перші століття нової ери. У роботах перших християнськихмислителів ми бачимо спроби використання ідей античної грецької та римськоїфілософії в цілях обгрунтування релігійних догматів і ідей. При цьому виникаєщось нове в порівнянні з філософією в її класичному розумінні, а саме -якусь подобу синтезу ряду положень філософії і богослов'я винятково вінтересах богослов'я. Роль філософії зводиться до служіння релігії. В«Томубільш точним буде говорити не про філософію як таку, а про теології (відгреч.theos - бог, logos - вчення), що представляє собою богословське вчення,включають у себе елементи філософії В»[1].
В літературі прийнято робити всюсередньовічну філософію на два періоди, що мають якісну відмінність, а саме- Патристики і схоластику. Патристика (від лат. Pater - батько) - вченнязасновників богослов'я, що заклали основи християнської теології у впертійборотьбі проти єретичних ідей. Це відбувалося в період з I по VIII (V) століття.Схоластика (від грец. Школа) являла собою сугубо шкільну(Університетську, монастирську) мудрість, у якій засобамиформально-логічних міркувань доводилися догми християнства. Схоластикаформувалася в період з VIII (V) по XII ст. і її розквіт припадав на XIII -XIV століття. Потім вона припиняє своє існування, поступаючись місцем ідеям епохиВідродження та Нового часу.
Які ж загальні риси середньовічноїфілософії та періоду патристики?
Це теоцентризм, що означає, що в центрісвітобудови, всього життя людей і конкретної людини знаходиться Бог як верховнеістота, абсолютний початок. Це положення доповнюється і уточнюєтьсякреаціонізму (від лат. creatio - створення) - вчення про створення світу ілюдини Богом за його добровільною схильності і вільній волі в Елін акті.З цих двох положень випливає і третє - провіденціалізм (від лат. Providentia- Провидіння), вчення, згідно з яким розвиток людського суспільствавизначається зовнішніми по відношенню до нього причинами, а саме Богом.Істотними для середньовічної філософії є ​​також персоналізм іревеляціонізм.
Перше полягає в розумінні людини якперсони (від лат. persona - особистість), тобто неподільної особистості, що володієрозумом і свободою волі, створеної за образом і подобою Бога, наділеноїсовістю. Кожна особистість - це особливий замкнутий світ, усередині якоговідбувається боротьба сил добра і зла, духу і плоті, розуму і чуттєвості, боргуі схильності; при цьому завжди присутній суддя - совість і закон душі -логос, пов'язаний з логосом божественним. Цей світ непроникний для людей, але вінвідкритий для Бога. Праведність, чистота помислів не менш значущі, ніж правильнівчинки.
Ревеляціонізм (від лат. revelatio -одкровення) відноситься до принципу пізнання світу; він полягає в тому, що самийнадійний спосіб пізнання божественних істин полягає в осягненні прихованогосенсу священних писань, що містять в собі божественне одкровення.раціональне пізнання не виключається, але божественне одкровення вважаєтьсявищим і більш значущим для людини.
Власне філософська думка античності вперші століття приходить в стан занепаду, Це відбувається на тлі зростання істановлення теології, християнського віровчення, яке в цей час знаходитьсебе через осмислення й вироблення своїх ключових, принципових положень. Всіце відбувається в дуже динамічній формі: зіткнення різних підходів ітрактувань, суперництво релігійних сект між собою, складні відносинихристиянської релігії зі світською владою і т.д. Утвердження християнськихдогматів і віровчення в цілому було пов'язано з жорсткими розправами зінакодумцями (катування, страти), офіційним засудженням єретиків і доданням їханафемі.
Таким чином, у розглянутий намиперіод виникла Патристична філософія, тобто вчення отців церкви,теоретиків богослов'я, які так чи інакше визначили своє ставлення доантичної філософії, самі ж розвивали і висловлювали своє бачення релігійнихпроблем, вдаючись до методів філософії (логічні міркування, зіставленняпротилежностей і т.п.).
Одним з перших засновників патристики влітературі називають Квінта Тертелліана (160-220 рр.. н.е.). Тертулліану ставлять взаслугу обгрунтування вчення про святу Трійцю, що є принципово важливимдля християнської теології. Суть цього вчення така: кожне з трьох осіб єБог; всі три особи теж є Бог. Вони розрізняються як Особи, але їх троїчністьєдина як субстанція. В«У трактуванні самих осіб - Бога, Сина, Логосу - Тертуліанвиходив з того, що на початку Бог був один і розмірковував наодинці з собою, тодівін був єдиною особистістю В»[2].Але в той момент, коли він побажав відкритися, він прорік із себе творче слово- До світу і для світу, і цим словом став Логос - реальна істота. Від Отця іСина ще стався Дух. Він теж є самостійне істота, "заміщаєСина сила ". У джерелах зі середньовічної філософії Тертулліануприписують наступне категоричне судження: "Вірую, бо цеабсурдно ".
Одним з інших яскравих представників батьківцерковної науки був Оріген (182-251 рр. н.е.). В«Система Орігена, в якій вінвисловив своє бачення Бога складається з таких розділів: а) Бог і його розкриття,б) відпадання тварних духів і наслідки цього, в) спасіння і відновлення В»[3].
У середині VI ст. на Вселенському соборі вКонстантинополі погляди цього філософа були визнані єретичними, а самОріген був підданий анафемі.
Становлення християнської патристикинеможливо уявити без участі платонізму в ній. Це вплив здійснилосячерез школу неоплатонізму, останню велику філософську систему західнійантичності. Основоположником її був Плотін (203-270 рр.. Н.е.), він народився вримської провінції Єгипет у м. Ликополе; навчався філософії, в ціляхознайомлення з філософією персів та індійців, брав участь у військовому походіГордиана III; потім опинився в Римі, де й заснував свою школу.
Плотін постає перед нами якистолкователь ідей Платона, але не всіх ідей, а лише тих, які могли бутинебудь чином асоційовані в нову реальність. Йдеться насамперед прохристиянської релігії. Гребля привертає головним чином вчення Платона про світідей, про єдиний (діалог Платона "Парменід"), вчення про благо ("Держава"),вчення про антагонізм душі і тіла ("Федр"), вчення пробогенусе-деміург і про космічної душі ("Тімей"), а також іншіідеї. Християнство ворогувало з неоплатонізмом через його прихильності доязичницьким корінням давньог...
