Зміст
1Загальна характеристика епохи Відродження
2Основні риси філософії Відродження
2.1 Гуманізм- Піднесення людини
2.2 Антропоцентризм- Людина, а не Бог в центрі дослідження
2.3 Секуляризація- Звільнення від церковного впливу
2.4 Пантеїзм- Становлення досвідчених наук і формування науково-матеріалістичного розуміння,вільного від теології
2.5 Високийінтерес до соціальних проблем, суспільству і державі і розвиток ідейсоціальної рівності
Підсумкирозвитку філософської думки епохи Відродження
Списоквикористаної літератури
1 Загальна характеристика епохи Відродження
Філософіяепохи Відродження, або Ренесансу, стала важливим етапом розвитку філософськоїдумки і охоплює період з XIV по початок XVII ст., коли відбувається цілий рядзмін в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи. Ось як Ф. Енгельс характеризує ці зміни:В«Королівська влада, спираючись на городян, зламала міць феодального дворянства істворила великі, по суті засновані на національності, монархії, в якихпочали розвиватися сучасні європейські нації і сучасне буржуазнесуспільство ... тільки тепер, власне, була відкрита земля і були закладеніоснови для пізнішої світової торгівлі і для переходу ремесла в мануфактуру,яка, в свою чергу, стала вихідним пунктом для сучасної великоїпромисловості В»[4].
У підсумку епоха Відродження знаменується розвитком промисловості,торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріальноговиробництва.
У політичній області епоха Відродження - це епоха зародженнякапіталістичних відносин, формування національних держав, епоха боротьбиз феодальною реакцією, глибоких соціальних конфліктів.
Вприродознавстві це час великих відкриттів і винаходів, зокрема:
-великігеографічні відкриття, такі як відкриття Америки;
-розширенняпізнань про космос (встановлення нової астрономічної системи, пов'язаної зім'ям Коперника);
-розвитокзнань про навколишнє середовище і про живому світі (початок систематизації рослин,виникнення наукової анатомії, що поклала початок сучасній медицині) [10].
Даніреволюційні зміни в політичному ладі, промисловості і природознавствівимагали звільнення розуму від догматичних принципів схоластичногомислення і провідні діячі і мислителі даного часу прагнули відродитицінності та ідеали класичної давнини та античної філософії. Звідси й саменазва епохи - Відродження, коли викликані до життя творчістю гуманістіввідкриття філософів Стародавньої Греції та Риму дали потужний поштовх розвиткуфілософської думки.
Однак у цьому значеннітермін «³дродженняВ» слід трактувати досить умовно. Відродження на діліозначало пошук нового, а не реставрацію старого. В історії неможливо повернутиназад, повернутися в якусь минулу епоху. Пережите, накопичений досвід ікультурний потенціал, не викинеш і не подолаєш. Він все одно буденадавати свій вплив, оскільки саме цей капітал є тієюекономічної та культурної середовищем, в якій доводиться діяти людям,орієнтованим на його подолання.
Таким капіталом, спадщиноюдля мислителів і діячів Відродження було середньовіччя. Хоча, Відродження тапротиставляє себе християнству, але воно виникло як результат розвиткусередньовічної культури, а тому несе на собі відбиток багатьох її рис. Об'єктивноепоху Відродження слід було б характеризувати як епоху переходу, тому, щовона є мостом до системи суспільних відносин і культурі Нового часу.Саме в цю епоху закладаються основи буржуазних суспільних відносин,перш за все, у сфері економіки, саме в цей період отримують розвиток науки,змінюються відносини церкви і держави, формується ідеологія гуманізму [13].
2 Основні риси філософії Відродження
2.1 Гуманізм - піднесення людини
Якщов середньовічному суспільстві були дуже сильні корпоративні і станові зв'язкуміж людьми, а середньовічний чоловік сприймався тим цінніше як особистість,чим більш його поведінка відповідала нормам, прийнятим у корпорації і вінстверджував себе через максимально діяльну включення з соціальну групу, вкорпорацію, в богоустановленний порядок. То в епоху Відродження, навпаки,індивід набуває набагато більшу самостійність, він все частіше представляєне той чи інший союз, але самого себе. Звідси виростає нове самосвідомістьлюдини і нова його громадська позиція: гордість і самоствердження, свідомістьвласної сили і таланту стають відмітними якостями людини.
Іншимисловами, середньовічна людина вважав себе цілком зобов'язаним традиціям, навітьякщо вносив істотний внесок в них, а індивід епохи Відродження схильнийприписувати всі свої заслуги собі. При цьому прагненню стати видатниммайстром - художником, поетом, ученим і т.д. - Сприяє загальна атмосфера,навколишня обдарованих людей буквально релігійним поклонінням: їх шанують тепертак, як в античності героїв, а в середні віки - святих. ІдеаломВідродження людини став різнобічно розвинений індивід [4].
Самез цим і пов'язане поняття В«гуманізмВ», адже ще відомий римський оратор Цицеронговорив, що гуманізм - це виховання і освіту людини, що сприяютьйого піднесенню. Тому у вдосконаленні духовноїприроди людини основна роль відводилася комплексу дисциплін, що складається зграматики, риторики, поезії, історії, етики. Саме ці дисципліни сталитеоретичною базою ренесансної культури і отримали назву В«studia humanitatisВ» (гуманітарні дисципліни)[16].
РозглядаючиВ«ГуманізмВ», потрібно відзначити, що саме епохаВідродження дала світу ряд видатних індивідуальностей, володіли яскравим темпераментом,всебічної освіченістю, що виділялися серед інших своєю волею,цілеспрямованістю, величезною енергією.
Головним центромгуманістичного руху в усіх його аспектах стала Флоренція, яку можнаназвати столицею італійського Ренесансу. Тут народився і провів багато роківсвоєї політично вельми активного життя великий поет і мислитель Данте Аліг'єрі(1265-1321). першоджерело найважливіших ідей гуманістичного світогляду -В«Божественна комедіяВ» - вихідним документом гуманістичної думки її робитьінтерес Данте до людини, бо В«з усіх проявів божественної мудрості людина- Найбільше чудо В». Причому цей інтерес глибоко соціальний, бо доляВ«Благородної людиниВ» аж ніяк не зумовлена ​​умовністю народження в тому чиіншому становому званні і повинна складатися не на основі його В«тваринної доліВ», ана основі невпинного прагнення В«до доблесті і знанняВ» [7].
Однак у Данте тлінному світові землі протистоїть вічний мир небес.І в цьому протистоянні роль середньої ланки виконує людина, бо він причетнийдо обом світам. Смертна і безсмертна природа людини зумовлює і йогодвояке призначення: позаземне існування і здійсненне на землілюдське блаженство. Земне призначення реалізується в цивільномусуспільстві, а до життя вічного людини веде церква. Таким чином, людинареалізує себе в земному призначенні і у вічному житті. Поділ земної ізагробному житті ставить проблему відмови церкви від домагань на світське життя.
Якщо Данте - натхненник безлічі гуманістів, то загальновизнанийродоначальник гуманістичного руху - Франческо Петрарка (1304-1374),якому вдалося подолати теоцентризм середньовіччя. Звертаючись до проблемчеловечской буття, Ф. Петрарка заявляє: В«Небожителі повинні обговорюватинебесне, ми ж - людське В». Земні турботи складають найперший борглюдини і ні в якому разі не повинні приноситися в жертву загробному світу.Старий стереотип презирства до земного поступається місцем ідеалу людини в йогогідному земному існуванні. В результаті предметом філософії стаєземне життя людини, його діяльність. Завданням філософії є ​​непротиставлення духовного і матеріального, а розкриття їх гармонійногоєдності. Формується і нова етика, заснована на єдності душі і тіла, рівноправностідуховного і тілесного. Піклуватися про одну душу безглуздо, бо вона випливає природітіла і не може діяти без нього. В«У самій п...
