Реферат пофілософії науки
Формуваннясоціально-гуманітарної методології
вфілософії історії
Формуванняметодологічних ідей у ​​галузі гуманітарного знання йшло за двома основниминапрямками: по-перше, в рамках такої галузі філософського знання, яканазивається філософією історії. По-друге, в рамках самих соціально-гуманітарнихнаук. Становлення цих двох напрямків відносять зазвичай до XVII ст., До періоду«³дбруньковуванняВ» від єдиного знання таких його двох великих гілок як філософія інаука. Зміст, характер, проблематика в рамках цих напрямів змінювалася.
Починаючи з XVII в., йдеособливо бурхливий процес формування природничих наук, в ході якого наперший план висувається механіка. Соціальне пізнання розвивалося в рамкахфілософії історії - розділу філософії, пов'язаного з інтерпретацієюісторичного процесу та історичного пізнання.
Термін В«філософіяісторії В»використовується в даний час в наступних основних значеннях:
а) вчення про історичнуреальності в її цілісності і розвитку, загальна теорія історичного процесу якєдності минулого, сьогодення і майбутнього;
б) частину філософії науки,досліджує історичне пізнання раціональними засобами і методами, тобтоісторична епістемологія, вчення про пізнання історичної реальності;
в) філософська концепціяпро історичної реальності в її загальних характеристиках, а також про їїпізнанні, його засоби і методи. Це В«філософська версія історіїВ» з такимиключовими категоріями як В«єдністьВ», В«цілеВ», В«розвитокВ», В«діяльністьВ»,В«ЦінностіВ», В«людинаВ» та ін В«У спробі осягнути єдність історії, тобтомислити загальну історію як цілісність, відбивається прагнення історичногознання віднайти свій останній сенс. Тому при вивченні історії у філософськомуаспекті завжди ставилося питання про єдність, за допомогою якого людствостановить одне ціле В».
Філософія історії, якцілісна система знань, розроблялася, починаючи з XVII в., в працях Віко,Гердера, Сен-Сімона і інших мислителів. Французький філософ А.К. Сен-Сімон(1760-1825) стверджував погляд на людське суспільство як на закономірнорозвивається цілісний організм і прагнув розглядати всяку громадськуорганізацію як історично минущу, що займає певне місце в загальномуході історичного процесу. Створена ним В«наука про людинуВ» (В«соціальнафізіологія В») побудована на принципі історизму, який Сен-Сімон розглядавяк принцип і теоретичної, і практичної діяльності. Він зазначав, щотільки глибоке дослідження всієї історії суспільства, всього ходу цивілізації наПротягом багатьох століть може вберегти людей від різного ряду політичнихілюзій свого часу. Реалізуючи принцип історизму, французький мислительосновні риси розумного суспільства прагнув розкрити, розглядаючи його не якщось незмінне, а як процес - реальний процес діяльності людей: В«майбутнєскладається з останніх членів ряду, в якому перші члени складають минуле В».
Плідною ідеєюСен-Сімона було визнання ним поступального ходу розвитку людства від нижчихформ до вищих. Філософ підкреслював виняткове значення в житті і розвиткутовариства В«індустріїВ», яка (а не тільки релігія, мораль та інші духовніфактори) є головним чинником об'єднання людей в єдиний організм. СамеВ«ІндустріяВ», тобто трудова діяльність у сфері промисловості, сільськогогосподарства є природною необхідністю і обов'язком людини істворює найважливіші - матеріальні - зв'язки між людьми. Успішний розвитокіндустрії можливе тільки на основі застосування наукових принципів.
Разом з тим Сен-Сімон усвоєї соціальної концепції не уникнув механіцизму, який був тодіпанівною методологічної доктриною в природознавстві, та й у філософії інауці того часу. Він виходив з того, що прогрес людського розуму дійшов дотого, що найбільш важливі міркування про політику можуть і повинні бутибезпосередньо виведені з пізнань, придбаних у В«вищих науках і вобласті фізики В». На думку Сен-Сімона, закон всесвітнього тяжіння повинен статиосновою нової філософії, яка, в свою чергу, може стати фундаментом новоїполітичної науки. В«Сила вчених Європи, - писав він, - об'єднаних в загальнукорпорацію і мають своїм зв'язком філософію, засновану на ідеї тяжіння,буде неизмерима В».
Своєрідним підсумком тавершиною класичної філософії історії була соціально-історична концепціяГегеля, яка спиралася на головне в його вченні - діалектичний метод.Велика заслуга Гегеля полягала в тому, що він, володіючи В«величезним історичнимчуттям В», вперше представив весь природний, історичний і духовний світ увигляді процесу, тобто в безперервному розвитку і намагався розкрити внутрішнюзв'язок (тобто закони) цього розвитку.
Основою діяльностілюдей (тобто всесвітньої історії) філософ вважав діяльність економічну, т.тобто праця, - перетворення природи за допомогою знарядь праці. У цьому зв'язку вінпідкреслив, що В«у своїх знаряддях людина панує над зовнішньою природою, тодіяк в своїх цілях він швидше підпорядкований їй В». Це положення є не що інше якВ«ЗародокВ» матеріалістичного розуміння історії. Розуміючи всесвітню історію якВ«Прогрес у свідомості свободиВ», Гегель намагався представити її як єдинийоб'єктивний закономірний поступальний процес. Кожна епоха в цьому процесі,будучи неповторно своєрідною, являє собою в той же час закономірнущабель у загальному розвитку людства.
Разом з тимфілософсько-історична концепція Гегеля була історично і змістовнообмеженою: ідеалізм (основа історії - В«духВ»), метафізичність (В«зупинивВ»розвиток і В«замкнувВ» його на В«німецький світВ»), примирення соціальнихпротиріч, націоналізм, апологетика, В«уявний критицизмВ» та ін
Філософсько-методологічніпроблеми соціального пізнання
Класична філософіяісторії висунула і розробила ряд важливих ідей: ідея розвитку, теоріяпрогресу, проблеми єдності (цілісності) історичного процесу ірізноманіття його форм, історичної закономірності і причинності, свободи танеобхідності, В«зачаткиВ» історичного матеріалізму, важлива роль діалектики всоціальному пізнанні та ін
Відкривши матеріалістичнерозуміння історії, Маркс і Енгельс уперше показали, що люди самі творять своюісторію (насамперед у сфері матеріального виробництва), будучи одночасноі акторами, і авторами всесвітньо-історичної драми. Проголосивши первинністьсуспільного буття по відношенню до свідомості, вони тим самим в матеріалістичномурозумінні історії знайшли ту фундаментальну основу, яка і дозволилаоб'єднати, злити в вищому синтезі, цілісному єдності матеріалізм ідіалектику, адекватно інтерпретувати збіг діалектики, логіки і теоріїпізнання. Відрив небудь з названих сторін один від одного і від даногоорганічного цілого, гранями якого вони є, або розуміння названогоцілого як В«механічного агрегатуВ», неминуче веде до тих чи інших односторонні - в тому числі в пізнаннісоціальних явищ.
У другій половині XIX ст.проблеми, що стояли в центрі уваги філософії історії, значною мірою відходять до приватних соціально-гуманітарнихнаукам. Але на початку XX ст. і далі - новий сплеск західної філософії історії,нові варіанти теорії історичного розвитку, сенсу історії.
Відродження інтересу довласне філософії історії в кінці XIX - початку XX в. відбувалося в двохосновних напрямках. Перший напрямок мало задачу - проникнути внедоступні для понятійного, раціонального мислення глибиниВ«Культурно-історичних типівВ» організації суспільного життя. Головне завданнядругого напрямку - вивчення самої історичної реальності, з'ясуванняфілософсько-методологічних підстав історичного знання в порівнянні зприродничонауковим.
Прихильники першогонапрямки виходили з біологічної моделі історичного процесу, згідноякої єдність людства - це фікція, а фактично ми маємо справу зрізноманітністю специфічних, конкретно-історичних форм культури, що нагадуютьбагатство форм органічного світу. Це, по-перше. По-друге, сенс історії - не в поступовому лінійномусходженні до свободи, а в плюралістич...
