Розумна діалектикаСократа і В«комунікативний розумВ» Ю. Хабермаса
П.Н. Кононов,
президентФонду
В«Розвитокта впровадження інноваційних методів соціальної допомоги сім'ї і дітям В«АВЕРСВ»,
аспіранткафедри філософії РГСУ
Сократ (бл. 469 до н. е.. - 399 дон. е..) під час діалогів вельми стисло і точно створював емпіричні основитеорії комунікативної дії. Він підносив співрозмовникам свої думки здопомогою майстерних навідних питань, віддаючи перевагу не формікомунікативної дії, що відповідає на питання В«як сказати?В», а його самесмисловому змісту, тобто - В«навіщо і що сказати?В». В процесі діалогу Сократвизначав його головну мету, тобто досягнення взаєморозуміння співрозмовників, бездосягнення якого, комунікативні дії відбувалися, а комунікація - немає.В основу взаєморозуміння учасників діалогу Сократом закладалися дефініції. Смисловезміст дефініцій Сократ підтверджував прикладами, взятими з реальної дійсності,і вони мали пряме або непряме відношення до предмету обговорення, а такожжиттєвого досвіду співрозмовників.
Діалектика Сократа - це, як правило, процеслогічного висновку на основі переходу від приватного положення до загального (індукція)з подальшим дедуктивним умовиводом, тобто висновком про окремийпредметний клас на основі уявлень про клас в цілому.
Діалогічний спосіб дослідженняприпускав на початку бесіди, в міру необхідності, використання зрозумілихспівбесідникові аргументів - найпростіших за змістом і наочних по форміположень, які мають переважно чуттєвий характер. Однак, по міріпросування діалогу з метою, наприклад, евристичного навчання, провіднийспіврозмовник переходить до прихованих і більш сутнісним властивостям обговорюваних явищ.Евристичне навчання для учня - це відкриття чогось нового, що відбуваєтьсяза рахунок конструювання самим учнем сенсу доцільних задач,визначають конкретні дії умоглядно обраних форм втілення іреалізації рішень задач. Подібні процеси споконвічно моделюються в режиміавтокоммунікаціі, а потім відбувається послідовне проектуванняпредставленої парадигми на процес вибудовування комунікативних дій ззовнішнім соціумом на прийнятному для нього рівні спілкування.
Діалектика як мистецтвокомунікативної дії, що дозволяє вести двосторонню міркування, - одинз основних методів філософського пізнання світу, що базується на аналізівсіляких точок зору щодо досліджуваного предмета. Як правило,такий всебічний аналіз різних точок зору зводиться до взаємодії абопротидії двох протилежних сутнісних і/або істотних позицій,які прийнято називати тезою і антитезою.
У більш вузькому сенсі діалектика - це назвагносеологічного методу (методологічного принципу пізнання), якийреалізується за схемою В«теза-антитеза-синтезВ». Слідуючи цьому методу, що пізнаєсуб'єкт спочатку виділяє в реальності деякий явище, формує для цього явищапоняття або формулу, які розглядаються ним як теза. Потім процеспізнання триває формуванням антитези - формули або поняття,зміст яких протилежно (протиставлено) тезису. Тільки післяцього суб'єкт переходить до розгляду і пізнання взаємозв'язку між тезою іантитезою - до пізнання синтезу. Розвиток ідеї може бути в результатіповторення перехідних процесів пізнання від цілого до окремого - від приватного доцілого, і тоді синтез розглядається, як теза більш високого рівня. Так впроцесі розвитку вміння мислити осягається істина. Діалектика Сократарозумна, але на запитання В«що є розум?В» великий філософ відповіді не залишив.
Сучасні темпи трансформаціїіндустріального суспільства в інформаційно-комунікативне суспільство, а такожпроникнення комунікації в усі сфери людської життєдіяльності,виникнення і розвиток безлічі якісно нових форм комунікативнихструктур і процесів - дуже високі. А це вимагає, перш за все, глибокогопереосмислення підходів до теоретичної складової наукової діяльності,націленої на розкриття самої сутності комунікативної дії (по сутівнутрішнього і зовнішнього діалогу), що представляє собою здатності свідомості,відповідаючи на проблематичний питання В«що робити?В» - раз Віва у міння м исліть в умовах тих чи інших суспільних відносин.
Юрген Хабермас (нар. 1929), німецькийфілософ, найбільший представник Франкфуртської школи, поставив у центр філософськихроздумів поняття комунікативного розуму. У книзі В«Пізнання і інтерес" (1968)Габермас шукає модель критичного діалогу, в процесі якого належитьпроаналізувати суспільство, щоб відрізнити вільну комунікацію відкомунікації, що знаходиться під впливом відносин панування - підпорядкування.Мабуть Хабермас вважає, що мовна та культурна традиція, представляючи себеяк абсолютного носія істини, у підсумку грішить самодостатністю. ТобтоВ«КультурнаВ» традиція може стати В«ідеологієюВ», що приховує структуридомінування і легітимізувати примусу.
Хабермас відчув сильний вплив гегелівської-марксистськоїтрадиції, хоча спочатку отримав в університеті традиційну німецькуосвіту. Потім він долучився до традиції Франкфуртської школи, а після ставпоступово звільнятися від впливу передумов критичної теорії. Результатомйого дослідницької роботи стає теорія комунікативної дії, здопомогою якої він хотів би прояснити основні питання етики, теорії мови ідіяльності, а також і уточнити розуміння розуму.
У своїх подальших дослідженнях Хабермасвідштовхується від вчення М. Вебера (1864-1920) про цілераціональної дії, воснові якого ціннісно-раціональне мислення, яке враховує афективніреакції людей. З виходом невеликий роботи В«Попередні роздуми з теоріїкомунікативної компетенції В»(1971) Габермас прагне зв'язати комунікативнепоняття розуму з В«лінгвістичним поворотомВ» [1], досконалимангло-американської аналітичної філософією, зокрема К.-О. Апель (р. 1922).У підсумку Габермас приходить до розробки поняття розуму, що спирається на теоріюмовних актів. Теорія Хабермаса докладно викладається в двотомній праці В«Теоріякомунікативної дії В»(1981).
Хабермас вважає, що філософськепоняття розуму не є незалежним від емпіричних спостережень і повинно постійнопідтверджувати себе в діалозі з конкретними науковими дисциплінами, що відображаютьфакт функціональної диференціації суспільства. Формулювання й поняття Хабермасазробили помітний вплив на сучасну думку. Висунуті їм в 1960-і роки поняттяемансипації, теоретико-пізнавального інтересу, комунікації, дискурсу в1970-і роки були розвинені в концепції В«кризи легітимності пізньогокапіталізму В», а в 1980-ті роки доповнені термінами і афоризмами, які отрималипоширення в мові не тільки вчених, але і широкої публіки (В«колонізаціяжиттєвого світу В»,В« нова непрозорість В»та ін.)
Продуктивне сприйняття ідей Габермасавідчутно в багатьох країнах, особливо в США, де його вплив на молодихрадикально налаштованих інтелектуалів чи не сильніше, ніж у ФРН. Методологічнийаспект теорії комунікативної дії розробляється Хабермасом в книзіВ«Знання та інтересиВ» (1968 р.), яка вважається однією з найскладнішихфілософських робіт XX століття. Хабермас розглядає епістемологію, що склалася напротягом двох останніх століть. Теоретичні уявлення про зв'язок знанняі дії призвели Хабермаса до переконання в тому, що формування знанняпідпорядковане певним інтересам, які відображають інформацію про стан самоїжиття або В«життєвого світуВ». Габермас пояснює його як світ, що володієкомунікативною функцією. Крім того - функцією резервуара, з якого можначерпати культурні традиції і переконання, їх інтерпретації, придатні длядосягнення консенсусу. Під ним Хабермас увазі згоду значущогобільшості людей конкретного співтовариства щодо найбільш важливих аспектівйого соціального порядку, вираженого в діях.
Хабермас розглядає взаєморозумінняяк результат комунікативних дій по оновленню культурного знання.Взаєморозуміння - головна мета комунікативних дій - поліпшується в процесікоординування дій, службовців соціальної інтеракції (взаємного впливу) іформуванню солідарності, а також створенню ум...
