Проблема свободи і відповідальності особистості
План
Введення
1. "Людина", "індивід","Особистість", "індивідуальність"
"Біологічне" і "соціальне" влюдині
2. Структура і закономірності формуванняособистості
3. У чому полягає свобода і відповідальність особистості?
Висновок
Список літератури
Введення
Людина є одним знайбільш важливих об'єктів вивчення в філософії. І проблема людини особливоактуальна в ті кризові, переломні моменти, коли гостро стоїть питання про сенсіснування, цінностях всього суспільства. Суспільство ж складається з людей,особистостей, кожна з яких індивідуальна. Без вивчення індивідуальності,біологічного і соціального в людині, не можна зрозуміти, за яким принципомформується особистість, які причини вчинків, в чому полягає свобода івідповідальність індивіда.
Без знання цих понять,особливостей людини, багато проблем у філософії виявляться невирішеними. Аджевсе в світі взаємопов'язане.
Значення даної теми велике. Необхідновраховувати типи особистості і знати методи соціально-психологічного впливуна них. Тільки в цьому випадку є можливість що - то зрозуміти, змінити докраще, і чого - то уникнути в історичному процесі.
1. "Людина", "індивід", "особистість","Індивідуальність"
"Біологічне" і "соціальне" влюдині
При всій близькості понять людина,індивід, особистість, індивідуальність слід розрізняти їх смисловіособливості.
Людина - суспільнеістота, що володіє свідомістю, розумом. Сутність людини, її походження іпризначення, місце людини у світі незмінно залишаються центральними проблемамирелігії та філософії.
Індивід ( від лат. individuum- Неподільне) - особина, кожен самостійно існуючий організм, окремийчоловік.
Особистість - людинаяк суб'єкт відносин (до себе, інших людей, навколишнього світу) і свідомоїдіяльності. Особистість характеризується притаманною їй смисловою структурою (системоюпоглядів, ціннісних установок, переваг і т.п.), що розкривається в їїдіях і вчинках.
Особистість - житейській та науковийтермін, що позначає:
1) людського індивіда яксуб'єкта відносин і свідомої діяльності (обличчя, в широкому сенсі слова);
2) стійку системусоціально-значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншогосуспільства або спільності.
У спеціальних дослідженняхпоняття "особистість" зазвичай вживається в другому, вужчому сенсі:коли педагог говорить про особистості школяра-підлітка, соціолог - про особистостіробітника, криміналіст - про особу злочинця, кожен з них має на увазінасамперед ті риси, які роблять людину відповідно школярем-підлітком,робочим, і які для них типові й істотні. Поняття "особистість" слідвідрізняти від понять "індивід" (людина як одиничний представникякогось цілого - біологічного або соціального) і "індивідуальність"(Сукупність рис, які відрізняють даного індивіда від всіх інших). Особистістьз'являється тільки з виникненням свідомості і самосвідомості .
Проблема особистості у філософії - це,перш за все питання про те, яке місце займає людина в світі, причому нетільки чим він фактично є, але і "... ніж людина може стати, точи може людина стати паном власної долі, чи може він"Зробити" себе самого, створити своє власне життя "[1].
В ході історичного розвиткузмінюються не тільки переважаючі соціальні типи особистості, їх ціннісніорієнтації, але і самі взаємини особистості і суспільства.
Чим більше психічних властивостей (характер,темперамент, здібності, почуття) називаються "особистісними", тим глобальнішестає поняття "особистість" і тим важче їм оперувати.
Індивідуальність (від лат.individuum - неподільне) - неповторну своєрідність якого-небудь явища,окремої істоти, людини. У самому загальному плані індивідуальність - " особливе", характеризує дану одиницю в її якісних відмінностях,протиставляється " типовому" як загального, притаманного всімелементам даного класу або значної частини їх.
При розгляді людини встаєпроблема співвідношення соціального і біологічного в ньому. Людина єістотою біосоціальним. У структурі природи людини можна виявититри складові її частини: Природа біологічна, Природа соціальна і Природадуховна .
Біологічна природа нав'язує людині, що сенс його життя в підтримці свого існування длявідтворення роду людського Homo Sapiens.
Соціальна природа людинидиктує йому бачити сенс свого, індивідуального, існування в служіннісуспільству, іншим людям аж до самопожертви на благо суспільства та іншихлюдей.
Духовно-моральна природа людини за ознаками і філогенезу і онтогенезу виростає спочатку на основібіологічної, а потім і соціальної. За своїм походженнямдуховно-моральна природа людини вторинна по відношенню до його природісоціальної і третинна +9- * - по відношенню до природи біологічної.
У питанні співвідношеннябіологічних і соціальних факторів в індивідуальному розвитку людини, або вйого онтогенезі , зустрічаються самі різні точки зору.
Наприклад, німецький біологЕ. Геккель, що багато зробив для утвердження вчення Дарвіна, вважав, щорозвиток людини і суспільства визначається головним чином біологічнимифакторами, а двигуном суспільного розвитку та еволюції людини єборотьба за існування і природний добір.
Двоюрідний брат Ч. Дарвіна - Ф. Гальтонв 1869 р. вперше сформулював принципи євгеніки. Він запропонував вивчативпливу, які можуть поліпшити спадкові якості (здоров'я, розумовіздібності, обдарованість) майбутніх поколінь. При цьому прогресивні вченіставили перед євгенікою гуманні цілі. Однак її ідеї нерідко використовувалисядля виправдання расизму, як це сталося з фашистською расовою теорією. Так,Гальтон в 1870 р. у книзі "Спадковий геній" стверджувавперевагу північній (нордичної) раси людей (в тому числі і розумовий), атакож білих над неграми. Він вважав, що представники переважаючої раси неповинні вступати в шлюб з представниками відсталою.
В сучасній літературііснує два різних підходи до вирішення проблеми про роль соціальних ібіологічних факторів в індивідуальному розвитку людини: панбіологізм, утверджує,що воно цілком обумовлено генами, абсолютизуючи, таким чином, біологічнийфактор; та пансоціологізм, утверджує, що всі люди народжуються зоднаковими генетичними задатками, а головну роль у розвитку їх здібностейграють виховання і освіту, тобто соціальний фактор.
Кожна людина єносієм специфічного, індивідуального набору генів, внаслідок чого він генетичноунікальний. Властивості людини, як і інших живих істот, багато в чомудетерміновані генотипом, а їх передача від покоління до покоління відбувається наоснові законів спадковості. Найсерйозніші і ретельні дослідженняпоказують, що особливості генотипу виявляються не на расовому, а наіндивідуальному рівні. У кожної людини генотип унікальний. А відмінностіобумовлені не тільки спадковістю, але і середовищем.
Розглядаючи цю проблему,слід мати на увазі, що в індивідуальному розвитку людини розрізняються дваперіоду - ембріональний і постембріональний.
Перший охоплює проміжокчасу з моменту запліднення жіночої яйцеклітини чоловічим сперматозоїдом і донародження дитини, тобто період внутрішньоутробного розвитку людського ембріона (зародка).
Індивід успадковує від батьківтакі властивості, як статура, зріст, масу, особливості скелета, колір шкіри, очейі волосся, хімічну активність клітин, багато також говорять про спадкуванняздатності до обчислення в розумі, схильності до тих чи інших наук.
На сьогоднішній деньпанівною точкою зору можна вважати ту, яка стверджує, щоуспадковуються не самі здібності, як такі, а лише...
