Зміст
Введення
1. Загальна характеристика середньовічної патристики
1.1 Історія виникнення православ'я як основи візантійськоїпатристики
1.2 Основні відмінності східної патристики від західної
1.3 Географічне поширення візантійської традиції
2. Основні ідеї в філософії візантійської патристики.Каппадокійської Отці Церкви
2.1 Загальні ідеї в філософії капподокійцев
2.2 Філософія Василія Великого
2.3 Філософія Григорія Нісського
3. Вплив візантійської патристики у розвитку християнства вРосії
3.1 Роль каппадокійців у розвитку філософії в Росії
3.2 Роль візантійської патристики у розвитку російськогоправослав'я
Висновок
Висновок
Список літератури
Введення
Метою даного рефератує розгляд проблеми впливу патристики на становлення і розвитоксхідної культури. Патристика була розглянута на прикладі філософіїКаппадокійських Отців Церкви - Василія Великого, Григорія Нісського та ГригоріяБогослова (Назіанзин). Ці богослови мали значний вплив на розвитокхристиянства взагалі і православного християнства зокрема. Християнство ж,в свою чергу довгий час визначало розвиток цивілізацій Європи, їх культуруі філософію, державний лад, втручалася в усі сферисуспільно-політичного життя. Філософським поглядам цих Отців Церквиприсвячено кілька наукових статей, про них згадується і в безлічі підручниківпо релігіевеленію та історії філософії.
У ході даної роботи буливиконані наступні завдання:
1. Розглянута загальнахарактеристика середньовічної патристики, включаючи історію виникненняправослав'я як основи візантійської патристики, її особливості у порівнянні ззахідній і географічне поширення.
2. Розглянуто загальні ідеїу філософії Каппадокійської Отців Церкви як представників східної патристикиі відмінності в їх поглядах.
3. Проаналізовано впливсхідної патристики на розвиток християнства та філософії в Росії.
1. Загальна характеристикасередньовічної патристики
Перший етап середньовічноїфілософії, іменований патристикою, був етапом "деконструкції" античноїфілософії. Перед ідеологами християнства стояло завдання руйнування еллінської(Язичницької) мудрості і створення (шляхом запозичення деяких ідей, методів ікатегорій античної філософії) теоретичної системи християнського богослов'я.Зрозуміло, принципи християнського світогляду були (і є) абсолютноіншими, ніж античного, і філософія для християнина - не вершина пізнання, ібогослов'я - не спекулятивна дисципліна, а живий досвід богоспілкування. Але в силутого, що цей досвід рік від року зростав в обсязі, множився і за змістомставав суперечна, виникла необхідність його узагальнення, систематизації тадогматизації. Крім того, спочатку доводилося його захищати від критики язичницькихфілософів (а значить, обгрунтовувати), потім - пропагувати, зберігаючиавтентичність. Все це разом вимагало теоретичної роботи, головним чином,філософської. У середньовіччі вся філософська проблематика була включена вбогословський контекст, але чим далі та чи інша проблема відстояла від проблемдогматичного богослов'я, тим більшою мірою вона зберігала свій філософськийхарактер, тим помітніше проглядала в її вирішенні оригінальність філософськоїдумки автора або прихильність ідеям деякої філософської школи.
1.1 Історія виникненняправослав'я як основи візантійської патристики
Самим великим поділомхристиянства був поділ на два напрямки - православ'я і католицизм.Цей розкол назрівав протягом цілого ряду століть. Позначалися особливостірозвитку феодальних відносин у східних і західних частинах Римської імперії.
На початку V в. Римськаімперія розкололася на Східну і Західну. Східна була єдинимдержавою, в той час, як Західна складалася з безлічі князівств, згодомзавойованих германцями. На сході (Візантія) церква опинилася в підпорядкуванні удержави. Західне християнство спочатку прагнуло до тоталітарногопануванню в усіх сферах суспільства, у тому числі в сфері політики. Римським папамвдалося перетворити церкву у помітну економічну силу, підвищити їїполітичний престиж.
Рим і Візантію роздиралитериторіальні суперечки. Ці церкви претендували на Сицилію і Південну Італію.
У 1053 р. Константинопольський патріарх Керулларий розпорядився закрити римські церкви і монастирі вКонстантинополі. Суперечка йшла з питань Опрісноків, "Філіокве" -исхождение святого духу не тільки від бога - батька, але і від бога - сина.,безшлюбності духовенства, посту в суботу і т.п. Римський папа Лев IX послав доКонстантинополь легатів на чолі з кардиналом Гумбертом. Ні Керулларія, ніГумберт не шукали примирення. Протистояння дійшло до взаємного звинувачення веретічестве і анафематствование. 16 - 25 липня 1054 р. стався остаточний розрив західного і східного християнства.
1.2 Основні відмінностісхідної патристики від західної
Оскільки лише грецькийі латинську мови виражають значущі в масштабах всієї патристики відмінностіменталітету, поділ патристики на грецьку і латинську в основному збігається зподілом на Східну (включаючи периферійні гілки - сирійську, вірменську,коптську) і Західну. Східної патристики властиво увагу до високоїтеологічної проблематики і традиційна орієнтація на платонічнуметафізику: велика частина теологічних новацій належить Сходу, деінтенсивність догматики-церковного життя була набагато вищою, ніж на Заході.Латинський Захід, об'єднаний римської культурною традицією, виявляв найбільшийінтерес до проблем індивіда та соціуму, тобто до антропології, етики та праву. Цізагальні тенденції не виключають, зрозуміло, уваги до етико-антропологічної проблематикина Сході (Немес, "каппадокійці" - Василій Великий, Григорій БогословНазианзин, Григорій Ніський) і смаку до метафізики на Заході (Вікторин, Іларій, Августин);але показово, що тринітарний суперечки (про сутнісному триєдність Бога) малоторкнулися Захід, в той час як пелагіанская полеміка (про співвідношення свободиволі і благодаті) не мала майже ніякого резонансу на Сході.
1.3 Географічне поширеннявізантійської традиції
Ареал розповсюдженнявпливу візантійської культури був дуже великий: Сицилія, Південна Італія,Далмація, держави Балканського півострова, Давня Русь, Закавказзя,Північний Кавказ і Крим - всі вони в тій чи іншій мірі стикалися звізантійської освіченістю. Найбільш інтенсивно візантійський культурний вплив,природно, позначалося в країнах, де утвердилося православ'я, пов'язанеміцними нитками з константинопольської церквою. Візантійський впливпозначалося в області релігії та філософії, суспільної думки та космології,писемності та освіти, політичних ідей і права, воно проникало у всісфери мистецтва - у літературу і зодчество, живопис і музику. Через Візантіюантичне і елліністичне культурне спадщина, духовні цінності, створені нетільки в самій Греції, але і в Єгипті і Сирії, Палестині та Італії, передавалисяіншим народам. Сприйняття традицій візантійської культури у Болгарії та Сербії,Грузії та Вірменії, у Стародавній Русі сприяло подальшому прогресивномурозвитку їх культур.
Найбільш сильнимвізантійський вплив було в області церковної ідеології, канонічного права,літургіки, богослужбової літератури, гімнографії, церковної музики, церковногообразотворчого мистецтва. Дещо слабше воно проявлялося у сфері світськоїкультури, хоча візантійська перекладна література світського характеру, поряд загиографией і церковної поезією, отримала широке поширення в багатьохкраїнах Південно-Східної та Східної Європи. Як відомо, велика була рольВізантії у виникненні та вдосконаленні слов'янської писемності.
Висновок
Візантія справила величезнийвплив на розвиток цивілізацій у Східній Європі. Цьому в чималому ступенісприяло поширення православ'я в цих країнах. Візантійськапатристика зробила великий вплив на розвиток культури та філософії в Болгарії,Сербії, Грузії, Вірменії й у Давній Русі.
2. Основні ідеї вфіло...
