Реферат на тему
В«істинно існуюче буття В РОЗУМІННІ
Парменід і Майстер Екхарт В»
МОСКВА 2007
Зміст 2
Вступ 3
1 Філософські погляди Парменіда на проблему буття 5
2 Буття в розумінні Екхарта 8
Список використаної літератури 10
Введення
Одниміз критичних моментів у розвитку філософської думки можна вважати момент,коли античний філософ Парменід (кінець VI-Vвв. до н.е.), представник елейської філософської школи, вперше поставивпроблему буття - першу справді філософську проблему, сформульовану яснимі недвозначним чином: як можна мислити буття, якщо буття цете, що є, на відміну від того, що тільки здається чи є. Безперебільшення можна сказати, що філософська онтологія (вчення про буття) почаласяз Парменіда. На думку істориків, родоначальником елейської школи був філософКсенофан. У навчаннях Ксенофана і Парменіда є ряд загальних положень: думка проєдності і про нерухомості істинно сущого буття. Але саме Парменід вперше вводитьв філософський ужиток саму категорію В«буттяВ», перевівши метафізичніміркування з площини розгляду фізичної сутності речей в площинудослідження їх ідеальної сутності. Тим самим філософії надається характерграничного знання, яке може бути лише самопізнанням і самообгрунтованістьлюдського розуму. Пізніше з захистом навчання Парменіда від заперечень зсторону інших філософських шкіл виступив учень Парменіда - Зенон з Елеі.Міркування Зенона при спільності фундаментальних положень містили ряд додатковихаргументів, вони були більш строго викладені і в розгорнутому вигляді поставили рядпитань, які у Парменіда були тільки намічені. Древні історикиприписували Зенону сорок доказів захисту навчання про єдність існуючого (протимножинності речей) і п'ять доказів про його нерухомості (протируху). З них до наших днів дійшло усього дев'ять.
Більш пізні,середньовічні, трактування поняття буття і його почуттєвого відображення можна знайтив роботах німецького філософа-містика Йоганна Екхарта (на прізвисько В«майстерВ»,тобто В«вчительВ»). В оцінках категорії буття Екхарт менш категоричний, ніжПарменід, але погляди Екхарта багато в чому парадоксальні. Ідея розвивається Бога,звучна у Екхарта, була вкрай новаторською і виявилася принципово важливоюдля розвитку філософської думки. Сам Бог у Екхарта є витоком, якийє що розвивається трансценденцією. Бог є, таким чином,самооб'явлення Божества, яке і здійснюється в процесі розгортанняБога. Подібна парадоксальність, що породжує враження суперечливості,викликала підозри у церкві, в результаті чого йому неодноразово доводилосязахищати себе перед церковним судом. У 1329 в папської буллі було засуджено 28положень Екхарта, 17 з них були визнані єретичними, такі як вчення провічності світу, про нікчемність людини і про повному розчиненні людини вБозі. [2]
1 Філософськіпогляди Парменіда на проблему буття
Вихіднийпункт філософських досліджень Парменіда може бути виражений у вигляді питання:які основні передумови всіх мислимих світоглядів? Висновок, до якого вінприходить, можна сформулювати у вигляді наступного твердження - всілякісистеми світорозуміння базуються на одній з трьох передумов:
1) тільки буття є, небуття немає;
2) не тільки буття, але і небуттяіснує;
3) буття і небуття тотожні.
Справжньоювін визнає тільки першу передумову . Буття, згідно Парменід, єдино,неподільне, незмінне, позачасове, закінчене в собі, тільки воно істинно існуюче;множинність, мінливість, переривчастість, текучість і т.д. - Все цевідноситься до області думки. [4] .
Парменід ставить проблему тотожностібуття і мислення, буття і думок про буття. Спочатку він розбираєлогічні можливості співвідношення категорій буття і небуття , розкриваючиряд парадоксів, або, як він їх сам позначає, В«пасткиВ» на шляху істини, потрапившив які, розум починає йти невірним шляхом.
Якщо визнати небуття, товоно, на думку Парменіда, необхідно існує. Якщо це так, то буття інебуття виявляються тотожними, але в цьому полягає видиме протиріччя.Якщо ж буття і небуття нетотожні, то буття існує, а небуття неіснує. Але як тоді мислити неіснуюче? І Парменід приходить до висновку,що таким чином мислити не можна, тобто фактично формулює закон заборонипротиріччя [1].Судження про існування небуття (неіснуючого) для нього принциповоложно. Але це в свою чергу породжує серію питань: звідки виникає буття?Куди воно зникає? Як пояснити те, що буття може перейти в небуття? Як,нарешті, можливо наше власне мислення, де якраз заперечення, негаціявиконує найважливіші конструктивні функції?
Для того щоб відповістина подібні питання, Парменід змушений говорити про неможливість уявноговираження небуття. Але в цьому випадку проблема перетікає в площину вирішенняпитання про співвідношення буття та мислення. Мислення і буття, за Парменід,збігаються, тому В«мислення і буття одне і те жВ» або В«одне і те ж думка пропредметі і предмет думки В». Це можна зрозуміти як те, що буття і мисленнятотожні і як процес, і як результат В»[2].Але Парменід не тільки поставив філософську проблему буття, але і вирішив її -вирішив прямолінійно: В«буття є, а небуття немаєВ».
Істинне буття , згідно з висновками Парменіда, єдино,нероздільно, незмінно і нерухомо, весь же чуттєво сприймається світ, що складаєтьсяз безлічі виникаючих, мінливих і зникаючих речей, лежить за йогомежами. Для того, щоб врятувати становище, Пармениду довелосядоповнити вчення про істинне буття вченням про В«думках смертнихВ», в якому вінвиклав космологічну концепцію. Полемізуючиз Гераклітом, який абсолютизував загальність руху в своєму вченні провічної мінливості Космосу, Парменід розводить реально існуюче, дане,перш за все, в потоці чуттєвих відчуттів, і думка про існування яктакому, тобто про буття. Космос як щось реальне був, є, але можеяк бути в майбутньому, так і зникнути. Поняття ж істинного буття невіддільне відістинного і доказового мислення, тому воно несумісне з уявленнямипро минулому або майбутньому [1, 4].
Таке розуміння буття дозволило Пармениду передбачити ряд відкриттів, пов'язаних з категоріями простору і часу. Задовго до Канта Парменід стверджує, що немає простору і часу в якості автономних і незалежних сутностей. Це - атрибути несвідомо сконструйованого нами чуттєвого образу світу, який нас постійно обманює і не дає В«пробитисяВ» до істинного розумопоглинаючому буття, тотожному нашої істинної думки.
Аристотель однак, критикує Парменіда, стверджуючи, що той трактує буття занадто однозначно, а це поняття, на думку Аристотеля, може мати декілька смислів, як, втім, і будь-яке поняття. Буття, з одного боку, може означати те, що є, тобто безліч існуючих речей. А з іншого - те, чого всі причетне, тобто існування як таке [3]. На думку Аристотеля, помилка Парменіда, яка призвела його до метафізичної трактуванні буття поза становлення і розвитку, полягала в тому, що він звів буття лише до буття як такому, тобто до існування в чистому вигляді, не помітивши можливості буття речей. Його логіка міркувань була така, що якщо допустити існування множинного буття речей, то це буде запереченням абсолютного буття і його єдності. І Аристотель зауважує з цього приводу, В«що якщо немає нічого крім буття, то ні його не можна приписати будь-чого, ні йому не можна що-небудь приписати, і тим самим воно є ніщоВ» [4]. В результаті онтологія Парменіда є самосуперечності, незважаючи на ним же введений принцип недопущення протиріч.
...
